Рішення

від 16.09.2020 по справі 140/8161/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/8161/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_2 (позивач 2) звернулися з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування відмов згідно з наказами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ та від 05 лютого 2020 року №3-1092/15-20-СГ у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою; зобов`язання повторно розглянути заяви від 26 грудня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільського господарського призначення державної власності, розташованої на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що спірними наказами ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовило їм у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, мотивуючи тим, що відповідно до інформації підпорядкованого відділу у Камінь-Каширському районі бажані до відведення земельні ділянки належать до пайового фонду. На звернення ОСОБА_1 про роз`яснення причин такої відмови відповідач повідомив, що земельна ділянка площею 41,4701 га з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, за рахунок якої позивачі мають намір отримати у власність земельні ділянки, перетинається із земельними частками (паями). Разом з тим, відповідач не надав запитуваних документів, які б підтверджували цю інформацію.

На думку позивачів, такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Так відповідно до затвердженого у 2013 році Проекту використання та охорони земель Клітицької сільської ради, бажані до відведення земельні ділянки відносяться до земель запасу та згідно з публічною кадастровою картою входять до земельної ділянки із кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, яка має цільове призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» ; земельні ділянки не можуть накладатися із пайовими землями, оскільки не знаходяться поблизу таких земель.

Позивачі зазначають, що стаття 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати під положень вказаної статті. У наказах про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідач не зазначив жодних зауважень до поданих позивачами документів. Крім того, звертають увагу, що питання узгодження меж, наявності чи відсутності накладок (перетин меж) земельних ділянок може вирішуватися лише тоді, коли такі межі узгоджуються, тобто на стадії розроблення проекту землеустрою, а не на стадії надання дозволу на його розроблення.

З наведених підстав позивачі просили позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.41-46). В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час розгляду заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 09 січня 2020 року від відділу у Камінь-Каширському районі надійшла інформація, згідно з якою бажані для позивачів земельні ділянки належать до земель пайового фонду. Так відповідно до викопіювання з кадастрової карти (плану) від 29 січня 2020 року №52/406-20-0.211 та від 29 січня 2020 року №55/406-20-0.211, а також інформації щодо земельних ділянок, які розташовані в межах 0721484800:03:000, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, бажані земельні ділянки відносяться до земель не витребуваних паїв.

Відповідач, посилаючись на приписи частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, зазначив, що оскільки земельні ділянки відносяться до земель пайового фонду, то він не є їх розпорядником. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

З наведених підстав відповідач вважає, що його дії щодо відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства відповідають вимогам чинного законодавства, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

У відповіді на відзив (а.с.67) позивачі заперечили доводи відзиву та зазначили, що звіт форми 6-зем, зазначений в документах ГУ Держгеокадастру у Волинській області, не надає можливість конкретизувати приналежність окремої земельної ділянки, оскільки він містить лише цифрові узагальнені показники земель за категоріями на певній адміністративно-територіальній одиниці; на його підставі без наявності відповідних карт не можливо визначити категорію земельної ділянки на місцевості. Одночасно зауважили, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 окремі громадяни вже отримали у власність земельні ділянки як такі, що належать до земель запасу.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач просив відмовити у задоволенні позову, підтримуючи доводи відзиву (а.с.76-79).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, та дослідивши письмові докази суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявами від 25 грудня 2019 року та від 26 грудня 2019 року відповідно (вх. від 09 січня 2020 року №О-145/0/94-20 та №О-144/0/94-20) про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, які знаходиться за межами населених пунктів Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області у межах норм безоплатної приватизації (а.с.47,50). До вказаних заяв позивачі додали копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, рішення Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 23 грудня 2019 року №37/9, а також ОСОБА_2 надано копію посвідчення учасника бойових дій (а.с.48-53).

Наказами від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ та №3-1092/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Як підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідач зазначив пункт 4 статті 122 Земельного кодексу України, а також в наказах є посилання на надану відділом у Камінь-Каширському районі інформацією щодо приналежності бажаних до відведення земельних ділянок до пайового фонду (а.с.54-55).

Позивачі, не погоджуючись із такою відмовою ГУ Держгеокадастру у Волинській області, звернулися із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Відповідно до підпункту «б» частини першої статті 81 ЗК України однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частин першої - другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підпунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Як встановлено підпунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства в розмірі не більше 2,00 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведеного слідує, що ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Такими підставами є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів або прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Як вже зазначалося судом, позивачами до заяв про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність додано вичерпний перелік документів, встановлений ЗК України. При цьому у спірних наказах від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ та №3-1092/15-20-СГ відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачами документів не зазначив.

Судом встановлено, що спірні накази не містять вказівки на те, що зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, жодна з визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у наказах від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ та №3-1092/15-20-СГ відповідачем не зазначена.

Свою позицію щодо правомірності відмови у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою ГУ Держгеокадастру у Волинській області, посилаючись на приписи частини четвертої статті 122 ЗК України, обґрунтовує тим, що управління не є розпорядником спірної земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Приписами частини восьмої статті 122 ЗК України встановлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, статтею 149 ЗК України визначено порядок вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб.

З наданої відповідачем копії поземельної книги 0721484800:03:000:0388 (кадастровий номер земельної ділянки), відкритої 29 серпня 2017 року, слідує, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі щодо даної земельної ділянки відсутня (розділ 1 «Земельна ділянка. Загальні відомості» - а.с.60), а в інформації, наданій Державним кадастровим реєстратором, якою керувався відповідач, вказано форму власності на землю - державна власність.

На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521; далі - Положення №333) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, наведені вище норми законодавства дають підстави для висновку, що у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Доводи відповідача у відзиві на позов, як і посилання на частину четверту статті 122 ЗК України у спірних наказах, є необґрунтованими, адже вказана земельна ділянка не належить до земель комунальної власності та до земельних ділянок, визначених частиною восьмою статті 122 ЗК України (дна територіального моря, зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), щодо яких повноваження на вирішення питання про передачу у власність або у користування надано Кабінету Міністрів України.

Незрозумілим є і посилання відповідача у відзиві на позов на Закон України від 05 червня 2003 року №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV), який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Відповідач не надав доказів, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 включена до передбаченого статтею 7 Закону №899-IV проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) як така, що підлягає розподілу між власниками земельних часток (паїв), чи до земельних ділянок, що передаються у комунальну власність.

Відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, ГУ Держгеокадастру у Волинській області покликається на інформацію відділу у Камінь-Каширському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29 січня 2020 року №52/406-20-0.211 та від 29 січня 2020 року №55/406-20-0.211 про приналежність бажаних для позивачів земельних ділянок до пайового фонду (а.с.56-57). На підтвердження цих доводів відповідач разом з відзивом на позов надав копії інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 0721484800:03:000, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, в якій, зокрема, зазначено, що земельні ділянки відносяться до невитребуваних паїв.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься лист Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 04 червня 2020 року №176, з якого слідує, що відповідно до карти «Проект використання та охорони земель» , затвердженій у 2013 році начальником відділу Держземагенства у Камінь-Каширському районі, начальником відділу містобудування та архітектури Камінь-Каширської районної державної адміністрації, Клітицьким сільським головою, земельна ділянка із кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 відноситься до земель запасу, а не до земель пайового фонду (а.с.17). Цей проект є частиною Схеми землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання і охорони земель Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району.

Частиною другою статті 119 ЗК України встановлено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, це стосується тільки тих земельних ділянок, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 13 вказаного Закону невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Однак суду не надано відомостей про прийняття сільською радою рішень щодо виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), як і відомостей про затвердження документації із землеустрою у встановленому законом порядку щодо майнових паїв, не підтверджено факту виділення паїв в натурі та проведення державної реєстрації права власності або користування третіми особами спірною земельною ділянкою.

Водночас, як видно з кольорових фотоматеріалів «Проект використання та охорони земель» , земельна ділянка з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, у межах якої позивачі зазначили бажані для відведення у власність земельні ділянки, належить до земель запасу (а.с.18-23).

Відповідно до Закону України від 07 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. При цьому перші 10 цифр визначають знаходження зовнішніх меж населеного пункту (згідно з Класифікатором об`єктів адміністративно-територіального устрою (ОАТУ), наступні дві цифри визначають місце розташування кадастрової зони щодо ОАТУ (99 кадастрових зон може бути відносно однієї адміністративної області), наступні три цифри - код, що означає місце розташування кадастрового кварталу щодо кадастрової зони (999 кадастрових кварталів може бути в межах однієї кадастрової зони), останні 4 цифри - код, за яким визначається місце розташування земельної ділянки щодо кадастрового кварталу (9999 земельних ділянок може бути в межах одного кадастрового кварталу). Таким чином, послідовність цифр у кадастровому номері такий: об`єкт адміністративно-територіального поділу - кадастрова зона - кадастровий квартал - земельна ділянка.

Суд зауважує, що інформація, надана Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу (кадастровий номер 0721484800:03:000) не дозволяє конкретизувати місце розташування бажаних для позивачів земельних ділянок площею по 2,0 га кожна та не дає можливість встановити, що ці земельні ділянки відносяться до не витребуваних паїв, оскільки інформація містить лише позначення місця розташування земельної ділянки кадастрового кварталу в межах однієї кадастрової зони та не містить повної інформації щодо земельної ділянки площею 41,4701 га (останні цифри 0388).

Крім того, за відомостями публічної кадастрової карти України та інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.68-74) в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 окремі земельні ділянки вже передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, зокрема, земельні ділянки із кадастровими номерами: 0721484800:03:000:0389, 0721484800:03:000:0390, 0721484800:03:000:0391, 0721484800:03:000:0392, 0721484800:03:000:0393, 0721484800:03:000:0394. Всі шість земельних ділянок розташовані всередині земельної ділянки із кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, відносяться до однієї категорії земель (землі сільськогосподарського призначення) та мають одне цільове призначення (01.03 для ведення особистого селянського господарства).

Отже, відповідачем не було доведено належність земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, в межах якої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для відведення земельних ділянок у власність, до земель пайового фонду, як і про обтяженими правами на них третіх осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, у даному випадку відповідач не довів суду, що прийняте ним рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає нормам чинного законодавства; воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством та мотиви відмови не довів беззаперечними доказами. При цьому суд вважає, що питання узгодження меж, наявності чи відсутності накладок (перетин меж) земельних ділянок може вирішуватися на стадії розроблення проекту землеустрою, а не на стадії надання дозволу на його розроблення.

Також слід зауважити, що накази відповідача за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, є актами індивідуальної дії.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ та №3-1092/15-20-СГ та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га із земель сільського господарського призначення державної власності на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідач, розглядаючи повторно заяви позивачів, повинен виходити виключно із положень частини сьомої статті 118 ЗК України та перевірити земельні ділянки на відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд зауважує, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 09 червня 2020 року №31462423-1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 82).

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн.

Підстави для розподілу судових витрат в частині позовних вимог ОСОБА_2 відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 05 лютого 2020 року №3-1091/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» та від 05 лютого 2020 року №3-1092/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 грудня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовоною площею 2,0 га із земель сільського господарського призначення державної власності на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 26 грудня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовоною площею 2,0 га із земель сільського господарського призначення державної власності на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк