Рішення

від 08.09.2020 по справі 308/1402/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/1402/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, в залі суду, в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 08.09.2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.09.2020 року.

Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернулись до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 , третя особа відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіють квартирою, котра знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.01.2020 року.

Позивачі зазначають, що дана квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4 , котрий був братом їх покійного батька ОСОБА_5 . Так, крім померлого дядька, в даній квартирі зареєстровано місце проживання відповідача по справі - ОСОБА_3 , котра, як вказано у позовній заяві тривалий період часу фактично не проживає в даному житловому приміщенні та не несе жодних витрат по утриманню даного майна. Як на доказ вказаному, позивачі посилаються на довідку видану керівником ОСББ "Малосімейка-1" (код ЄДРПОУ 41054775).

Окрім того, позивачі звертають увагу суду на те, що гр. ОСОБА_3 ніколи не була членом сім`ї покійного ОСОБА_4 . Зазначають, що наскільки їм відомо, відповідач тільки був зареєстрований у вказаному вище житловому приміщенні та між покійним дядьком та гр. ОСОБА_6 не було укладено договору найму вказаної квартири.

Разом із тим у позовній заяві вказано, що відповідач не несе жодної майнової участі в обслуговуванні будинку, а тому на них покладається обов`язок сплачувати більшу плату за комунальні послуги, що в свою чергу призводить до порушення прав законних власників квартири та створює перешкоди позивачам у вільному користуванні майном.

Позивачі вказують і на те, що 15.01.2020 року з метою недопущення створення передумов для створення перешкод у використанні належного їм майна та з метою мирного (досудового) врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з листом в котрому повідомив про свій намір відчужити квартиру та запропонував добровільно вжити заходів спрямованих на зміну місця реєстрації. Однак, відповідач у відповідь на вказаний вище лист відповів, що не бажає вживати таких заходів, а тому вирішення питання в добровільному порядку не є можливим, та стало підставою для звернення до суду.

Згідно прохальної частини позовної позивачі просять суд: визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Вирішити питання щодо стягнення з відповідача судових витрат.

Позивачі в судове засідання не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. До суду подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, та просять задовольнити в повному обсязі. Заперечень проти винесення заочного рішення не подавали.

Відповідач в судове засідання не зявилася, повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Повістки про виклив відповідача до суду надсилались за місцем її реєстрації, окрім того оголошення про виклик ОСОБА_3 до суду було розміщено у відповідному розділі на офіційній сторінці веб-сайту Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Заяв про відкладення розгляду справи від останньої не надходило, відзиву на позову заяву відповідач не подавала.

Представник відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, в судове засідання не з`явися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про причини неявки не повідомляв.

На підставі наведеного суд керуючись ч.4 ст.223,280-281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно наданих суду копій свідоцтв про право на спадщину за законом що посвідченні державним нотаріусом Ластівкою А.В., позивачам ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за коном по Ѕ частини квартири, що знаходиться: АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЗАТ Житлово-побутове підприємство згідно з наказом від 16.08.2007 р. за №19 зареєстрованого в КП Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода Ужгородської міської ради Закарпатської області за №25192.

Окрім того відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 09.01.2020 року, квартира що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на праві приватній спільній частковій власності по Ѕ належить позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Слід зазначити також, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, від 08.09.2020 р., квартира що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на праві приватній спільній частковій власності по Ѕ належить позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 72 Житлового кодексу Української PCP, визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Разом із тим під час розгляду справи встановлено, що відповідач не є членом сім`ї власника , окрім того не була членом сім`ї колишнього власника. Вказане відповідачем не заперечувалося. Відзиву на позовну заяву відповідач не подала.

Суд констатує, що матеріали справи містять лист представника ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , адресований позивачам, у відповідь на письмову вимогу ОСОБА_1 , про зміну адреси реєстрації відповідача. У вказаному листі ОСОБА_7 , зазначає, що відповідач вселилася в квартиру як член сімї померлого ОСОБА_4 , та вважає вимогу ОСОБА_8 незаконною. Однак до суду відповідач не з`явилася, свою позицію щодо предмета спору не висловлювала, заяв та клопотань, до суду не подавала, доказів на підтвердження перешкод через які вона позбавлена можливості користуватися житловим приміщенням суду не надано.

Окрім того, зі змісту довідки від 10.02.2020 року, що видана ОСОБА_1 головою ОСББ Малосімейка1 , видана ОСОБА_1 , в тім, що після смерті ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 , ніхто не проживає.

Згідно із Правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у справі №6-709цс16: Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час .

Окрім того, норми статей 15,16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У силу ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведене свідчить про те, що позивачі, як власники житла, мають право на реалізацію свого права власності, оскільки відповідач в силу закону втратив право користування житлом.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Реєстрація відповідача за вказаною адресою, створює для позивачів перешкоди у вільному користуванні майном.

З огляду на викладене, позивачі, як власники спірного майна, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм нерухомим майном, у тому числі, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, у зв`язку наведеним та враховуючи, що суду не надано відомостей, які б спростовували твердження позивачів, позов підлягає задоволенню.

При цьому суд бере до уваги, що відповідачем не надано до суду відзиву на позов, а також те, що відповідач до суду не з`явився, тим самим не скористався своїм правом.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, якими передбачено зміст, порядок, захист здійснення права власності та його непорушність, враховуючи вище зазначені обставини, можна погодитись з доводами позивача, що реєстрація відповідача в помешканні за вищевказаною адресою фактично перешкоджає в реалізації його прав власника спірного житлового приміщення, які підлягають відновленню, зокрема, і шляхом усунення перешкод у користуванні житловим будинком, визнавши відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні встановлено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Згідно зі ст.7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Таким чином, рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, після набуття ним законної сили, є підставою для скасування реєстрації відповідача за вищевказаною адресою.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку, оскільки позов задоволено в повному обсязі то із відповідача слід стягнути на користь позивачів, сплачений ними при зверненні до суду судовий збір в сумі по 840,80 грн. кожному.

Відповідно до ст. 7 ЗУ Про судовий збір , у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 29, 316, 317, 319, 391 ЦК України, ст. 3, 6, 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , с ст. .ст.12, 76, 223, 258, 259, 260, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивача ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 840.80 грн.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивача ОСОБА_2 , судовий збір в розмірі 840.80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.