Рішення

від 14.09.2020 по справі 920/308/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.09.2020 Справа № 920/308/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/308/20

за позовом Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 23823253)

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Стройселмі-ЛТД (40022, м. Суми, вул. Скрябіна, буд. 5 код ЄДРПОУ 22976248)

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Сумиагропромінвест

(40000, м. Суми, вул. Скрябіна, 5, код ЄДРПОУ 34328218)

про стягнення 448 541 грн. 19 коп. безпідставно збережених коштів в наслідок користування земельною ділянкою ,

за участю представників сторін:

від позивача: Титаренко В.В., довіреність б/н від 10.03.2020,

від відповідача: Садиков В.В., довіреність № 72 від 24.04.2020; свідоцтво № 000674 від 18.03.2020, Алакін В.М. (засновник)

третя особа: Грицик Г.О.

слухачі: Бевз О.А., Мартиненко О.В.

Секретар судового засідання Гордієнко Ж.М.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали суду від 17.04.2020 відкрито провадження у справі №920/308/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2020.

У судовому засіданні 14.05.2020 оголошено перерву в розгляді справи до 28.05.2020.

28.05.2020 у судовому засіданні оголошено перерву в розгляді справи до 18.06.2020.

У судовому засіданні 18.06.2020 оголошено перерву в розгляді справи до 09.07.2020.

Згідно з ухвалою суду від 09.07.2020 залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ТОВ Сумиагропромінвест , підготовче засідання у справі відкладене на 27.07.2020.

Відповідно до ухвали суду від 27.07.2020 підготовче засідання у справі №920/308/20 відкладене на 30.07.2020.

Згідно з ухвалою суду від 30.07.2020 закрите підготовче засідання у справі №920/308/20, розгляд справи по суті призначено на 26.08.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Заєць С.В. судове засідання 26.08.2020 не відбулось, відповідно до ухвали суду від 27.08.2020 розгляд справи по суті призначено на 08.09.2020.

08.09.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву в розгляді справи до 14.09.2020.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти в розмірі 448641 грн 19 коп. за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.09.2016 по 31.08.2019.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

14.05.2020 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі, а також разом з відзивом подав клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог.

28.05.2020 позивачем надано відповідь на відзив від 27.05.2020 № 418/20юр.

15.06.2020 відповідачем надано до суду Заперечення на відповідь на відзив.

09.07.2020 відповідачем надано письмові пояснення по справі.

23.07.2020 третя особа - ТОВ Сумиагропромінвест подала до суду пояснення б/н від 23.07.2020, відповідно до яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

09.09.2020 від відповідача надійшли письмові пояснення.

14.09.2020 позивачем подано письмові пояснення.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Стройселмі - ЛТД є власником об`єкту нерухомого майна: нежитлового приміщення загальною площею 3200,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 5, на земельній ділянці площею 1,2208 га комунальної власності, кадастровий номер 5910136600:03:001:0045, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, власником якої є Сумська міська рада.

22.02.2006 Сумська міська рада прийняла рішення №1627-МР Про вилучення, надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради , відповідно до якого за рахунок земель промисловості Сумської міської ради надала відповідачу в оренду земельну ділянку площею 1,2208 га за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 5, строком на 10 років.

05.09.2006 між Сумською міською радою і ТОВ Стройселмі-ЛТД було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Арєшиною О.М., зареєстрований у реєстрі за №4390.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.01.2019, копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що право оренди ТОВ Стройселмі-ЛТД зареєстроване 28.12.2006.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 22.02.2016 договір оренди земельної ділянки від 05.09.2006 припинив свою дію, переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк у порядку ст. 33 Закону України Про оренду землі відповідач не скористався, інших договорів позивач із відповідачем не укладав, а продовжував користуватись земельною ділянкою площею 1,2208 га без оформленого права оренди вказаної земельної ділянки, що зафіксовано актом обстеження земельної ділянки від 13.12.2017, складеного працівниками відділу врегулювання земельних відносин та спорів управління земельних відносин департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.

В подальшому, 27.03.2019 Сумська міська рада прийняла рішення №4812-МР Про надання в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю Стройселмі-ЛТД за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 5 , яким вирішила надати відповідачу за його зверненням, в оренду спірну земельну ділянку, запропонувавши йому в місячний строк з дня прийняття цього рішення звернутися до департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради для укладання договору оренди земельної ділянки.

Проте з дати прийняття зазначеного рішення і до цього часу відповідач не скористався своїм правом на укладення договору оренди земельної ділянки, а тому користування нею здійснює без зареєстрованого права оренди.

16.09.2019 комісія про визначення збитків, заподіяних територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельних ділянок з порушенням законодавства склала акт, відповідно до якого розмір збитків, тобто неодержаного доходу за користування земельною ділянкою відповідачем, склав 448541 грн. 19 коп.

12.11.2019 Виконавчий комітет Сумської міської ради прийняв рішення №624 Про затвердження акта комісії про визначення збитків, заподіяних ТОВ Стройселмі-ЛТД територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельної ділянки по вул. Скрябіна, 5, з порушенням законодавства, яким затвердив зазначений акт.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивачем обчислені безпідставно збережені відповідачем за рахунок позивача кошти за період з 01.09.2016 по 31.08.2019 у розмірі 448541 грн 19 коп., виходячи з загального розміру земельної ділянки площею 12208 кв.м., сформованої у 2006 році.

У повідомленні виконавчого комітету Сумської міської ради від 25.11.2019 р. № 2206/03.0202-08 Відповідачу запропоновано відшкодувати збитки, визначені в Акті від 16.09.2019 р.

Відповідач, у свою чергу, обґрунтовує свої вимоги тим, що спірну земельну ділянку позивачу по акту приймання-передачі не повертав, продовжував сплачувати до бюджету в повному обсязі орендну плату в порядку, розмірі та у строки, визначені Договором оренди від 05.09.2006; протягом спірного періоду позивач не звертався з вимогами до відповідача про повернення земельної ділянки у комунальну власність та не заперечував щодо отримання грошових коштів по Договору від відповідача. Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що спірною земельною ділянкою користуються декілька власників нерухомого майна, розташованого на ній, а також зазначив, що ними вчинялись дії щодо поділу земельної ділянки та укладення нових договорів оренди землі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 , 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для визначення розміру вказаних збитків постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Пунктами 2, 3 цього Порядку встановлено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними виконавчими комітетами міських рад. Відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Таким чином, право власників землі та землекористувачів підлягає захисту шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

З Акту комісії про визначення збитків від 16.09.2019 р., вбачається, що комісія діє на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 26.01.2017 р. № 49 (далі за текстом - Рішення виконкому СМР № 49 ) та рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 12.03.2019 № 137, а також у відповідності до Постанови КМУ від 19.04.1993 № 284.

У преамбулі Рішення № 49 зазначено основну мету створення та діяльності Комісії - з метою посилення контролю за використанням земель територіальної громади м. Суми та визначення розмірів збитків, завданих внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства, відповідно до статей 12, 156, і 157 Земельного кодексу України, Закону України Про охорону земель , Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 (далі за текстом - Порядок КМУ № 284 ).

Відповідно пункту 2.6 Рішення виконкому СМР № 49, після підписання акта про визначення збитків та затвердження його рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради, структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов`язана із врегулюванням земельних відносин готує та направляє юридичним або фізичним особам, які мають відшкодувати збитки, повідомлення про необхідність відшкодування збитків у місячний термін.

Відповідно пункту 2.11 Рішення виконкому СМР № 49, у випадку недосягнення сторонами згоди або неотримання результатів розгляду повідомлення про необхідність відшкодування збитків у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, структурний підрозділ Сумської міської ради, діяльність якого пов`язана із врегулюванням земельних відносин направляє інформацію про використання земельних ділянок з порушенням законодавства до органів прокуратури та готує позов про примусове відшкодування і збитків в судовому порядку.

Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою м. Суми, вул. Скрябіна, 5, є сформованою в розумінні ст.79-1 Земельного кодексу України, має визначену площу, межі та конфігурацію, 28.12.2006 їй присвоєний кадастровий №5910136600:03:001:0045, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2004 ТОВ Стройселмі-ЛТД отримало від ВАТ Краснопільський маслозавод у власність нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Суми, вул Скрябіна, 5, а саме: виробничий корпус, сховище під літерами Б, Э - цегляний, площею 1436,4 кв.м.; склад під літерою Ф - цегляний, площею 207,9 кв.м.; склад під літерою П - цегляний, площею 963,7 кв.м.; склад під літерою Н - цегляний, площею 1243,1 кв.м.; склад, навіс під літерами Д, З - цегляний, площею 913,0 кв.м.; склад під літерою Ж - метал, каркас, площею 171,1 кв.м.; гараж під літерою Т - цегляний; будівля вісової під літерою Ч - цегляна, площею 91,8 кв.м.; прохідна під літерою Ц - цегляна, площею 78,3 кв.м.; огорожа під номером 1,2,4 - метал, з/бетон; котельня Я - цегляна; адмінбудівля під літерою Х - цегляна, площею 242,9 кв.м., склад під літерою У - цегляний, площею 343,1 кв.м.

У подальшому, 12.05.2006 між ТОВ Стройселмі-ЛТД (продавець) і ТОВ Сумиагропромінвест (покупець, третя особа) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався передати у власність третій особі нежитлові приміщення: склад цегляний літ. Ф - площею 207,9 кв.м.; адмінбудівлю цегляну під літерою Х - площею 242,9 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Суми, вул Скрябіна, 5, а третя особа зобов`язувалась прийняти вказані Об`єкти та сплатити їх ціну на умовах, передбачених цим договором.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень позовним вимогам, серед іншого, посилається на те, що має значення площа, яку фактично використовує відповідач, і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду Україні від 20 грудня 2019 року у справі №917/266/19 та Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року у справі 917/1739/17.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України ). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу ).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України ).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України ).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

В даному контексті, словосполучення на підставі - означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; у межах повноважень - означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; у спосіб - означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби (правова позиція Вищого господарського суду України з постанови від 24.01.2017, справа №910/10057/16).

Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи додано акт комісії про визначення збитків, заподіяних ТОВ Стройселмі-ЛТД територіальній громаді м. Суми внаслідок використання земельної ділянки по вул. Скрябіна, 5, з порушенням законодавства від 16.09.2019 року. Однак із вказаного акту не вбачається на якій саме підставі та з яких обставин комісія дійшла висновку, що відповідачем використовується земельна ділянка саме розміром 1,2208 га.

Оскільки в даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, то площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Посилання на рішення ради, яким, відбувалось затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передача в оренду відповідачу земельної ділянки певного розміру, не свідчать про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки, а лише про намір відповідача взяти в оренду земельну ділянки такого розміру , а отже і розрахована позивачем сума неодержаної ним суми орендної плати, не підтверджена.

На необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки звернула свою увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, та у постанові від 04.12.2019 зі справи № 917/1739/17.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що подані позивачем докази не доводять фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме в розмірі 1,2208 га, який був взятий за основу при розрахунку збитків.

Крім того, суд критично ставиться до того, що за текстом Акту комісії про визначення та відшкодування збитків від 16.09.2019 року зазначено про те, що на даній земельній ділянці знаходяться виробничі приміщення, що є власністю ТОВ Стройселмі-ЛТД , оскільки судом вище було встановлено, що 12.05.2006 між ТОВ Стройселмі-ЛТД (продавець) і ТОВ Сумиагропромінвест (покупець, третя особа) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувався передати у власність третій особі нежитлові приміщення: склад цегляний літ. Ф - площею 207,9 кв.м.; адмінбудівлю цегляну під літерою Х - площею 242,9 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 5. Зазначений правочин був зареєстрований 12.05.2006 у Державному реєстрі правочинів за номером 1300452.

Таким чином, відомості зазначені в Акті з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам станом на 10 липня 2019 року не відповідають дійсності, а акт не може бути належним та допустимим доказом в розумінні статей 76 та 78 ГПК України.

Крім того, суд критично ставиться до доводів позивача з приводу того, що після прийняття рішення Сумської міської ради №4812-МР від 27.03.2019 і до цього часу відповідач не скористався своїм правом на укладання договору оренди земельної ділянки, оскільки в матеріалах справи містяться письмові докази, які свідчать про те, що відповідачем і третьою особою активно вчинялись спроби щодо укладення договорів оренди з позивачем, а саме: копія заяви від 09.10.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ТОВ «Сумиагропромінвест» , копією заяви ТОВ «Сумиагропромінвест» від 22.11.2018 до Ф0П Грицик Г.О. на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.1800 для виробничих цілей, яка знаходиться за адресою м. Суми, вул. Скрябіна, 5, копією проекту землеустрою з цільового призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: в м. Суми, вул. Скрябіна, 5 на території Сумської міської ради м. Суми Сумської області, а також копією висновку ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 01.03.2019 №2174/82-19, який погоджено висновок Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради від 29.03.2019 №198/0801-14. В той же час, Сумська міська рада не затвердила розроблений проект.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує прав; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру коштів, безпідставно збережених відповідачем, не подано доказів порушення права позивача з боку відповідача, а отже позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ Стройселмі-ЛТД 448541 грн 19 коп коштів, безпідставно збережених відповідачем, є неправомірними, необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

До відзиву відповідачем було додано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 № 522/1029/18 .

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог судом по суті не розглядається.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив в їх задоволенні, витрати зі сплати судового збору в розмірі 6728 грн. 12 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Сумської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Стройселмі-ЛТД , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сумиагропромінвест про стягнення 448541 грн. 19 коп. безпідставно збережених коштів - відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору в розмірі 6728 грн. 12 коп. покласти на позивача - Сумську міську раду.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 17.09.2020

Суддя С.В. Заєць