Рішення

від 14.09.2020 по справі 910/8171/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2020Справа № 910/8171/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Малого підприємства РУНО

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго

про стягнення 246 399,64 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мале підприємство РУНО звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго про стягнення 246 399,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на виконання робіт і послуг № б/н від 02.01.2019 в частині оплати наданих послуг на суму 184 500,00 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 53 964,98 грн, інфляційних втрат в сумі 2 945,66 грн та 3% річних в сумі 4 989,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8171/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 15.06.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляду справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.5, офіс 1115.

Однак, конверт з ухвалою суду від 15.06.2020р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2019р. між Малим підприємством РУНО (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго (замовник) було укладено договір на виконання робіт і послуг, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується виконувати відповідно до завдань замовника зазначені в даному договорі роботи і послуги, здати результат роботи замовнику, а замовник зобов`язується прийняти результати роботи і оплатити їх у порядку і розмірі, зазначеному в даному договорі.

У п.1.2 договору від 02.01.2019р. вказано, що виконавець виконує переробку деревини на тріску спеціальним транспортним засобом НЕМ 700 1554 на базі автомобіля Volvo.

Згідно п.2.1 договору від 02.01.2019р. вартість виконуваних робіт і послуг включає в себе плату за виконання взятих на себе зобов`язань виконавцем: вартість роботи спеціального транспортного засобу НЕМ 700 1554 на базі автомобіля Volvo оплачуватиметься за відпрацьовану мото/годину, згідно показників лічильника і складає 4500 грн. з податком на додану вартість (20%) за 1 мото/годину роботи обладнання (з розрахунку 90 метрів куб.насипних), включаючи паливо. Оплата здійснюється шляхом перерахування авансу на поточний рахунок виконавця до початку виконання робіт у розмірі 10 мото/годин. В подальшому розрахунок здійснюється згідно виставленого акту виконаних робіт в кінці кожного тижня за фактом наданих послуг.

Пунктом 2.3 укладеного між сторонами правочину передбачено, що підписання акту прийому-передачі представником замовника є підтвердженням відсутності претензій до виконавця з його боку.

Відповідно до п.3.2 договору від 02.01.2019р. за порушення п.п.2.1 даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності від дати його підписання і діє до 31.12.2019р. (п.7.1 договору від 02.01.2019р.).

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір 02.01.2019р. у передбачено чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір 02.01.2019р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з виконання робіт і послуг.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору від 02.01.2019р. Малим підприємством РУНО було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго прийнято послуги з переробки деревини, про що сторонами складено та підписано акти надання послуг №29 від 28.01.2019р. на суму 234 000 грн. та №134 від 25.03.2019р. на суму 256 320 грн. Означені акти підписано представниками обох контрагентів без жодних зауважень та заперечень.

Проте, за поясненнями позивача, послуги згідно актів №29 від 28.01.2019р. та №134 від 25.03.2019р. відповідачем в повному обсязі оплачено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго утворилась заборгованість в сумі 184 500 грн.

24.12.2019р. Малим підприємством РУНО було скеровано на адресу замовника за договором претензію №2312 від 23.12.2019р., в якій позивач просив погасити заборгованість за договором та заяви про сплату пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги позивача, відповідачем виконано не було, заборгованість за договором від 02.01.2019р. не погашено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, згідно п.2.1 договору від 02.01.2019р. вартість виконуваних робіт і послуг включає в себе плату за виконання взятих на себе зобов`язань виконавцем: вартість роботи спеціального транспортного засобу НЕМ 700 1554 на базі автомобіля Volvo оплачуватиметься за відпрацьовану мото/годину, згідно показників лічильника і складає 4500 грн. з податком на додану вартість (20%) за 1 мото/годину роботи обладнання (з розрахунку 90 метрів куб.насипних), включаючи паливо. Оплата здійснюється шляхом перерахування авансу на поточний рахунок виконавця до початку виконання робіт у розмірі 10 мото/годин. В подальшому розрахунок здійснюється згідно виставленого акту виконаних робіт в кінці кожного тижня за фактом наданих послуг.

Пунктом 2.3 укладеного між сторонами правочину передбачено, що підписання акту прийому-передачі представником замовника є підтвердженням відсутності претензій до виконавця з його боку.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати замовником послуг, які було прийнято згідно актів №29 від 28.01.2019р. та №134 від 25.03.2019р., настав.

Проте, судом вказувалось, що у позові вказано про невиконання відповідачем послуги згідно актів №29 від 28.01.2019р. та №134 від 25.03.2019р. відповідачем в повному обсязі оплачено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго утворилась заборгованість в сумі 184 500 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини належного виконання своїх обов`язків за договором від 02.01.2019р. належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором від 02.01.2019р. не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Малого підприємства РУНО до Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго в частині стягнення основного боргу в сумі 184 500 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 53 964,98 пені, 2945,66 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 4989 грн.. При цьому, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.3.2 договору від 02.01.2019р. за порушення п.п.2.1 даного договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за надані послуги, позивачем за період з 25.03.2019р. по 17.02.2020р. було нараховано пеню в сумі 53 964,98 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є необгрунтованим в частині визначення початкової дати прострочення та загального періоду, за який може бути нараховано неустойку.

Зокрема, суд звертає увагу позивача на те, що право на нарахування пені виникає з наступного дня за днем, коли зобов`язання повинно було бути виконаним.

Судом вище було встановлено, що заборгованість відповідача утворилась внаслідок неналежного виконання замовником свого обов`язку з оплати послуг, наданих згідно актів надання послуг №29 від 28.01.2019р. на суму 234 000 грн. та №134 від 25.03.2019р. на суму 256 320 грн.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що часткова сума оплати, яка була здійснена відповідачем становить 305 820 грн., що вказує на те, що фактично у замовника є заборгованість з оплати за актом №134 від 25.03.2019р.

Судом вище вказувалось, що пунктом 2.1 договору від 02.01.2019р. уномровано, що оплата здійснюється шляхом перерахування авансу на поточний рахунок виконавця до початку виконання робіт у розмірі 10 мото/годин. В подальшому розрахунок здійснюється згідно виставленого акту виконаних робіт в кінці кожного тижня за фактом наданих послуг.

В контексті вказаних умов укладеного між сторонами правочину суд звертає увагу позивача на те, що частиною 1 ст.252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У ч.ч.4, 5 ст.254 Цивільного кодексу України вказано, що строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що право на застосування позивачем заходів відповідальності за порушення відповідачем обов`язку з оплати послуг виникло у заявника 02.04.2019р. При цьому, судом враховано, що в акті №134 від 25.03.2019р. не вказано періоду, у який відповідні послуги надавались.

Одночасно, при визначенні загального періоду нарахування неустойки позивачем не враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору від 02.01.2019р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Отже, за розрахунком суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 32 153,55 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором від 02.01.2019, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 25.03.2019 по 17.02.2020 на суму 4989 грн. та інфляційні втрати за березень 2019 - лютий 2020р. на суму 2945,66 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем було допущено ту ж саму помилку у визначення початкової дати періоду прострочення, як і при нарахуванні неустойки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 4880,94 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат суд звертає увагу позивача на таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 1460,95 грн.

За таких обставин, з огляду на викладене вище у сукупності, позов Малого підприємства РУНО до Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго про стягнення 246 399,64 грн. підлягає задоволенню частково.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Малого підприємства РУНО до Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго про стягнення 246 399,64 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Київтрансенерго (03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.5, офіс 1115, ЄДРПОУ 39718683) на користь Малого підприємства РУНО (81340, Львівська обл., Мостиський р-н, місто Судова Вишня, вул.Лісозаводська, 2А, ЄДРПОУ 19323361) основний борг в сумі 184 500 грн, пеню в розмірі 32 153,55 грн, 3% річних в сумі 4880,94 грн, інфляційні втрати в сумі 1460,95 грн. та судовий збір в сумі 3344,93 грн.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 21 811,43 грн, 3% річних в розмірі 108,06 грн, інфляційних втрат в сумі 1484,71 грн.

4. Судовий збір в сумі 351,06 грн. залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено та підписано 14.09.2020р.

Суддя В.В. Князьков