Рішення

від 07.09.2020 по справі 916/268/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/268/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників:

від позивача: Логовський В.В. (на підставі довіреності);

від відповідача: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімтехнологія» (18005, м. Черкаси, вул. Нижня Горова (Калініна) буд. 96, к. 20);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайтранспроект ЛТД» (65114, м. Одеса, вул. Тополина, буд. 14/1-А);

про стягнення 307200,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 03.02.2020 року від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімтехнологія» до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. №285/20) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайтранспроект ЛТД» , в якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 307200,00 грн., з яких: 256000,00 грн. - авансовий платіж та 51200,00 грн. - відсотки за користування грошовими коштами, а також стягнути з відповідача судовий збір у сумі 5659,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем встановлених договором №745/18.1 від 20.11.2018р. договірних зобов`язань, в зв`язку з чим вказаний договір на підставі п. 5.7 було розірвано 28.08.2019 року, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення сплаченого авансу та відсотків за користування грошовими коштами. Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст. 526, 837, 887, 907 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225, 229 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 26.02.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/268/20 за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 23.03.2020 року.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання було відкладено на 15.04.2020 року.

Ухвалою суду від 15.04.2020 року судом, у зв`язку з оголошенням на державному рівні карантину та введенням на території України режиму надзвичайної ситуації, з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, для забезпечення процесуальних прав учасників справи, зокрема щодо участі у судових засіданнях, можливість здійснення яких на даний час обмежена, з урахуванням дотримання принципу розумності строків розгляду справи, в зв`язку з продовженням строку судового розгляду справи у підготовчому провадженні на строк дії карантину, підготовче засідання у даній справі було відкладено за межі встановленого строку карантину, на 27.04.2020 року.

Аналогічні ухвали, в зв`язку з наявністю обставин впровадження карантину на території України, були прийнятті судом 27.04.2020р., 25.05.2020р., 19.06.2020р., 08.07.2020р., згідно яких підготовче засідання у справі було відкладено на 25.05.2020р., 19.06.2020р., 08.07.2020р., 27.07.2020р. відповідно.

Ухвалою суду від 27.07.2020р., в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 06.08.2020 року.

У судовому засіданні 06.08.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 07.09.2020 року.

У судовому засіданні 07.09.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у судові засідання не з`являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Із змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення, які направлялись судом відповідачу були повернуті поштою із відміткою у довідці поштової установи «За закінченням терміну зберігання» , суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.09.2020 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено матеріалами справи, 20.11.2018р. між ТОВ „Хімтехнологія» (надалі - замовник) та ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» (надалі - виконавець) було укладено договір на виконання проектно вишукувальних робіт №745/18.1 (надалі - договір), згідно умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання по виконанню проектно- вишукувальних робіт по об`єкту „Нове будівництво лінійного об`єкту „Олієпровід продуктивністю 2500 тон на годину» , який розташований на території Визирської та Сичавської сільських рад Лиманського району Одеської області з перевалкою олії на точковому причалі в районі порту Южний» і взяти участь у погоджені проекту зі всіма необхідними органами, установами, організаціями, чиї узгодження є необхідними для введення об`єкту в експлуатацію (Укрдержбудекспериза, Мінприрода, Держрибагенство та інші).

За умовами п. 1.2 договору, обсяг робіт визначено технічним завданням (додаток №3), і включає в себе вишукувальні роботи та проектні роботи.

Відповідно до п. 1.3 договору, вартість і терміни виконання етапів і роботи в цілому визначаються календарним планом виконання робіт (додаток №2), який є невід`ємною частиною цього договору.

Положеннями п. 1.5 договору визначено, що датою початку роботи вважається дата виконання всіх перерахованих умов: отримання виконавцем підписаного замовником примірника договору, протоколу погодження договірної ціни (додаток №1), календарного плану (додаток №2), а також затвердженого і погодженого замовником технічного завдання (додаток №3); отримання вихідних даних, передбачених технічним завданням (додаток №3); надходження на розрахунковий рахунок виконавця повної суми авансового платежу згідно п.2.2. цієї угоди.

Згідно положень п. 2.1 договору, вартість виконання робіт за договором визначено кошторисом вартості проектних робіт і протоколом угоди про договірну ціну і складає: 840000,00 грн., в тому числі ПДВ 20%, що становить 140000,00 грн.

Пунктом 2.2 договору визначено, що замовник зобов`язується перерахувати авансовий платіж на розрахунковий рахунок виконавця в розмірі 60% від вартості робіт по етапу 1 та 2 та 40% від вартості робіт по етапу 3, згідно календарного плану в сумі 256 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20%, що становить 42 666,67 грн., протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору. 112 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20%, що становить 18666,67 оплачується замовником протягом 5-ти банківських днів з дати початку етапу 4. Авансовий платіж зараховується пропорційною часткою при розрахунку за етапи.

У відповідності до п.п. 3.1.1 договору, виконавець зобов`язаний виконати роботи (етапи робіт) за затвердженим технічним завданням (додаток №3), відповідно до чинних на території України нормами і правилами в терміни, визначені календарного плану (додаток №2), з урахуванням пунктів 1.5 та 1.6 цього договору.

Положеннями п.п. 3.2.1, п.п. 3.2.2 та п.п. 3.2.6 договору встановлено, що замовник зобов`язаний проводити оплату етапів робіт і роботи в цілому відповідно до умов цього договору, додатків і оформленими додатками до нього. Сприяти виконанню виконавцем умов договору, в тому числі, в своєчасному отриманні уточнених вихідних даних. Прийняти виконану виконавцем проектну документацію (у тому числі достроково), відповідну умовам цього договору та додатків до нього, підписати акт здачі-приймання і оплатити виконані роботи.

Із змісту п. 4.1 договору вбачається, що по завершенні робіт (етапу робіт) виконавець направляє замовнику результат виконаної роботи у вигляді проектної документації в 4-х примірниках, а також акт здачі-приймання роботи в 2-х примірниках і рахунок на оплату.

Згідно п. 4.2 договору, замовник зобов`язується протягом 5-ти робочих днів з дня отримання комплекту документації та акту здачі-приймання роботи, зазначених у п. 4.1 цього договору, направити виконавцю підписаний екземпляр акту здачі-приймання або мотивовану відмову в прийманні виконаної роботи.

За умовами п. 5.7 договору, у випадку прострочення виконавцем виконання робіт по будь-якому етапу, передбаченому календарним планом (додаток №2 до договору), більше, ніж на 15 календарних днів , замовник вправі припинити дію Договору в односторонньому порядку, шляхом відправлення письмового повідомлення виконавцю. В такому випадку договір вважається припиненим з дати отримання виконавцем відповідного письмового повідомлення замовника. При цьому, виконавець протягом 3-х банківських днів з дати отримання від замовника повідомлення про припинення договору зобов`язаний повернути замовнику грошові кошти, отримані від останнього за відповідний етап, роботи з виконання якого прострочено виконавцем, з урахуванням процентів за користування грошовими коштами, який погоджено сторонами у розмірі 20 %.

Відповідно до п. 9.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 року та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце в період дії цього договору.

Згідно п. 10.3 договору, до нього додаються: протокол угоди про договірну ціну (додаток №1), календарний план виконання робіт (додаток №2), технічне завдання (додаток №3).

Відповідно до ч.1 ст. 887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. У ч.2 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що до договору підряду на проведення проектних робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно додатку №2 „Календарний план виконання робіт» до договору термін виконання робіт, зокрема за етапами 1-3 складає: 1) виконання промірних робіт - початок відповідно до п. 1.5 цього договору, закінчення - через 15 робочих днів після початку робіт; 2) виконання донного профілювання - початок відповідно до п. 1.5 цього договору, закінчення - через 25 робочих днів після початку робіт; 3) виконання проектних робіт стадія „П» (проект) - початок відповідно до п. 1.5 цього договору, закінчення - через 40 робочих днів після початку робіт.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №745/18 від 20.11.2018р. позивачем 15.05.2019р. було сплачено грошові кошти у розмірі 256000,00 грн. При цьому позивач стверджує, що вказані кошти перераховано на виконання умов п. 2.2 договору , як авансовий платіж, докази супротивного в матеріалах справи відсутні.

Отже, з огляду на зазначене та з урахуванням календарного плану виконання робіт ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» мало виконати роботи за першим етапом по 05.06.2019р., за другим етапом - по 19.06.2019р. та за третім етапом - по 10.07.2019р.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Цивільним законодавством визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч.ч. 1-3 ст. 612 ЦК України).

Замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч.ч. 1-2, 4 ст. 849 ЦК України).

Викладені положення кореспондуються з приписами ч.ч. 1-2 ст. 220 ГК України, у відповідності до яких боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим ( ст. 651 ЦК України).

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.ч. 2-5 ст. 653 ЦК України).

Із змісту викладених приписів законодавства вбачається, що замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

З огляду на зазначене предметом судового дослідження у даній справі є наступні обставини: чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику авансу.

Отже, предметом спору є можливість застосування наслідків припиненого в односторонньому порядку правочину, повернення попередньої оплати в сумі 256000,00 грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у сумі 51200,00 грн.

Як стверджує позивач, станом на 19.08.2019р. в порушення умов договору вказані роботи у п. 1 та п. 2 календарного плану виконання робіт ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» виконані не були, в зв`язку з чим, відповідно до п. 5.7 договору №745/18 від 20.11.2018р. та ст. 907 ЦК України, позивач повідомив відповідача про розірвання відповідного договору, зазначені обставини ніяким чином не спростовані відповідачем.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» будь-яких робіт за договором №745/18 від 20.11.2018р.

Разом з тим, позивач вказує, що повідомлення про розірвання договору ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» отримало 19.08.2019р. електронною поштою та у паперовому вигляді 28.08.2019 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 27-29). Водночас, у листі про розірвання договору №96 від 19.08.2019 року позивач вимагав повернення перерахованого авансового платежу у розмірі 256000,00 грн.

Отже, враховуючи те, що відповідач своєчасно не розпочав роботу і в подальшому не виконав її у строк, беручи до уваги, що договір діє до 31.12.2019р. та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивач на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, та пункту 5.7 договору, вправі відмовитися від договору (вимагати його розірвання).

Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється (ч.3 ст. 615 ЦК України).

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

За таких обставин, з урахуванням положень договору щодо можливості односторонньої відмови замовника від договору підряду та порядку здійснення такої відмови, що цілком кореспондується з положеннями ст. 849 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що укладений між сторонами договір №745/18 від 20.11.2018р. є розірваним з 28.08.2019 року, тобто з дати отримання відповідачем листа №96 від 19.08.2019 року.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем доведено прострочення виконання ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» договірних зобов`язань щодо виконання робіт в обумовлений договором строк, в зв`язку з чим позивач, як замовник, скористався власним безумовним правом, передбаченим ч.ч. 2, 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, щодо розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку з тим, що підрядник своєчасно не розпочав виконання договірних зобов`язань.

У відповідності до ст. 570 Цивільного кодексу України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання; якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом.

Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому згідно з рекомендаціями, викладеними у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні, зокрема, того, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оцінюючи правовідносин сторін, виходячи з основної засади господарського судочинства - верховенства права, що визначена ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, суд дыйшов висновку, що відносини між сторонами виникли з приводу безпідставно збереженого майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Так, суд зазначає, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України, що відповідає висновку, сформульованому Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав).

До таких обставин належить, зокрема, випадок, коли договірне зобов`язання припинилося на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/21154/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Отже, враховуючи те, що позивач відмовився від договору підряду, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 256000,00 грн., які отримані ним від позивача в якості авансового платежу, є обгрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, в звязку з чим підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Водночас суд зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Саме таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на що посилання позивача на норми ст. 224, 225, 229 Господарського кодексу України не спростовують висновку суду щодо необхідності стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 256000,00 грн.

Надаючи правову оцінку заявленим вимогам позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 51200,00 грн., які погоджено сторонами у розмірі 20% суд зазначає таке:

Як вище зазначалось судом, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення цієї норми відповідач станом на день розгляду справи не повернув сплачені позивачем грошові кошти, які згідно положень п. 5.7 договору мали бути повернуті останнім до 03.09.2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

При цьому суд зазначає, що термін „користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (наприклад правовідносини позики). Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

При цьому відповідно до частини другої статті 628 Цивільного кодексу України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК України.

Правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України.

Водночас, спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору правовідносини за яким припинились.

Разом з тим із змісту п. 5.7 договору вбачається, що виконавець протягом 3-х банківських днів з дати отримання від замовника повідомлення про припинення договору зобов`язаний повернути замовнику грошові кошти, отримані від останнього за відповідний етап, роботи з виконання якого прострочено виконавцем, з урахуванням процентів за користування грошовими коштами, який погоджено сторонами у розмірі 20 %.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України установлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частинами 1, 3 статті 549 установлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вище зазначено судом, згідно з ч.1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатись у договорі.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (пункт 19 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що законодавством передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, згідно із статтями 536, 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.

Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 було визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до статей 536, 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якого зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом з тим, згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, є штраф.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Проте, із здійсненого позивачем розрахунку (а.с. 2) вбачається, що він не відповідає порядку розрахунку процентів річних за користування грошовими коштами, а відповідає розрахунку неустойки у вигляді штрафу, між тим, умовами договору не передбачено такої відповідальності ТОВ „Дунайтранспроект ЛТД» за прострочення повернення авансу.

За таких обставин у сукупності у задоволенні позовних вимог ТОВ „Хімтехнологія» про стягнення 51200,00 грн., як відсотків за користування грошовими коштами, слід відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4608,00 грн. покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1051,00 грн. з огляду на встановлення судом обставин її необгрунтованості, відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайтранспроект ЛТД» (65114, м. Одеса, вул. Тополина, буд. 14/1-А; код ЄДРПОУ 40196837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімтехнологія» (18005, м. Черкаси, вул. Нижня Горова (Калініна) буд. 96, кв. 20; код ЄДРПОУ 31489793) грошові кошти (авансовий платіж) у розмірі 256000/двісті п`ятдесят шість тисяч/грн.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунайтранспроект ЛТД» (65114, м. Одеса, вул. Тополина, буд. 14/1-А; код ЄДРПОУ 40196837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімтехнологія» (18005, м. Черкаси, вул. Нижня Горова (Калініна) буд. 96, кв. 20; код ЄДРПОУ 31489793) 3838/три тисячі вісімсот тридцять вісім/грн. 47 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку ст. 256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено 17 вересня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська