Рішення

від 17.09.2020 по справі 620/980/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 року Чернігів Справа № 620/980/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - О.Є. Ткаченко,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Північної митниці Держмитслужби, в якому з урахуванням уточнень, просить:

- визнати протиправним та скувати рішення про відмову у митному оформленні (Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00056), яким відповідач ігнорує правову позицію Пленуму ВАСУ, не встановлює технічну помилку в документі Декларанта, як того вимагає правовий висновок Пленуму ВАСУ, порушує право декларанта або уповноваженої ним особи надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості, виключно формально застосовує технічну помилку, на підставі якої відмовляє у митному оформленні та призупиняє надання преференційного режиму для ТЗ.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача при прийнятті спірної Картки відмови в митному оформленні товару із застосуванням преференційного режиму оподаткування були відсутні підстави для сумніву з приводу дійсності декларації-інвойсу №UA102030/2020/632543 від 14.02.2020 чи достовірності відомостей, які містяться в ній, а наявні в назві продавця Xedox або Xedos мають формальні розбіжності й помилку.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач в межах встановленого судом строку подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та наголошує на тому, що позивачем не було надано до митного оформлення документів, які б підтверджували країну походження товару. Вважає, що всі посилання та твердження позивача про порушення відповідачем щодо безпідставності витребування додаткових документів та прийняття Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00056 також є безпідставними, оскільки позивач не виконав свого прямого обов`язку та не надав документи, що підтверджують країну походження товару.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.02.2020 між Xedox Auto Handel Komis Mariusz Sewerzynski, г. Кельце (Польща) та позивачем укладений контракт на поставку/продажу товару (а.с.8).

Так, позивач придбав легковий автомобіль бувший у використанні, марка - DACIA, модель - DOKKER, номер кузова - НОМЕР_1 , робочий об`єм циліндрів - 1463 см3, календарний рік виготовлення - 2013, призначений для перевезення пасажирів (а.с.9-15).

Вартість автомобіля у розмірі 9000 злот, шо підтверджується рахунком №28/2020 від 14.02.2020 (а.с.13).

18.02.2020 відділом митного оформлення № 5 митного посту Нові Яриловичі Північної митниці Держмитслужби оформлено попередню митну декларацію від 18.02.2020 № UA102030/2020/830911, подану агентом з митного оформлення ТОВ СТАР БРОК , код ЄДРПОУ 42816172, Волинська обл., м. Луцьк, громадянином ОСОБА_2 , до ввезення в Україну товару легковий автомобіль: марка - DACIA, модель - DOKKER, бувший у використанні, календарний рік виготовлення 2013, модельний рік виготовлення 2013, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 1461 см3, потужністю 66 kw, кузов номер НОМЕР_1 (далі - Товар).

24.02.2020 о 09 год. 12 хв. декларантом ОСОБА_1 подано до Північної митниці Держмитслужби у складі електронного повідомлення, завіреного електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), для здійснення митного контролю та митного оформлення Товару відповідно до обраного митного режиму імпорту додаткову митну декларацію (внутрішній № 3132; далі - ЕМД) з пакетом електронних копій паперових документів до неї (далі - ЕД).

24.02.2020 о 09 год. 44 хв. зазначену ЕМД отримано посадовою особою Північної митниці Держмитслужби, зареєстровано за № UA102030/2020/632543 та прийнято для митного оформлення. Як передбачає графа 36 ЕМД, останню було надано до митного оформлення і заявлено преференцію по сплаті ввізного мита за кодом 410 на підставі декларації про походження, складеної експортером на партію товару, фактурна вартість якої не перевищує 6000 евро, на рахунку-фактурі від 14.02.2020 № 28/2020.

За результатами розгляду поданої МД № UA102030/2020/632543 відповідачем прийнято рішення - Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2020/00056.

Не погоджуючись с прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до ч.1 ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1 статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.6 ст.257 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.318 МК усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (ч.2, ч.3 ст.318 МК України).

Статтею 272 МК України передбачено, що ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до ч.4, ч.5 ст.280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно ч.ч. 1-3 ст.36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару (ст.43 МК України).

Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються законом (ч.9 ст.36 МК України).

Згідно із ч.1 ст.281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Також, Законом України Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 16.09.2014 № 1678 ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода).

Так, згідно ст.25 глави 1 розділу ІV Угоди сторони поступово створюють зону вільної торгівлі протягом перехідного періоду, що не перевищує 10 років починаючи з дати набрання чинності цією Угодою-1, відповідно до положень цієї Угоди та відповідно до Статті XXIV Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.

Відповідно до ст.26 глави 1 розділу ІV Угоди положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами-2, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ( Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва ).

Порядок визначення походження товарів викладений у Протоколі I - Протокол щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва, до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Протокол І).

Відповідно до ч.1 ст.16 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або UA/EU/P1/ua 14; (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься декларацією інвойс , надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відповідно до статті 22(1) Протоколу І Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

З матеріалів справи видно, що спір між сторонами виник з приводу преференційного походження товару: DACIA, модель - DOKKER, номер кузова - НОМЕР_1 , робочий об`єм циліндрів - 1463 см3, календарний рік виготовлення - 2013, призначений для перевезення пасажирів, бувший у використанні .

Зі змісту оскаржуваної Картки відмови видно, що вона прийнята з наступних причин: Згідно договору від 14.02.2020 №б/н продавцем товару являється Xedox, м. Кельце, в той же час на контракті від 14.02.2020 №б/н стоїть печатка продавця Xedos м, Кельце, інвойс від 14.02.2020 №28/2020 наданий Xedos м, Кельце, Отже, в документах купівлі-продажу наявні розбіжності щодо продавця .

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію. До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки. Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, коли така перевірка ініціюється у зв`язку з кримінальним провадженням.

Тобто, наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 23.04.2019 року у справі №817/4660/13-а.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

На підтвердження походження товару для застосування преференційного режиму оподаткування за ставкою ввізного мита 0%, декларант надав митниці декларацію-інвойс № UA102030/2020/632543 від 14.02.2020.

При цьому, зауважень щодо форми та змісту наданому інвойсу №UA102030/2020/632543 від 14.02.2020 вимогам Протоколу І чи його достовірності в митного органу не виникало.

Відносно доводів відповідача про не підтвердження преференційного походження товару задекларованого позивачем, посилаючись на розбіжності в назві продавця Xedox або Xedos , то суд звертає увагу, що предметом декларування позивачем за митною декларацією UA102030/2020/632543 від 14.02.2020 є товар: DACIA, модель - DOKKER, номер кузова - НОМЕР_1 , робочий об`єм циліндрів - 1463 см3, календарний рік виготовлення - 2013, призначений для перевезення пасажирів, бувший у використанні , щодо якого митний орган уповноважений здійснювати перевірку про його походження.

Посилання відповідача у оскаржуваному рішенні (картці відмови) на не підтвердження преференційного походження товар не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки назва продавця Xedos міститься в декларації-інвойс, квитанції про сплату, в електронній декларації та витягу з реєстру Республіки Польща (10-15).

Тому позивачем вірно зазначено, що у відповідача при прийнятті спірної Картки відмови в митному оформленні товару із застосуванням преференційного режиму оподаткування були відсутні підстави для сумніву з приводу дійсності декларації-інвойсу №UA102030/2020/632543 від 14.02.2020 чи достовірності відомостей, які містяться в ній.

Отже, є безпідставними твердження відповідача про не підтвердження позивачем преференційного походження товару: DACIA, модель - DOKKER, номер кузова - НОМЕР_1 , робочий об`єм циліндрів - 1463 см3, календарний рік виготовлення - 2013, призначений для перевезення пасажирів, бувший у використанні .

Відповідно до ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №809/278/17 (провадження №К/9901/45596/18).

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, Онерїлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Крім того, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням зазначеного, керуючись ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102030/2020/00056.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги № 06/20 від 03.03.2020, розрахунок послуг/робіт адвоката на загальну суму 12130,00грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 06/20 від 29.05.2020.

Проте, надані вище документи стосуються розгляду іншої судової справи (620/933/20), яка перебувала в провадженні судді Чернігівського окружного адміністративного суду Тихоненко О.М., про що зазначено в розрахунку послуг/робіт адвоката від 29.05.2020 та квитанції до прибуткового касового ордеру № 06/20 від 29.05.2020 на оплату послуг згідно договору про надання правової допомоги № 06/20 від 03.03.2020 (а.с. 69-70).

Також долучений договір про надання правової допомоги № 06/20 від 03.03.2020 не містить підпис Клієнта ОСОБА_1 , тобто позивача (а.с. 71).

Отже, позивачем документально не доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, в розмірі 12130,00 грн.

Разом з тим, підлягає компенсації сплачений судовий збір в розмірі 1681,60 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102030/2020/00056.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 39482156) судові витрати в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2020 року.

Суддя О.Є. Ткаченко