Постанова

від 16.09.2020 по справі 340/513/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 340/513/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (головуючий суддя І інстанції - Жук Р.В., повний текст рішення складено 05.05.2020 року) в адміністративній справі №340/513/20 за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 16.01.2020 р. № 612, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівсської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту.

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулася до відповідача з заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, орієнтовною площею 2,00 га (склад угідь - пасовище) для ведення особистого селянського господарства. Проте, відповідач рішенням №612 від 16.01.2020 року відмовлено їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з підстав невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам закону.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 16.01.2020 р. №612, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівсської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту.

Зобов`язано Дмитрівську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які на підставі п. 21 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України вважаються власністю територіальної громади. Крім того, якщо враховувати інформацію, яка міститься в Публічній кадастровій карті, то інформація про те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю Дмитрівської сільської ради, відсутня, що свідчить про невідповідність місця розташування вказаної земельної ділянки вимогам законів. Отже, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв у спосіб передбачений законодавством України.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 28.12.2019 року звернулася із клопотанням до Дмитрівської сільської ради, в якому просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (а.с.7-9).

До заяви позивачем долучено: копію паспорту, ідентифікаційного коду, графічні матеріали щодо бажаного розташування земельної ділянки, копію договору про надання правової допомоги з адвокатом.

Дмитрівська сільська рада Знам`янського району Кіровоградської області на 22 сесії сьомого скликання рішенням від 16.01.2020 року №612 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 вирішила, відмовити їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (а.с.10).

Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою стало те, що право комунальної власності Дмитрівською сільською радою на земельну ділянку, зазначену на графічних матеріалах щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, доданих до клопотання позивача не зареєстровано, оскільки дана земельна ділянка відноситься до земель, що залишилися в колективній власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства АТ Колос на підставі державного акту на право колективної власності на землю, який не скасовано та знаходиться у правонаступника даного підприємства, що унеможливлює розпорядження Дмитрівською сільською радою даною земельною ділянкою у відповідності до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному рішенні, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом порушеного на його думку, права.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дотримуючись порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, установленого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідач, за умови встановлення факту відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу (якими є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), повинен за заявою позивач прийняти рішення про надання такого дозволу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, частинами 1, 2, пункту а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом в ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 Земельного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що визначення органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою, здійснюється виходячи з місця розташування земельної ділянки (у межах або за межами населеного пункту), цільового призначення земельної ділянки (наміру використання), та залежно від того, у чиїй власності знаходиться обрана земельна ділянка.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що матеріали даної справи не місять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться в комунальній власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Натомість, відповідно до листа відділу у Знам`янському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.06.2019 №18-11-0.24-543/112-10 згідно Указу Президента №720/95 від 08 серпня 1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям відбувалась передача земель в колективну власність АТ Колос на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 07.04.1995 року №18, яке зазначено в державному акті на право колективної власності на землю серія №КР-3 №000001 зареєстрованого від 27.11.1995 року та Державному акті на право колективної власності на землю серія КР-3 №000022 зареєстрованого 04.05.2000 року. Відповідно до уточненого розрахунку грошової оцінки сільськогосподарських угідь по АТ Колос Дмитрівської сільської ради, розробленого Українською академією аграрних наук інститут землеустрою Кіровоградський філіал від 1995 року, загальна площа сільськогосподарських угідь складає - 5105,6 га, в тому числі ріллі - 3899,3 га, пасовищ і сіножатей - 1206,3 га; кількість осіб, які мали право на земельну частку (пай) - 1400 чоловік. Членам сільськогосподарського підприємства було видано сертифікати на земельну частку (пай), площею - 3,85 умовних кадастрових гектарів. На підставі даних сертифікатів громадяни отримали у власність в натурі (на місцевості) в середньому 3 га ріллі, що посвідчено Державними актами на право приватної власності на землю.

У вказаному листі також зазначено про те, що відповідно до Акта прийома-передачі від 21.01.2015 року оригінали сертифікатів на право на земельну ділянку частку (пай) колишніх членів АТ Колос знаходяться у ТДВ Колос .

Отже, земельна ділянка, на яку претендує позивач, входить до складу земель переданих у колективну власність, які в подальшому отримані у власність громадянами (колишніми членами АТ Колос ), що підтверджується копією плану земель, переданих у колективну власність, наявною в матеріалах цієї справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки місце розташування земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 , не відповідає вимогам ч. 1 статті 122 Земельного кодексу України, якою перебачено передання, зокрема сільською радою земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, в силу п. 21 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, вважається власністю територіальної громади, оскільки на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні така земельна ділянка перебувала у власності громадян (колишніх членів АТ Колос ).

Щодо вимог позивача про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з`ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області - задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року в адміністративній справі №340/513/20 - скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена 16.09.2020 року.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя Т.С. Прокопчук

суддя А.В. Шлай