Рішення

від 08.09.2020 по справі 916/1408/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1408/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Ісак Д. П

розглянувши справу №916/1408/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» (24413, Вінницька область, Бершадський район, с. Баланівка, вул. Радянська, 26, код ЄДРПОУ 36833873);

до відповідача Сільськогосподарського підприємства «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67500, Одеська область, Лиманський район, смт. Доброслав, вул. Аграрна, 1А, код ЄДРПОУ 30820151)

про стягнення 441 217,92грн.

Представники сторін:

від позивача - Голосов Ю.В., ордер № 524856, дата видачі : 18.05.20;

від відповідача - Бороденко М.С., довіреність № б/н, дата видачі : 04.05.20;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Сільськогосподарського підприємства «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості в сумі 429 939,76грн., яка складається з основного боргу в сумі 411 363,37грн., пені в розмірі 12 936,41грн., три відсотки річних в сумі 2 098,33грн. та інфляційних витрат в розмірі 3 541,65грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №150819 від 15.08.2019р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2020р. провадження по справі №916/1408/20 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

30.07.2020р. за вх. №20197/20 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, згідно якого останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 441 217,92грн., яка складається з основного боргу в сумі 407 063,37грн., пені в розмірі 23 968,72грн., три відсотки річних в сумі 4 579,79грн. та інфляційних витрат в розмірі 5 606,04грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.08.2020р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів, в порядку ст. 177 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.08.2020р. підготовче засідання було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

13.07.2020р. за вх. №18212/20 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач просить суд в задоволені позову в частині стягнення 4 098,33грн. відмовити.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

15 серпня 2019 року між Сільськогосподарським підприємством ВЕККА у вигляді ТОВ (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТАУРУС-С (Постачальник) був укладений Договір поставки № 150819, за умовами якого Постачальник зобов`язується за заявками Покупця передавати у власність (поставити) Покупцеві окремими партіями м`ясну продукцію (далі - Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти такий Товар і оплатити його відповідно до умов договору. Повне найменування товару, що поставляється, його опис та характеристика, кількість Товару, ціна одиниці товару, вартість та інші параметри вказуються у видаткових накладних (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, Постачальник зобов`язується постачати товар на адресу Покупця відповідно до його заявок, в чітко визначені цим договором терміни, а Покупець зобов`язується здійснювати розрахунки за прийняті Товари в порядку та строки визначені умовами цього договору (п. 2.3 договору).

Найменування товару, що передається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджена ціна Товару та загальна вартість товару, що передається визначається у видаткових накладних (п.5.1 договору).

Згідно п. 5.2. договору загальна ціна цього Договору складається з суми видаткових накладних, за якими була здійснена поставка Товару Покупцю.

Пунктом 5.3. договору сторони визначили, що оплата партії Товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату за поставлений Товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі Товару по видатковій накладній на відвантаження партії Товару.

Оплата за Товар здійснюється Покупцем в національній валюті України на підставі виставлених видаткових накладних або виставлених рахунків, шляхом банківського переказу на рахунок Постачальника, зазначений у договорі, або в іншій спосіб, окремо узгоджений сторонами та не заборонений чинним законодавством України (п.5.4 договору).

Позивач вказує, що на виконання умов Договору, у період з 21.10.2019 року по 24.02.2020 року здійснив 8 поставок Товару до СП ВЕККА ТОВ на загальну суму 1 089 054,83грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами прийому- передачі продукції та видатковими накладними, підписаними уповноваженими представникам сторін, а саме: №145 від 21.10.2019р. на суму 153 029,33грн., №146 від 24.10.2019р. на суму 58 658,12грн., №150 від 30.10.2019р. на суму 125 004грн., №174 від 29.11.2019р. на суму 3 926,60грн., №199 від 21.12.2019р. на суму 200 326,50грн., №201 від 27.12.2019р. на суму 158 957,32грн., №18 від 19.02.2020р. та №20 від 24.02.2020р. на суму 216 903грн.

Проте відповідач в порушення своїх зобов`язань за договором поставки вартість поставленого товару сплатив частково в суму 681 991,46грн., в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в суму 407 063,37грн.

Умовами пункту 7.1. Договору визначено, що у разі порушення термінів оплати за поставлений Товар, Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем в зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки було нараховано відповідачу пеню в сумі 23 968,72грн., три відсотки річних в розмірі 4 579,79грн., інфляційні збитки в суму 5 606,04грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №15 0819 від 15.08.2020р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2019 року між Сільськогосподарським підприємством ВЕККА у вигляді ТОВ (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТАУРУС-С (Постачальник) був укладений Договір поставки № 150819, за умовами якого Постачальник зобов`язується за заявками Покупця передавати у власність (поставити) Покупцеві окремими партіями м`ясну продукцію (далі - Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти такий Товар і оплатити його відповідно до умов договору. Повне найменування товару, що поставляється, його опис та характеристика, кількість Товару, ціна одиниці товару, вартість та інші параметри вказуються у видаткових накладних (п.1.1 договору).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.3. договору сторони визначили, що оплата партії Товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату за поставлений Товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі Товару по видатковій накладній на відвантаження партії Товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору, у період з 21.10.2019 року по 24.02.2020 року Позивач здійснив 8 поставок Відповідачу на загальну суму 1 089 054,83грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами прийому- передачі продукції та видатковими накладними, підписаними уповноваженими представникам сторін, а саме: №145 від 21.10.2019р. на суму 153 029,33грн., №146 від 24.10.2019р. на суму 58 658,12грн., №150 від 30.10.2019р. на суму 125 004грн., №174 від 29.11.2019р. на суму 3 926,60грн., №199 від 21.12.2019р. на суму 200 326,50грн., №201 від 27.12.2019р. на суму 158 957,32грн., №18 від 19.02.2020р. та №20 від 24.02.2020р. на суму 216 903грн.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч. 1, ст. 692 Цивільного Кодексу України)

В той же час, судом встановлено що відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару здійсним не належним чином та не в повному обсязі сплативши 681 991,46грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованості в сумі 407 063,37грн. При цьому, відповідачем у відзиві на позов визнано факт наявності заборгованості за отриманий товару, навіть в більшому розмірі ніж той який заявлено позивачем.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми отриманого та неоплаченого товару в сумі 407 063,37грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача, пені у сумі 23 986,72грн. суд зазначає наступне.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пункту 7.1. Договору визначено, що у разі порушення термінів оплати за поставлений Товар, Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені в сумі 23 968,72грн. за порушення грошових зобов`язань за договором поставки №150819 від 15.08.2019р., господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Позивачем було нараховано три відсотки річних в розмірі 4 579,79грн. та інфляційних витрат в сумі 5 606,04грн.. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат в розмірі 5 606,04грн. за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Сільськогосподарського підприємства «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю трьох відсотків річних в сумі 4 579,79грн. та інфляційних витрат в розмірі 5 606,04грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому заперечуючи проти стягнення 3% річних відповідач вказував, що зазначені проценти є штрафом, а одночасне застосування штрафу та пені в якості відповідальності за одне й те саме правопорушення, на його думку, є неможливим.

Суд, відповідні заперечення відповідача до уваги не приймає з огляду на те, що 3% річних за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, їх суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» (24413, Вінницька область, Бершадський район, с. Баланівка, вул. Радянська, 26, код ЄДРПОУ 36833873) до Сільськогосподарського підприємства «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67500, Одеська область, Лиманський район, смт. Доброслав, вул. Аграрна, 1А, код ЄДРПОУ 30820151) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського підприємства «ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67500, Одеська область, Лиманський район, смт. Доброслав, вул. Аграрна, 1А, код ЄДРПОУ 30820151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАУРУС-С» (24413, Вінницька область, Бершадський район, с. Баланівка, вул. Радянська, 26, код ЄДРПОУ 36833873) основний борг в сумі 407 063 (чотириста сім тисяч шістсот три)грн. 37коп., пеню в сумі 23 968 (двадцять три тисячі дев`ятсот шістдесят вісім)грн. 72коп., три відсотки річних в сумі 4 579 (чотири тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять)грн. 79коп., інфляційні витрати в сумі 5 606 (п`ять тисяч шістсот шість)грн. 04 коп. та судовий збір в сумі 6 618 (шість тисяч шістсот вісімнадцять)грн. 27коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 18 вересня 2020 р.

Суддя К.Ф. Погребна