Постанова

від 15.09.2020 по справі 460/3937/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3937/19 пров. № А/857/4698/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

при секретарі судового засідання: Герман О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №460/3937/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Дудар О.М., місце ухвалення м. Рівне, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -26 жовтня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 26 жовтня 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом день звільнення з військової служби - 26 жовтня 2018 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Доводи апелянта зводяться до того, що додаткова відпустка строком 14 календарних днів на рік стала оплачуваною лише у 2015 році у зв`язку із прийняттям Закону України від 14.05.2015 №426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни», що додатково свідчить про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2010-2014 роки. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Згідно із ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 21.04.2003.

Згідно з витягом із наказу командувача сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.10.2018 №206, підполковника ОСОБА_1 , головного інженера служби зв`язку і радіотехнічного забезпечення штабу армійської авіації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, звільненого з військової служби наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.10.2018 №470 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, з 26.10.2018, виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Рівненського ОМВК.

01.03.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Листом від 25.03.2019 №116/14/3/406/л відповідач повідомив позивача про те, що додаткову відпустку окремим категоріям ветеранів війни, визначену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», не може бути перенесено на інший період, виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки законодавством не передбачено, відтак підстави для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відсутні.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2010-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте апеляційний суд частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Згідно ст. 6 цього Закону, учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону чинній із 06.06.2015 року), учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Судом першої інстанції також вірно враховано, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Водночас, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

До того ж, згідно п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2015 по 2018 роки додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, відтак відповідач протиправно не здійснив розрахунку щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволені правильно.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності і нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягає залишенню без змін.

Водночас, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому таку компенсацію за період з 2010 року по 2014 рік, колегія суддів зазначає наступне.

14 травня 2015 року Законом України №426-XІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі Закон №426-XІІІ) внесено зміни до таких законодавчих актів України, зокрема: 1. Кодекс законів про працю України доповнено статтею 77-2 такого змісту: «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни: учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік»; 2. У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: 2) у пункті 12 статті 12 та пункті 17 статті 13 слова «одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік» замінити словами «одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік»; 3. Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 162 такого змісту: «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни: Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Закон №426-XІІІ набрав чинності 06.06.2015 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що зміни до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині збереження грошового забезпечення, і положення щодо пільги учасникам бойових дій, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки саме із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, внесені Законом №426-VIII від 14.05.2015 року.

До цього часу передбачалось одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік.

З огляду на зазначене, ураховуючи положення ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач не має права на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за період з 2010 року по 2014 рік, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому таку компенсацію за період з 2010 року по 2014 рік задоволенню не підлягають.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та прийняття в цій частині нової постанови, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та апеляційним судом приймається в цій частині нова постанова, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №460/3937/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2010 року по 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом день звільнення з військової служби 26 жовтня 2018 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №460/3937/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 16.09.2020р.