Рішення

від 17.09.2020 по справі 640/9504/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 року м. Київ № 640/9504/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЛОРЕСУРС" до Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Світлоресурс (далі - позивач та/або ТОВ Світлоресурс ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган/ГУ ДФС у м. Києві) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.20108 року №5912615147, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.2018 року №5922615147, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між ним та ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія , ТОВ Коралсіті , ТОВ Сурінам Плюс , ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. При цьому, ТОВ Світлоресурс вказує, що сформував податковий кредит з урахуванням положень статті 198 Податкового кодексу України, ним надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій з контрагентами, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Світлоресурс з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських операцій, за наслідком якої складено акт від 16.10.2018 року №260/26-15-14-07-01-10/37139344 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки вказано про допущення ТОВ Світлоресурс наступних порушень:

- пункту 44.1, пункту 44.2, пункту 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 312 091, грн., у тому числі за 2015 рік суму 312 091 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 288 973 грн., у тому числі: в квітні 2015 року на суму 112 000 грн.; в травні 2015 року на суму 66 000 грн.; в листопаді 2015 року на суму 43 521 грн.; в грудні 2015 року на суму 67 452 грн.

Тут і надалі висновки акту перевірки.

На підставі вказаних висновків ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 06.11.2018 року №5912615147, яким ТОВ Світлоресурс збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 312 091, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 0 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1);

- податкове повідомлення-рішення від 06.11.2018 року №5922615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 110 973, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 27 743, 00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.01.2019 року №3641/1199-99-21-04-0105 скаргу ТОВ Світолоресурс на спірні рішення залишено без задоволення, а останні - без змін.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

У відповідності до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України 44.6. у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

В той же час, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (далі - Закон №996-ХIV).

Бухгалтерські записи (проведення) господарських операцій здійснюються відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291. Складання фінансової звітності здійснюється з дотримання вимог статті 4 Закону №996-XIV та принципів, передбачених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі також ПК України) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно зі статтею 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до вимог пункту 6 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів, зокрема:

- зарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

- повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

- обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

- превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Згідно з пунктом 3 розділу І вказаного Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.

Пунктами 6, 7 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Наказ №88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід враховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Як вбачається з акту перевірки, висновок контролюючого органу в частині порушення позивачем податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія базується на відсутності обставин встановлення працюючих на підприємстві, не відповідності наданих ТОВ Світлоресурс документів по взаємовідносинам з ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та наявності інформації щодо кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Суд зазначає, що на підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія ТОВ Світлоресурс не надано жодних первинних документів, у тому числі тих, посилання на які містяться в акті перевірки, а саме: договір на виготовлення на поставку продукції №41 від 02.04.2015 року, укладений між ТОВ Світлоресурс в особі директора Авжи Антона Сергійовича та ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія , в особі директора Гринь В.В., видаткову накладну №ЄБ-0000282 від 30.04.2015 року, журнали-ордери і відомості по рахунку 631 Розрахунки з постачальниками та підрядниками позивача по контрагенту ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія за період з 01.01.2016 року по 21.09.2017 року.

Таким чином, суд вважає не підтвердженим належними первинними документами господарські операції ТОВ Світлоресурс з ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія .

При цьому, при оцінці взаємовідносин позивача із даним контрагентом суд враховує висновки акту перевірки, у тому числі щодо наявності кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 статті 212 Кримінального кодексу України та відсутності трудових ресурсів, з огляду на не надання ТОВ Світлоресурс до суду первинних документів щодо господарських операцій з ТОВ ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія .

Що ж стосується взаємовідносин позивача з ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ суд звертає увагу, що ТОВ Світлоресурс надано до суду тільки рахунок-фактуру №ЖІ-0000291 від 21.12.2015 року, рахунок-фактуру №ІЖ-0000286 ВІД 21.12.2015, з якого слідує, що ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ надано ТОВ Світлоресурс товар упаковка для лампи, з яких неможливо встановити реальність господарської операції, оскільки останні не містять в собі підстави таких рахунків.

При цьому, суд враховує в цій частині висновки акту перевірки щодо відсутності адміністративних та загальногосподарських витрат ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ , реалізацію ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ на адресу позивача товару із відмінною номенклатурою, наявності кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 статті 212 Кримінального кодексу України за №32014100030000057 від 12.12.2014 року.

Матеріли справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження подальшої реалізації позивачем придбаних товарів у ТОВ ІНТЕР ТЕКНОЛОДЖІ та/бо використання їх у власній господарській діяльності.

По взаємовідносинам із ТОВ Сурінам Плюс позивачем надано до суду рахунок-фактуру №СА-0000083 від 30.11.2015 року, видаткову накладну №СА-0000050 від 30.11.2015 року, однак вказані документи не підтверджують в повній мірі реальність господарської операції.

Суд наголошує, що матеріли адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження подальшої реалізації позивачем придбаних товарів у ТОВ Сурінам Плюс та/бо використання їх у власній господарській діяльності.

По взаємовідносинам із ТОВ Коралсіті ТОВ Світлоресурс не надано жодних первинних документів.

Водночас, при наданні оцінці господарських операцій позивача із вказаним вище контрагентами суд враховує висновки акту перевірки щодо реалізації з ТОВ Коралсіті товарів на адресу ТОВ Світлоресур з іншою номенклатурою: упаковка (наліпка), відсутність реального походження товарів/послуг, наявність кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 статті 212 Кримінального кодексу України за №32014100030000057 від 12.12.2014 року; наявність облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва ТОВ Сурінам Плюс .

Згідно із положеннями частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В даному випадку, суд звертає увагу на те, що ТОВ Світлоресурс не доведено жодних обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, адже не надано до суду первинних документів по взаємовідносинам із його контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене суд погоджується із висновками контролюючого органу про заниження ТОВ Світлоресурс податку на прибуток на загальну суму 312 091, грн., у тому числі за 2015 рік суму 312 091 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 288 973 грн., у тому числі: в квітні 2015 року на суму 112 000 грн.; в травні 2015 року на суму 66 000 грн.; в листопаді 2015 року на суму 43 521 грн.; в грудні 2015 року на суму 67 452 грн.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого ним судового збору та витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Світлоресурс (02121, м. Київ, вул. Колекторна, б. 3А, код ЄДРПОУ 37139344) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева