Постанова

від 16.09.2020 по справі 909/732/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2020 р. Справа №909/732/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Матущака О.І.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - Жарський Т.В. . - адвокат - ордер серія ІФ № 086224 від 15.01.2020

від відповідача - не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради за № 2020/01-26 від 14.01.2020

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2019 суддя: Шкіндер П.А. м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено - 20.12.2019

за позовом Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради, с.Хриплин, м. Івано-Франківськ

до відповідача приватного акціонерного товариства Меркурій холдинг групп , м. Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 546 220,56 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

10.07.2019 Хриплинська сільська рада Івано-Франківської міської ради звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з ПрАТ "Меркурій холдінг груп" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 546 220,56 грн. внаслідок користування земельною ділянкою площею 1,7390 га по вул. Автоливмашівська, 6-б у м.Івано-Франківську с.Хриплин без укладення договору оренди землі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач використовував зазначену земельну ділянку у період з 01.01.2016 по 10.07.2018 без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим територіальна громада села Хриплин в особі Хриплинської сільської ради була позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду, чим було порушено права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 206 Земельного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що стягнення безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати має розраховуватись виключно на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі. Натомість, з наданого позивачем розрахунку та наданих доказів неможливо встановити чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення, а тому місцевий суд дійшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами по справі не було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, внаслідок чого відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Вважає, що позивач разом із фахівцями у галузі геодезії та землевпорядних робіт встановила межі, площу та конфігурацію земельної ділянки, якою користується ПрАТ "Меркурій холдинг групп", тому висновки суду першої інстанції про невстановлення площі ділянки не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Зазначає, що земельна ділянка площею 1,7390 кадастровий номер 2610197401:18:001:0010 була сформована як об`єкт цивільних прав з 01.01.2005, в матеріалах справи міститься кадастровий план земельної ділянки з визначенням чітких меж та крайніми точками такої.

Відповідач не скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

В судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати, прийнявши нове, про задоволення позову.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що ВАТ Івано-Франківське племпідприємство (продавець) та ЗАТ Меркурій Холдинг Групп (покупець) (після зміни найменування ПрАТ Меркурій Холдинг Групп ) укладено договір купівлі-продажу від 22.02.2005 (а.с.26-27, т.1) за умовами п. 1 якого продавець продає, а покупець купляє належні продавцю будівлі, що знаходяться за адресою: с. Хриплин по вул. Автоливмашівська, 6Б, м. Івано-Франківська, а саме: по літ. А - конюшня площею 476,9 кв.м., літ Б - автогаражі площею 194,4 кв.м., літ В - навіс на сіно площею 260,5 кв.м., літ. Г - свинарник площею 176,7 кв.м., літ. Д - насосна плоащею 14,6 кв.м., літ Ж - вбиральня площею 1,0 кв.м., літ. №1 - огорожа площею 207,3 кв.м. Вказаний договір купівлі-продажу 22.02.2005 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №611 Чумакевичем Л.М. нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.03.2005 вбачається, що право власності на нежитлові будівлі, які розташовані за адресою вул. Автоливмашівська, 6-б м. Івано-Франківськ с. Хриплин, зареєстровані за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2005, проте відсутні відомості про оформлення права користування або власності на земельну ділянку, де знаходяться об`єкти нерухомості.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №154604214 від 31.01.2019 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 10.07.2018 за ТОВ "Балтік Групп" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна що знаходить за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, с. Хриплип, вул. Автоливмашівська, будинок 6-б, складовими частинами якого є: по літ. А - конюшня площею 476,9 кв.м., літ Б - автогаражі площею 194,4 кв.м., літ В - навіс на сіно площею 260,5 кв.м., літ. Г - свинарник площею 176,7 кв.м., літ. Д - насосна плоащею 14,6 кв.м., літ Ж - вбиральня площею 1,0 кв.м., літ. №1 - огорожа площею 207,3 кв.м.

Відповідно право власності на вищевказану нерухомість за ПрАТ "Меркурій холдинг групп" припинено 11.07.2018.

Як свідчать матеріали справи та вірно зазначено судом першої інстанції відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такі висновки місцевого суду відповідають усталеній практиці Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів, та, зокрема, правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Так, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі, згідно з положеннями статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Судами встановлено, що між Хриплинською сільською радою (орендодавець) та ЗАТ Меркурій Холдинг Групп (орендар) (після зміни найменування ПрАТ Меркурій Холдинг Групп ) укладався договір оренди землі від 03.10.2005 (а.с.124-127, т.1) за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування (оренду) земельну ділянку на вул. Автоливмашівська, 6Б, площею 1,7390 га відповідно до плану (схеми) розташування (а.с.19, т.1), яка відповідно до п. 7.3 є його невід`ємною частиною. Цільове призначення земельної ділянки для обслуговування виробничих будівель (п.1.2 договору оренди). Дані про кадастровий номер земельної ділянки в договорі не зазначено.

Згідно з п. 5.1-5.2 цього договору оренди, останній складено сторонами терміном на п`ять років та набирає чинності з моменту досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов, його підписання та державної реєстрації.

На останній сторінці договору оренди від 03.10.2005 міститься відмітка про його державну реєстрацію за №040529400350 від 05.10.2005.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону №161-XIV від 06.10.1998, чинній на момент укладення договору) невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

У статті 13 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону №161-XIV від 06.10.1998, чинній на момент укладення договору) надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону №161-XIV від 06.10.1998, чинній на момент укладення договору).

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення. Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

При цьому сторони узгодили в пункті 5.1. договору строк його дії - 5 років, у пункті 2.9 договору передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 5.2 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

На час укладення договору оренди від 03.10.2005, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок,що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачено було в частині другій статті 126 ЗК України.

Пунктом 6.3 зазначеного договору оренди передбачено умови його припинення, серед яких у звязку з закінченням терміну, на який його було укладено. Аналогічні положення визначені в ч. 2 ст. 291 ГК України.

Стаття 31 Закону України Про оренду землі (в редакції Закону №161-XIV від 06.10.1998, чинній на момент укладення договору) регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється, в тому числі у випадку закінчення строку, на який його було укладено;

Отже, починаючи з 05.10.2005 між сторонами виникли договірні відносини оренди земельної ділянки, які тривали до 05.10.2010. Ці правовідносини окрім договору регулювались також положеннями ЦК України, ГК України та Закону України Про оренду землі в редакціях чинних на момент укладення договору оренди від 03.10.2005.

За змістом пункту 6.7 договору оренди від 03.10.2005 у разі його припинення або розірвання орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку в стані, придатномудля використання за цільовим призначенням. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до орендодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі об вЂ�єкта оренди за договором від 03.10.2005, однак сторонами визнається, а в суду немає обґрунтованих підстав вважати його недостовірним, факт передачі та використання спірної земельної ділянки відповідачем (орендар), а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) ці обставини не підлягають доказуванню в даній справі.

У звя`зку з цим апеляційний господарський суд доходить до висновку, що після закінчення строку дії договору оренди від 03.10.2005 відповідач без достатньої на це правової підстави продовжував користуватись земельною ділянкою за адресою: Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, с. Хриплип, вул. Автоливмашівська, 6Б, площею 1,7390 га відповідно до плану (схеми) розташування (а.с.19, т.1).

Доказів, які б підтверджували протилежні обставини сторонами не подано, а судом не встановлено.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у ст. 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Відповідно до п. 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

За змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (ст.18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 ст. 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом ч. 4 ст. 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 року № 213, згідно з п. 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 року № 489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2017 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

З 01.01.2017 року у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Відтак, оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю є обов`язковою.

Такі висновки відповідають практиці Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів, зокрема, висновкам, викладеним у постановах Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі №922/893/19, від 05.03.2020 у справі №922/926/19, від 29.01.2020 у справі №922/2811/18, від 29.05.2019 у справі №922/955/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 10.09.2019 у справі №922/96/19, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (п.71).

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, у НКС відсутня інформація по земельній ділянці кадастровий номер 2610197401:18:001:0010 - ділянка не сформована (на виконання доручення Держгеокадастру №539/3-16-0.21 від 25.10.2016, дану земельну ділянку перенесено в архівний шар державним кадастровим реєстратором) і відсутні діючі правовстановлюючі документи на землю. Доказів того, що спірна земельна ділянка є на час заявленого періоду об`єктом цивільних прав позивачем не надано.

Згідно з пунктом 115 Постанови Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» необхідно виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у землевпорядній організації.

Відповідно до п. 5 Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №749 від 18.08.2010 у разі поділу чи об`єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер. При цьому попередній кадастровий номер отримує статус архівного і в подальшому не використовується.

В матеріалах справи наявний витяг від 11.04.2017 про нормативно грошову оцінку земельної ділянки площею 17393 кв.м. по вул. Автоливмашівська, 6, с. Хриплин, кадастровий номер 2610197401:18:001:0010 станом на 2017 рік (а.с.52,т.1) з якого вбачається, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 6 377 027,23 грн. Однак даний витяг правильно не враховано судом першої інстанції, оскільки такий стосується земельної ділянки по вул. Автоливмашівська, 6, а не по вул. Автоливмашівська, 6-б, тобто земельної ділянки за іншою адресою, яка не є предметом дослідження в даній справі. Окрім того, враховуються ті обставини, що дану земельну ділянку перенесено в архівний шар державним кадастровим реєстратором і відсутні діючі правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку.

У матеріалах справи відсутні будь-які інші витяги з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що є необхідною передумовою для нарахування суми стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

З листів №708/02.2-27 від 24.09.2018 (а.с.50,т.1), 108/02.2-27 від 28.02.2019 (а.с.51,т.1) вбачається, що Хриплинська сільська рада зверталась до відділу Держгеокадастру у м. Івано-Франківськ з проханням надати витяги з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 1,7393 га, по вул. Автоливмашівська, 6-б, с. Хриплин Івано-Франківської міської ради, кадастровий номер 2610197401:18:001:0010 (архівна ділянка) за 2016-2018 роки.

Листом №193/406-19-0.31 від 22.10.2019 (а.с.142-143,т.1) відділ Держгеокадастру у м. Івано-Франківськ покликаючись на ч. 1, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України (в редакції Закону №3613-VI від 07.07.2011) повідомив про неможливість надання витягів з технічної документації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2016 та 2018 роки, оскільки в національній кадастровій системі відсутня інформація стосовно цієї земельної ділянки.

Разом з тим, позивач розрахував суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати виходячи з інформації, яку надав відділ Держгеокадастру у м. Івано-Франківськ в своєму листі №21-9-21.28-142/106-19 від 13.03.2019 (а.с.54,т.1) про те, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки в 2016 році становила 3 609 776,45 грн., а в 2018 році - 9 563 890,96 грн.

Тобто, позивач здійснив розрахунки на підставі листа, а не витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки, що передбачений законом.

Таким чином, позивач мав надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі , а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Тому розрахунок заявленої до стягнення суми грунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки, тому є недоведеними належними та допустимими доказами.

Відтак, оскільки в даному випадку предметом розгляду є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватися саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі, а із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи вірними є застосовані коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами по справі не було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог, та як наслідок відмову у їх задоволенні.

Акти обстеження земельної ділянки є неналежним доказом сформованості земельної ділянки, як об`єкта цивільного права, оскільки ні сільска рада, ні тим більше її структурні підрозділи не уповноважені одноособово встановлювати площу земельної ділянки та її нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж це передбачено земельним законодавством, зокрема статтею 79-1 Земельного кодексу України, статтею 20 Закону України "Про оцінку земель.

Враховуючи положення статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що виходячи з наведених норм, господарським судам необхідно перевірити, чи надано позивачем належні і допустимі докази в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі. Лише у такому випадку, суд має право, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, застосувати відповідні норми права до спірних правовідносин сторін.

Отже, твердження скаржника про те, що сільська рада разом із фахівцями у галузі геодезії та землевпорядних робіт за допомогою сертифікованого обладнання самостійно встановила межі, площу та конфігурацію земельної ділянки, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення за апелянтом судового збору в розмірі 12 289,97 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 17 від 28.01.2020.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2019 у справі №909/732/19 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради за № 2020/01-26 від 14.01.2020 залишити без задоволення.

Судовий збір в розмірі 12 289,97 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

Матущак О.І.

Повний текст постанови складено 18.09.2020.