Рішення

від 19.05.2020 по справі 753/18972/16-ц

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/18972/16-ц

провадження № 2/753/1490/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретар судового засідання Кримчук Я.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі -1. Громадська організація Наші гроші , 2. ОСОБА_4 ,

представник відповідачів - ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Наші гроші , ОСОБА_4 про заборону поширення інформації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

У жовтні 2016 р. ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Громадської організації Наші гроші (далі - ГО Наші гроші , відповідач 1) про заборону розповсюджувати відомості щодо позивача, зобов`язання видалити зі статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті Громадської організації Наші гроші ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, а саме: Також ОСОБА_8 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_5 , яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній , та відшкодування моральної шкоди в розмірі 77 140 грн.

Позов обґрунтований тим, що публікуючи відомості, які дають можливість ідентифікувати особу позивача, відповідач порушив особисті немайнові права позивача, зокрема право на використання імені, та незаконно розголосив відомості досудового розслідування. Публікацією вищевказаної статті, яка була процитована усіма відомими інформаційними ресурсами і має понад 2 млн. переглядів, було завдано непоправної шкоди професійній та діловій репутації позивача, з подачі журналістів громадської організації вона зазнала суспільної ізоляції, утисків також зазнають члени її родини.

На стадії підготовчого провадження сторона позивача доповнила позов вимогами до власника веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач 2) про заборону розповсюджувати відомості щодо позивача, зобов`язання видалити з вищевказаної статті інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, та відшкодування моральної шкоди. Одночасно позивач відмовилась від вимог до ГО Наші гроші про відшкодування моральної шкоди

Відповідачі позов не визнали та виклали свою позицію у запереченнях проти позову пославшись при цьому на такі обставини. Статус відповідачів встановлено діючим законодавством та рішеннями Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. За статтею 2 Закону України Про друковані засоби масової інформації свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань означать право кожного громадянина вільно та незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини на громадські організації, які працюють у правозахисній сфері і розповсюджують суспільно-значиму інформацію, поширюються стандарти та гарантії діяльності засобів масової інформації. Враховуючи статус позивача як співвласника підприємства, яке є одним з кінцевих отримувачів державного майна у вигляді коштів Державного спеціального підприємства Чорнобильська АЕС , позивач є публічною особою, а тому межа її допустимої критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Оспорювана позивачем інформація є суспільно значимою, становить громадський інтерес та була отримана з двох офіційних джерел - Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Речення, де згадується ім`я та прізвище позивача, фактично є цитатою з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016, у якій йдеться про кримінальну справу, порушену за фактами розтрати службовими особами Державного спеціального підприємства Чорнобильська АЕС державних коштів у великих та особливо великих розмірах, а також зловживання службовим становищем, що призвело до тяжких наслідків, у якій згадується ТОВ Славутич-Тревел . У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розміщено інформацію, що саме позивач є кінцевім бенефіціаром ТОВ Славутич-Тревел . У спірній публікації міститься посилання на ухвалу суду, а відтак на спірні правовідносини поширюється положення частини 2 статті 302 ЦК України.

Відповідачі вказали, що при зборі інформації, написанні статті та її поширенні вони діяли в межах чинного законодавства, оскільки збирали інформацію з відкритих та загальнодоступних джерел, ними була поширена суспільно значима та достовірна інформація, стаття була спрямована не на заподіяння шкоди немайновим правам позивача, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості, а відтак позивач не довів протиправність їх дій та заподіяння йому моральної шкоди.

Також відповідачі вважали безпідставними вимоги про заборону поширення інформації вказуючи, що такого способу захисту прав не існує і дані вимоги є фактично запровадженням цензури при поширенні інформації.

Заперечення позивача проти аргументів відповідачів обґрунтовані посиланням на те, що відповідачі не є засобом масової інформації, у зв`язку з чим на них не поширюються гарантії, передбачені статтями 24-26 Закону України Про інформацію , позивач не є публічною особою, а тому поширення інформації про неї без її згоди не допускається, відповідач грубо порушив конституційне право позивача на особисту недоторканість, заборона поширення інформації відповідно до статті 16 ЦК України є належним способом захисту, а висновок експертного психологічного дослідження - належним доказом розміру компенсації моральної шкоди.

ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.

Ухвалою суду (під головуванням судді Комаревцевої Л.А.) від 24.10.2016 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 17.11.2016 (а.с. 49).

В судовому засіданні 17.11.2016 представником відповідача 1 подано письмові заперечення проти позову (а.с. 53-54).

17.11.2016 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 18.01.2017 (а.с. 53).

18.01.2017 представником позивача подано клопотання про витребування доказів (а.с. 57-58).

18.01.2017 судом постановлена ухвала про витребування доказів та оголошено перерву в судовому засіданні до 13.02.2017 (а.с. 62. 63-64).

13.02.2017 судом за клопотанням представника позивача оголошено перерву в судовому засіданні до 16.03.2016 (а.с. 72-73).

16.03.2017 представником позивача подано клопотання про залучення співвідповідача та зміну позовних вимог (а.с. 77-78).

Протокольною ухвалою від 16.03.2017 залучено до участі у справі співвідповідача та оголошено перерву в судовому засіданні до 25.04.2017 (а.с. 83-84).

24.04.2017 представником відповідачів подані письмові заперечення проти позову (а.с. 88-105).

25.04.2017 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 13.06.2017 (а.с. 121-122).

13.06.2017 представником позивача подано письмові пояснення до заперечень проти позову (а.с. 123-128).

13.06.2017 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 21.09.2017 (а.с. 129).

21.09.2017 представником позивача подано заяву про призначення психологічної експертизи (а.с. 131).

21.09.2017 судом постановлено ухвалу про призначення психологічної експертизи та зупинення провадження у справі (а.с. 132, 133-134).

23.11.2018 у зв`язку із закінченням терміну повноважень судді Комаревцевої Л.А. справу передано до провадження судді Трусової Т.О. (а.с. 145).

27.11.2018 судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі та призначення справи до судового розгляду на 24.01.2019 (а.с. 146).

24.01.2019 у зв`язку з неявкою відповідачів розгляд справи відкладено на 22.04.2019 (а.с. 156).

22.04.2019 постановлено протокольні ухвали про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, закриття підготовчого провадження та призначення справу до розгляду по суті на 26.09.2019 (а.с. 169-170).

26.09.2019 за клопотанням представника відповідачів відкладено розгляд справи на 29.01.2020 (а.с. 180).

29.01.2020 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 19.05.2020 (а.с. 190-191).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права і мотиви їх застосування.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Інтернет на офіційному веб-сайті ГО Наші гроші за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 було опубліковано допис під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому, зокрема, містилась інформація такого змісту: Також ОСОБА_8 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_5 , яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній (а.с. 8).

Вищевказана публікація не містить відомостей про її автора, таких даних не надали суду і відповідачі.

За інформацією ТОВ Інтернет Інвест , яке здійснює діяльність у сфері інформаційних технологій та має статус реєстратора доменних імен, послуги з реєстрації доменного імені та з розміщення сайту (хостингу) ІНФОРМАЦІЯ_6 надаються ОСОБА_4 (а.с. 69).

Відповідно до роз`яснень, наданих Верховним Судом України у пункті 12 постанови Пленуму від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Відповідачі не заперечують свою причетність до поширення вищенаведеної інформації.

У червні 2016 р. ОСОБА_1 звернулася до ГО Наші гроші із заявою про припинення порушення її особистих немайнових прав шляхом видалення оспорюваної публікації та здійснення заходів щодо неможливості її розповсюдження (а.с. 15-17).

Після залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 позивач звернулася і до нього з аналогічною заявою (а.с. 112-114, 115).

Доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами дій, спрямованих на видалення оспорюваної публікації, суду не надано.

Даючи оцінку доводам позивача про порушення відповідачами її особистих немайнових прав, суд виходить з наступного.

Основний закон України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю і водночас гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (статті 3, 34 Конституції України).

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Відтак праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Стаття 296 ЦК України визначає право фізичної особи на використання її імені, яке полягає у наданні особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин.

Що стосується використання імені фізичної особи іншими особами, то тут законодавець встановлює певні обмеження.

До таких обмежень відноситься встановлена частиною четвертою цієї норми заборона використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наведені положення національного законодавства узгоджуються із частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі Хужин та інші проти Росії від 23.10.2008 зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (рішення у справі Аллен де Рібемон проти Франції від 10.02.1995, п. 35), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов`язані з розглядом її справи у суді.

Зокрема цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (рішення у справі Мінеллі проти Швейцарії від 25.03.1983).

Отже презумпція невинуватості має призначення не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (стаття 34 Конституції України, стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов`язками (стаття 68 Конституції України).

В оспорюваному дописі ім`я ОСОБА_1 зазначене в контексті її участі у протиправній діяльності, а саме: у переведенні незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній, а тому за обставин даної справи підлягає вирішенню питання щодо дотримання при поширенні інформації презумпції невинуватості.

На обґрунтування заперечень проти позову відповідачі посилаються на те, що поширенням оспарюваної інформації вони не порушили особисте немайнове право позивача на використання імені, оскільки збирали інформацію з відкритих та загальнодоступних джерел, і при цьому ними була поширена достовірна та суспільно значима інформація.

ЄСПЛ у низці своїх рішень відзначив спеціальну роль преси у суспільстві та вказав, що завданням преси є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя.

Незважаючи на те, що ГО Наші гроші не є засобом масової інформації, слід зазначити, що у своїх рішеннях ЄСПЛ наголошував на важливому внеску неурядових (громадських) організацій у поширенні суспільно-значимої інформації та вказував, що на таку діяльність неурядових організацій мають поширюватись стандарти та гарантії діяльності засобів масової інформації (рішення ЄСПЛ від 14.04.2009 у справі Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини ).

За прецедентною практикою ЄСПЛ стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу, та надають достовірну та точну інформацію, як того вимагає журналістська етика.

Отже право журналістів поширювати інформацію не є абсолютним і одне з найголовніших питань, яке постає під час розгляду таких справ, це баланс між правом на свободу слова і правом на повагу честі та гідності (рішення ЄСПЛ від 29.03.2005 у справі Українська Медіа Група проти України ).

Частина 2 статті 302 ЦК України встановлює презумпцію достовірностіінформації, отриманої з офіційних джерел.

За приписом цієї норми фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Відповідачі вказують, що спірна публікація основана на фактах, викладених в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016, розміщеній у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а дані про особу позивача були отримані шляхом співставлення наведених в ухвалі суду відомостей з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас дослідженням тексту вищевказаної ухвали суду, відкритої для загального доступу у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що на виконання вимог статті 7 Закону України Про доступ до судових рішень відомості про фізичних осіб - фігурантів кримінального провадження, замінені цифровими позначеннями.

Відтак, незважаючи на те, що спірна публікація дійсно містить посилання на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2016 та у ній вживаються такі фрази як слідство вважає , досудовим розслідуванням встановлено , слідством встановлено , за даними слідства , розслідування проводиться , доводи відповідачів про отримання спірної інформації з офіційних джерел є необґрунтованими.

Та обставина, що відомості про особу позивача були отримані внаслідок опрацювання інформації, наявної ще в одному відкритому реєстрі- Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не має жодного значення для вирішення даної справи, оскільки за положеннями законодавства особі, якій стала відома інформація з обмеженим доступом, забороняється її поширювати.

Ще одним аргументом відповідачів є суспільна важливість оспорюваної інформації та наявність у позивача статусу публічної особи.

Статтею 29 Закону України Про інформацію передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

У рішенні ЄСПЛ у справі Годлевський проти Росії від 23.10.2008 суд вказав, що для встановлення пропорційності втручання у право заявника на свободу вираження поглядів з легітимністю мети захисту репутації інших осіб, має бути встановлений об`єктивний зв`язок між оскаржуваною публікацією та особою, яка подає дифамаційний позов з метою захисту своєї репутації.

З огляду на те, що наведена у публікації інформація стосується великого державного підприємства, посадові особи якого за версією досудового розслідування розікрали державні кошти в особливо великих розмірах під виглядом оплати робіт, які фактично не виконувались, та реалізовували майно по занижем цінам, суд визнає обґрунтованими доводи відповідачів про її суспільну значимість, проте не може погодитися з твердженнями про те, що позивач є публічною особою.

Так, за змістом постанови НБУ № 417 від 26.06.2015 та наказу Мінфіну від 08.07.2016 № 564 публічними діячами є національні, іноземні публічні діячі та діячі, які виконують політичні функції в міжнародних організаціях.

Міжнародні акти дають більш широке визначення публічної особи, зокрема, Резолюція ПАРЄ 1165 Право на приватність визначає, що публічні фігури - це особи, які займають державні посади і/чи використовують державний ресурс, а також усі ті, хто відіграє певну роль у громадському житті, чи то в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи будь-якій іншій сфері.

У Деклараціі Комітету Міністрів ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації від 12.06.2004 зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З урахуванням наведеного межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України Про захист персональних даних не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Водночас жодних даних та фактів, які б свідчили про те, що особа позивача ОСОБА_1 відповідає критеріям публічної особи, судом не встановлено, а саме: вона не займає посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, не займається політичною діяльністю, не перебуває на державній службі, а ТОВ Славутич-Тверел , кінцевим бенефіціарним власником якого вона є, не використовувало державний ресурс.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивач отримала статус публічної особи внаслідок одержання державних коштів, викрадених з державного підприємства, однак, як вірно зазначає позивач, це ствердження базується на непідтверджених у встановленому законом порядку відомостях про причетність позивача до вчинення кримінального правопорушення.

Відтак доводи відповідачів про те, що позивач є публічною особою, не знайшли свого підтвердження в суді.

Разом із тим суд зазначає, що наявність чи відсутність у позивача статусу публічної особи в даному випадку не має значення для вирішення справи, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є не захист персональних даних, а захист немайнового права на використання імені.

Отже ураховуючи, що в оспорюваному дописі Поліція підозрює директора ЧАЕС у виведенні держкоштів за кордон через церковну парафію , розміщеному на сайті за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідачі обнародували ім`я ОСОБА_1 в контексті її причетності до вчинення кримінального правопорушення за відсутності обвинувального вироку щодо неї, суд дійшов висновку про порушення немайнового права позивача на використання імені.

У статті 15 ЦК України закріплене право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, припинення дії, яка порушує право, а також інші способи, що встановлені договором або законом.

Статтею 278 цього Кодексу передбачено такий спеціальний спосіб захисту порушеного особистого немайнового права фізичної особи як заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Частина друга цієї норми закріплює положення про те, що у разі, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

Отже з огляду на встановлені обставини, суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача на використання імені покладення на обох відповідачів обов`язку видалити зі спірної публікації інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача, протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Оскільки закон не передбачає можливості захисту права на майбутнє, тобто в тому випадку, коли таке порушення ще не відбулося, суд не вбачає підстав для покладення на відповідачів заборони поширювати відомості про позивача.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди суд керується положеннями статті 23 ЦК України, яка закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди визначаючи, що моральна шкода, полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, та статті 1167 цього Кодексу, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 276 ЦК України встановлено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

На підставі оцінки наведених у позовній заяві доводів і аргументів суд дійшов висновку, що внаслідок порушення прямої законодавчої заборони на використання імені позивача в контексті її причетності до кримінального правопорушення за відсутності обвинувального вироку та невчинення дій щодо негайного поновлення порушеного права позивач зазнала моральних страждань і переживань та було припижено її ділову репутацію.

Винні неправомірні дії відповідача також викликали істотні зміни у звичному способі життя позивача, яка була змушена витрачати час, зусилля та власні кошти на збирання необхідних доказів, звернення до адвокатів та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази згідно положень статей 77-80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

На підтвердження розміру компенсації моральної шкоди позивачем надано висновок експертного психологічного дослідження № 2-21/09 від 21.09.2016, відповідно до якого орієнтовний еквівалент компенсації завданих їй моральних страждань становить 53,2 мінімальних заробітних плат (а.с. 18-28).

Чогось очевидно необґрунтованого чи такого, що суперечить іншим матеріалам справи, вказаний висновок не містить, його складено судовим психологом, стаж експертної роботи якого становить 25 років, при проведенні дослідження експерт керувався Інструкцією про порядок призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 у редакції Наказу від 20.12.2012 № 1950/5 та визнаною в Україні Методикою встановлення спричинення моральної шкоди і методу оцінки розміру компенсації викликаних страждань (методика професора ОСОБА_6 ) і доказів, які б його спростовували, відповідачем не надано.

З огляду на спосіб поширення інформації та глибину і тривалість моральних страждань позивача (з червня 2016 р.), суд вважає, що визначений психологом розмір моральної шкоди є цілком розумним і справедливим.

Більше того, за клопотанням позивача судом було призначено психологічну експертизу та отримано висновок кваліфікованого і не зацікавленого у справі експерта, згідно з яким орієнтовний еквілент компенсації завданої позивачу моральної шкоди становить 40,5 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом (а.с. 136-140).

Оскільки розмір мінімальної заробітної плати на дату розгляду справи становить 4 723 грн., позивач вправі була розраховувати на компенсацію завданої їй моральної шкоди в сумі 191 281,50 грн., що майже вдвічі перевищує розмір заявлених нею вимог.

Водночас суд ураховує, що до закінчення підготовчого провадження позивачем не було збільшено розмір позовних вимог, а тому з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства покладає в обґрунтування свого рішення висновок експертного психологічного дослідження вважаючи його належним та допустимим письмовим доказом розміру компенсації завданої позивачу моральної шкоди.

Станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив 1 450 грн.,а відтак суд визнає обґрунтованою компенсацію завданої їй моральної шкоди у заявленому розмірі - 77 140 грн. (1 450х53,2).

Зважаючи на те, що автор оспорюваної публікації невідомий, а технологічну можливість та умови для поширення інформації створив власник веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_6/ ОСОБА_4 , саме він повинен відповідати за завдану позивачу моральну шкоду.

ІV. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з розглядом цієї справи позивач понесла витрати на сплату судового збору в розмірі 1 929,20 грн. (а.с. 1), витрати на оцінку завданої моральної шкоди в розмірі 6 000 грн. (а.с. 37) та витрати на оплату призначеної судом психологічної експертизи в розмірі 3 146 грн. (а.с. 142).

Відтак, з огляду на результат розгляду справи, суд покладає на відповідача ОСОБА_4 понесені позивачем судові витрати в загальному розмірі 11 075,20 грн., (1 929,20 +6 000 +3 146).

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Громадську організацію Наші гроші (місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 164, офіс 1, код юридичної особи: 38192833) та ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному сайті Громадської організації Наші гроші ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформацію, яка дає можливість ідентифікувати позивача ОСОБА_1 , а саме: Також ОСОБА_8 долучив до протиправної діяльності ОСОБА_5 , яка за його вказівками здійснювала переведення незаконно привласнених коштів держпідприємства на рахунки іноземних компаній .

Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) 77 140 грн. на відшкодування моральної шкоди та 11 075,20 грн. судових витрат, а усього 88 215 гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: