Рішення

від 15.09.2020 по справі 320/2483/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року м. Київ № 320/2483/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 109219 від 04.02.2019 винесену заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.01.2019 заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700, 00 грн.

Ухвалою суду від 27.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

Копії вищевказаної ухвали суду надсилалися на адреси учасників справи та отримані, зокрема, позивачем - 13.06.2019, відповідачем - 12.06.2019, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 22, 23).

Від відповідача у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надійшов, витребуваних судом доказів, зокрема, належним чином завірених копій документів, що стали підставами для прийняття спірної постанови не надано.

Оскільки відповідачем з невідомих причин у встановлений судом строк не було надано відзиву, суд, на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішив розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу (автобусу) марки БАЗ , д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджено ксерокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 12).

15 січня 2019 року посадовою (службовою) особою відповідача, на підставі направлення на перевірку № 000105 від 14.01.2019 було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складений акт № 126231 (а.с. 11).

В ході перевірки було виявлено порушення надання позивачем послуг з регулярних спеціальних перевезень пасажирів, про що свідчить трафарет Нова Пошта . Крім того, під час перевірки було встановлено, що позивачем не оформлено паспорт маршруту з позначкою В , чим порушено вимоги статті 39 Закону України Про автомобільний транспорт , відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 цього Закону.

На підставі акта перевірки № 126231 від 15.01.2019 заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Зелінським Сергієм Андрійовичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 109219 від 04.02.2019, якою до позивача застосовано штраф у сумі 1700, 00 грн. (а.с. 10). Вищевказана постанова набрала законної сили 04.02.2019.

Не погоджуючись з постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

У відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулюється Законом України від 05.04.2001 № 2344-III Про автомобільний транспорт (далі - Закон № 2344-III) та Порядком здійснення державного контролю у сфері автомобільного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

В силу вимог пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Частиною четвертою статті 6 Закону № 2344-III та пункту 4 Положення № 103 встановлено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 4 Положення № 103, до завдань Укртрансбезпеки належить, зокрема, здійснення відповідно до законодавства державного нагляду (контролю) з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті та ведення дорожнього господарства.

Згідно з пунктом 8 Положення № 103 та пунктом 3 Порядку № 1567, Укртрансбезпеки реалізовує свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Постановою Кабінету Міністрів України 26.06.2015 № 592 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті за переліком згідно з додатком 1. Установлено, що правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з безпеки на транспорті.

Відповідно до частини одинадцятої 11 статті 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Пунктом 4 Порядку № 1567 встановлено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 12 Порядку № 1567 визначено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин (пункт 13 Порядку № 1567).

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до абзацу 59 частини першої статті 1 Закону № 2344-III, регулярні спеціальні пасажирські перевезення - перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.

Частиною першою статті 29 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно з частинами четвертою, шістнадцятою статті 35 Закону № 2344-III, перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 затверджені Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (далі - Правила № 176).

Пунктом 46 Правил № 176 передбачено, що регулярні спеціальні перевезення здійснюються на підставі договору, згідно з яким автомобільний перевізник надає підприємству, установі та організації, яка виступає замовником послуг, послуги з перевезення організованої групи пасажирів за певним маршрутом і визначеним розкладом руху, протягом передбаченого договором строку.

В той же час, відповідно до положень статті 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

При цьому, як зазначалося вище, перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг (стаття 35 Закону № 2344-III).

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, в тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 та статтею 48 Закону № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення пасажирів та вантажів.

У відповідності до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності за статтею 60 Закону № 2344-ІІІ є автомобільний перевізник.

Отже, системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають відповідальності саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

З матеріалів справи слідує, що транспортний засіб (автобус) марки БАЗ , д.н.з. НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію вказаного транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності у вигляді штрафу стало виявлення 15.01.2019 посадовими особами відповідача факту надання послуг з регулярних спеціальних перевезення пасажирів, без відповідних оформлених документів.

Разом з тим, згідно з пунктом 1.1 договору найму (оренди) транспортного засобу від 15.05.2018 ННС 402925, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О.О., зареєстрований в реєстрі за № 1575, укладеного між ОСОБА_1 (Наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аліра Транс (код ЄДРПОУ 41790182) (Представник Орендаря), транспортний засіб, - автобус марки БАЗ А079.20 ЭТАЛОН , 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 переданий позивачем у тимчасове платне володіння та користування Товариству з обмеженою відповідальністю Аліра Транс (код ЄДРПОУ 41790182) (а.с. 13-14).

Вищезазначений договір укладено строком на 5 (п`ять) років з 15.05.2018 по 15.05.2023 включно (пункт 4.2 договору).

В той же час, на підставі договору на організоване спеціальне перевезення № НП-2018 від 02.01.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Аліра Транс (код ЄДРПОУ 41790182) (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Пошта (код ЄДРПОУ 31316718) (Замовник), саме Товариство з обмеженою відповідальністю Аліра Транс надає послуги з перевезення працівників Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта , а не позивач ОСОБА_1 (а.с. 15-17).

Згідно з актом перевірки від 15.01.2019 № 126231, водієм вказаного транспортного засобу був громадянин ОСОБА_2 , який від надання пояснень відмовився, про що в акті зроблено відповідний запис.

Отже судом встановлено, що ОСОБА_1 перевезення пасажирів не здійснював, а автобус марки БАЗ А079.20 ЭТАЛОН , 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 надав у користування Товариству з обмеженою відповідальністю Аліра Транс (код ЄДРПОУ 41790182) на підставі укладеного 15.05.2018 договору найму (оренди) транспортного засобу.

Таким чином, на час проведення перевірки 15.01.2019 позивач не здійснював регулярні спеціальні перевезення пасажирів, а тому не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з регулярних спеціальних перевезень пасажирів Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта .

Відтак проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що ОСОБА_1 , який у спірних правовідносинах не виступав перевізником, не може нести відповідальності за порушення інкримінованих йому вимог Закону № 2344-ІІІ, зокрема, статті 39, яких він не допускав, у зв`язку з чим застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу згідно з оскаржуваною постановою є неправомірним.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятої постанови.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність постанови відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 768, 40 грн. згідно з квитанцією № 0.0.1335444223.1 від 23.04.2019.

Суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 768, 40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 143, 161, 194, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 109219 від 04.02.2019 винесену заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, адреса: 03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текс рішення складений 15.09.2020

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.