Рішення від 17.09.2020 по справі 916/2009/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2009/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2009/20

за позовом: Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (50066, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00190977)

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул. Тверська, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012,м.Одеса, вул.Пантелеймонівська,19, код ЄДРПОУ 40081200)

про стягнення 76 595,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1.Позиції учасників справи.

Приватне акціонерне товариство Центральний гірничо-збагачувальний комбінат звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в сумі 76595,60 грн., посилаючись на наступне.

15.02.2018 року між сторонами укладено договір № 10548/ЦТЛ-2018/279-70-04 Про надання послуг, предметом якого є надання залізницею (відповідачем) вантажовласнику (позивачу) послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Так, позивач вказує, що залізниця зобов`язалася приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в Тарифному керівництві № 1, чинному на момент надання послуг та додатку № 1 до цього договору (п.2.2. договору).

За ствердженнями позивача, у лютому 2020р. регіональна філія Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця здійснила перевезення вантажу маршрутом, призначенням на станцію Чорноморська регіональної філії Одеська залізниця АТ УЗ на адресу ТОВ ТІС за накладною № 45886173.

Як зазначає позивач, в процесі перевезення були продовжені терміни доставки вантажу за накладною № 45886173 без належних на те причин, які б залежили від вантажовідправника, а саме: несправність вагону, виконання митних операцій, вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також перевантаження, які трапились з вини відправника, тимчасової перерви, яка трапилась не з вини залізниці. В п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів передбачено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Водночас, як вказує позивач, відміток у графі 49 Відмітки залізниці залізницею не зроблено, чим порушено вимоги пунктів 4.2., 4.3., 6.9. Правил оформлення перевізних документів.

Таким чином, як зазначає позивач, під час здійснення вказаних перевезень відповідачем допущено прострочення термінів доставки вантажів, визначених ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується електронними цифровими підписами одержувача у графі 53 зазначених накладних та відміток залізниці в графі 49 про те, що одержувача повідомлено про прибуття вантажу (дата та час і ЕЦП відповідального працівника залізниці), а також в графах 51, 53 стоять відмітки (дата) залізниці про прибуття та видачу вантажу відповідно.

При цьому, посилаючись на ч.ч. 1, 5 ст. 307 ГПК України, ч. 3 ст. 909 ЦК України, п.п. 8 п. 6 розділу 1 Статуту залізниць України, позивач зазначає, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Наразі позивач зазначає, що статут визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту). На підставі Статуту Мінтрансом затверджені Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (ст. 5 Статуту).

Пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р., а також ст. 23 Статуту встановлено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну). Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Згідно ст. 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до ст. 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням у встановлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами обчислення термінів доставки вантажів, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Так, позивач посилається на положення п. п. 1.1., 1.2, 2.1, 2.4, 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р., згідно яких термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно п.п. 1.1.1. наведеного пункту, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками у великотоннажних контейнерах термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 200 км. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Відповідно до п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної тати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зокрема, позивач вказує, що зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Водночас, як вказує позивач, відповідно до Інформаційного листа ВГСУ України № 01-06/420/2012 від 04.04.12р., оглядового листа ВГСУ Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення № 01-06/662/2014 від 21.05.14 р., нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин).

Таким чином, позивач стверджує, що враховуючи допущене Регіональною філією Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця прострочення термінів доставки вантажу, на підставі ст. 116 Статуту залізниць України позивачем нараховано штраф у розмірі 76595,60 грн. з урахуванням вимог законодавства та роз`яснень Вищого господарського суду України.

05.08.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позов (вх. № 20764/20), відповідно до якого відповідач заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов. Зокрема, відповідач, посилаючись на ст. 26 Закону України Про залізничний транспорт , п. 5 ст. 306 ГК України, ст. 116, п. В ст. 130, ст. 133 Статуту залізниць України, інформаційний лист Вищого господарського суду України від 04.04.2012 р. № 01-06/420/2012 Про обчислення термінів доставки залізницею вантажів та визначення розміру штрафу за порушення цих термінів зазначає, що Одеська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця повідомила , що усі вагони були доставлені до станції призначення з простроченням не з вини залізниці.

Також 05.08.2020 р. відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 20767/20), в якому заявник з посиланням на ч. 1 ст. 230, ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України вказує, що наведені норми з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій.

Так, відповідач вказує, що при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку; при цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (Інформаційний лист Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права від 21.11.2011 р. N 01-06/1623/2011).

Як зазначає відповідач, метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності, відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Наразі відповідач зауважив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013). При цьому відповідач стверджує, що матеріали справи № 916/2009/20 не містять доказів, що позивач поніс збитки внаслідок затримки доставки вантажу.

Крім того, відповідач зазначає про різке зростання обсягу податкового навантаження на Укрзалізницю, яке призвело до того, що залізнична галузь повністю позбавлена пільги зі сплати земельного податку в розмірі 25% нарахованої ставки, та обсяг сплачених відповідачем, в якості земельного податку платежів в 2020 році, майже в чотири рази перевищує аналогічні платежі за 2018р., і складає більше 4 мільярдів грн.

Так, відповідач зазначає, що згідно із Законом України "Про залізничний транспорт" Укрзалізниця мала би отримувати з місцевих та державного бюджетів компенсацію за пасажирські перевезення, однак з 1996р. ця норма не виконується, лише за 2019 рік та перший квартал 2020р. Укрзалізниця недоотримала з бюджетів всіх рівнів понад 500 млн. грн. компенсації за перевезення пільговиків.

21.08.2020р. позивачем подано до суду відповідь на відзив (вх. №22168/20), в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог з наведенням додаткового обґрунтування. Так, позивач вказує, що всі розрахунки штрафу здійснені відповідно до Статуту залізниць України з урахуванням положень як ст.116 Статуту так і Інформаційного листа ВГСУ України № 01-06/420/2012 від 04.04.2012р. та оглядового листа ВГСУ Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення № 01-06/662/2014 від 21.05.2014 р., за якими нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу не менше, ніж за дві повні прострочені доби, що підтверджується матеріалами справи (відомостями із залізничної накладної № 45886173).

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 38297,80 грн. позивач вказує наступне. Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому позивач вважає, що слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, позивач вказує, що в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення. З аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що одержувач вантажу своєчасно здійснив всі необхідні дії щодо оформлення, одержання (вивезення) вантажу, передбачені законодавством, позивач вважає, що доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2020 року позовна заява вх.№ 2077/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2020р. позовну заяву (вх.№2077/20 від 13.07.2020) прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, справу №916/2009/20 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін.

Учасники справи повідомлені належним чином за юридичними адресами, які зазначені у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в позовній заяві, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду з відміткою про вручення.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

02.09.2020 року до суду від позивача надійшла заява (вх. № 22995/20), згідно якої позивач просив долучити до матеріалів докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

17.09.2020 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

15.02.2018 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (перевізник) та приватним акціонерним товариством Центральний гірничо збагачувальний комбінат (замовник) укладено договір про надання послуг №10548/ЦТЛ-2018/279-70-04, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з п.1.3 договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

У відповідності до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем; накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача; накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).

Згідно статті 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Як встановлено судом, в період лютого 2020р. ПрАТ Центральний гірничо збагачувальний комбінат зі станції Грековатая на адресу ТОВ ТІС за залізничною накладною № 45886173 відправлялись вагони з вантажем окатиш залізорудний. Відстань перевезення 487 км.

Відповідно до статті 41 Статуту залізниць України та пункту 2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни; обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах календарним штемпелем станції відправлення.

Пунктами 1.1. та 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 865/5086, встановлено, що термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до підпункту 1.1.1. пункту 1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Пунктом 2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів передбачено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі Навантаження призначено на число місяць.

Згідно п. 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Разом з тим, як встановлено судом в процесі розгляду справи, вантаж, що прямував за вказаною позивачем залізничною накладною, відповідачем було доставлено із порушенням встановлених термінів доставки, про що свідчать відповідні записи у залізничних накладних, а саме календарні штемпелі прибуття вантажу (графа 51) та видачі вантажу (графа 52).

За переуступним написом вантажоотримувач ТОВ ТІС передало право на пред`явлення позову ПрАТ Центральний гірничо збагачувальний комбінат .

Враховуючи вищевикладене, з огляду на дати відправлення вагонів зі станції відправлення (графа 56) та дати прибуття вагонів на станцію призначення (графа 51), зазначені у вказаних накладних, судом з`ясовано, що вагони за спірними накладними доставлені відповідачем з порушенням строків, встановлених Статутом залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів.

Згідно п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів, у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Однак, передбачені п. 2.9 Правил відмітки на спірних накладних відсутні, а відтак, порушення термінів доставки вантажу у спірних випадках сталося внаслідок вини самого відповідача, як перевізника, який не забезпечив виконання умов договору.

4.Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За умовами положень статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем вантажу до перевезення від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання доставити переданий вантаж у терміни, встановлені договором, п. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 919 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк,передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 затверджено Статут залізниць, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).

Відповідно до статті 5 Статуту на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно ст. 6 Статуту накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

В абз. 1, 2 і 5 ст. 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Згідно п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 р. № 138) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Відповідно до ст. 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктами 1.1 та 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 865/5086, встановлено, що термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Пунктом 2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів передбачено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі Навантаження призначено на число місяць.

Згідно п. 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Згідно п.п. 5.1, 5.2 Правил оформлення перевізних документів, заповнення накладної на станції призначення здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил. За наявності в договорі між залізницею і вантажоодержувачем положень про електронний обмін документами на вантаж, що прибув за електронною накладною (із накладенням ЕЦП), одержувачу надається накладна в електронному вигляді у порядку, визначеному договором. За відсутності таких положень у договорі одержувачу видається накладна у паперовому вигляді, роздрукована на підставі електронної накладної та засвідчена календарним штемпелем стації призначення. У разі прибуття вантажу за накладною у паперовому вигляді за наявності в договорі між залізницею і вантажоодержувачем положення про електронний обмін документами на вантаж оформлення видачі вантажу станцією призначення здійснюється за електронною накладною (із накладенням ЕЦП). Накладна в паперовому вигляді передається до розрахункового підрозділу залізниці та, у разі потреби, видається одержувачу.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів, за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.

Згідно додатку 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 29, яка визначає тип відправки: Відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна, у відповідному місці проставляється позначка х і заповнюється ця графа відправником.

Відповідно до п. 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення. Станція відправлення відповідача здійснила перевірку відомостей у вказаних накладних (у тому числі графи 29 Відправка), підтвердила правильність їх заповнення відправником та проставила електронні цифрові підписи у графах 38 Підпис даних накладних, тобто, підтвердила приймання вантажу до перевезення.

Відповідно до пункту 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 23 Закону України Про залізничний транспорт у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Відповідно до роз`яснень, наведених в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 04.04.2012 р. № 01-06/420/2012, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

В абз. 1 п. 8 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, передбачено, що оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної.

Згідно абз. 2 п. 8 вказаних Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, залізнична накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Наявна в матеріалах справи залізнична накладна № 45886173 свідчить про укладення між вантажовідправником і залізницею як перевізником договору перевезення вантажу.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов`язку з доставки вантажів, є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності до відповідача як перевізника.

Разом з тим, згідно залізничної накладної № 45886173 ТОВ ТІС передало переуступним підписом право на пред`явлення позову вантажовідправнику ПрАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат .

При цьому, доказів затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки матеріали справи не містять, а відтак відсутні докази наявності підстав збільшення термінів доставки вантажів за вказаними поставками. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач визнав порушення строків доставки вантажу, посилаючись на те, що таке прострочення сталося не з його вини. Однак, належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів відповідач не надав, тому такі доводи судом до уваги не приймаються.

Зроблений позивачем розрахунок штрафу за прострочення доставки вантажу залізницею судом визнається обґрунтованим, так як здійснений з урахуванням Правил обчислення термінів доставки вантажів, в тому числі з урахуванням відстані доставки, кількості повних діб доставки вантажу та провізної плати.

Судом досліджено та перевірено зроблений позивачем розрахунок штрафу за прострочення доставки вантажу залізницею від розміру провізної плати, визначеного в п. 31 спірних накладних, суд вважає вказані розрахунки обґрунтованими та арифметично правильними, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення штрафу у заявленому розмірі за несвоєчасну доставку вантажу в сумі 76595,60 грн. є обґрунтованими. При цьому розрахунки штрафу відповідачем не оспорено.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу, суд зазначає таке.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.

Слід також зауважити, що в постанові від 18.10.2019 по справі № 910/1526/19, Верховний Суд погодився із зменшенням на підставі ст. 233 Господарського кодексу України штрафу, нарахованого відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України.

Крім того, слід зазначити, що правова позиція щодо можливості зменшення штрафу викладена в постановах Верховного Суду у справах, зокрема: №905/725/17, №905/1180/17, № 905/1243/17, №905/64/18, №910/16925/18, №905/1742/18.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, суд доходить висновку щодо можливості зменшення розміру заявленого штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 10% від заявленої позивачем суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу. Таке зменшення розміру штрафу суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, штраф - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з відповідача підлягає стягненню штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 68936,04 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У позовній заяві позивачем зазначено попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які він очікує понести, зокрема на правову допомогу в розмірі 5026,00 грн.

Судом встановлено, що 30.03.2018 між Адвокатським об`єднанням Всеукраїнська адвокатська допомога та позивачем укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі Договір від 30.03.2018).

Відповідно до пунктів 1.1, 5.3 Договору від 30.03.2018 клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором. Оплата послуг Адвокатського об`єднання здійснюються клієнтом шляхом безготівкового розрахунку. Оплата клієнтом наданих Адвокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі Актів наданих послуг (Актів прийому-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядках та рахунків, наданих Адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг (Акт прийому-передачі послуг) оформлюється Адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця в якому надавалися послуги за цим договором.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із Актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 25.08.2020р. до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180330/ЦГЗК від 30.03.2018 Адвокатським об`єднанням надано Позивачу послуг на загальну суму 2271,00 грн.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.02.2020 № 755/9215/15-ц.

Відповідачем не надано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу, та покласти на відповідача у розмірі 2271,00 грн.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку зі зменшенням судом розміру штрафу.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача без урахування зменшеного розміру нарахованого штрафу.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19, код ЄДРПОУ 40081200) на користь Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (50066, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00190977) 68936 (шістдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять шість) грн. 04 коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, витрати на сплату судового збору в розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та 2271 грн. (дві тисячі двісті сімдесят одна) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський