Постанова

від 17.09.2020 по справі 953/22515/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Харків

Справа № 953/22515/19

Провадження № 22-ц/818/ 3031 /20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

секретаря Каплоух Н.Б.,

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство Время ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 24 березня 2020 року , постановлену суддею Бородіною Н.М.,

у цивільній справі за позовом про захист честі, гідності та ділової репутації,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача статтю у газеті Время за ІНФОРМАЦІЯ_1 з заголовком ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати відповідача ОСОБА_2 та відповідача ПРАТ Время спростувати не пізніше 30 днів з моменту набрання рішення законної сили розповсюджену ними недостовірну інформацію аналогічним способом- шляхом розміщення резолютивної частини цього рішення на першій сторінці газети Время ; стягнути з відповідачів 2 000 000 грн. моральної шкоди.

Також позовна заява містила клопотання позивача, у якому він просив звільнити його від сплати судового збору згідно п.2 ст.8 ЗУ Про судовий збір або відстрочити його сплату до ухвалення рішення у справі чи стягнути його з відповідачів.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 15 січня 2020 року провадження у справі було відкрито, призначено підготовче засідання, частково задоволене клопотання позивача, зменшено позивачу ОСОБА_1 розмір судового збору до 392 грн. та відстрочено його сплату до першого підготовчого судового засідання, тобто до 20 лютого 2020 року.

В межах розгляду справи позивач 20 березня 2020 року подав клопотання про проведення судових засідань по справі в режимі відеоконференції з Київським слідчим ізолятором, у зв`язку з тим, що його етаповано до міста Києва для розгляду справи у Верховному Суді. 24 березня 2020 року від представника позивача також надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції на підставі рекомендацій, викладених в Постанові КМУ від 11 березня 2020 року за №211, у зв`язку з епідеміологічною ситуацією в країні.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 24 березня 2020 року у задоволенні клопотань представника позивача - ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи відмовлено. Заяви ОСОБА_1 та його представника про проведення у даній справі судового розгляду в режимі відеоконференції залишено без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ Время про захист честі, гідності та ділової репутації залишено без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що учасники справи звернулися із клопотаннями про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, поданими в порядку ст.212 ЦПК України, після закінчення процесуальних строків передбачених ЦПК України та із заявами про їх поновлення не зверталися.

Також, при відкриті провадження у даній справі, суд задовольнив клопотання позивача частково та враховуючи майновий стан позивача, який перебуває в місцях позбавлення волі, зменшив йому сплату судового збору, встановивши її розмір в сумі до 392 грн. та відстрочив сплату вказаного судового збору до першого підготовчого судового засідання. Перше підготовче судове засідання відбулося 20.02.2020 на якому суду докази оплати судового збору надані не були, однак представник позивача зазначив, що судовий збір сплачений, у зв`язку з чим судом надано час для подання доказів вже сплаченого судового збору, внаслідок чого розгляд справи відклав на 24.03.2020 Станом на 24.03.2020 докази сплати судового збору в сумі 392 грн. суду не надані. Доказів об`єктивної не можливості надати суду квитанції про сплату судового збору також не надано, на підставі чого позовну заяву залишено без розгляду на підставі ч.2 ст.136 ЦПК України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати вказану ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду є незаконною та ухваленою з порушенням ст.6 Європейської конвенції з прав людини.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позові ним було заявлено клопотання про його особисту участь у розгляді справи шляхом конвоювання з Харківського слідчого ізолятору до зали суду, проте судом вказане клопотання було проігноровано, що позбавило його можливості надавати докази сплати судового збору, який було сплачено ще 11 лютого 2020 року. Потім, його було етаповано до Київського СІЗО для розгляду справи Верховним Судом, яку було перенесено у зв`язку з карантином та до розгляду якої він мав знаходитись у м. Києві, у зв`язку з чим ним повторно було заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке залишене судом без розгляду, що також позбавило його можливості надати докази сплати судового збору.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився. На його адресу направлена судова повістка про виклик у судове засідання на 17 вересня 2020 року, яку відповідач отримав завчасно, про що в матеріалах справи міститься зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення. Також, відповідач додатково повідомлявся телефонним зв`язком згідно зареєстрованої телефонограми.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі наведеного, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, що не з`явився та повідомлявся завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в частині залишення без розгляду позовної заяви та заяви позивача та його представника про проведення у справі судового розгляду за їх участю в режимі відеоконференції. На підставі наведеного та положень ст.353 ЦПК України, ухвала суду в частині відмови у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, у позовній заяві позивач просив звільнити його від сплати судового збору згідно п.2 ст.8 ЗУ Про судовий збір або відстрочити його сплату до ухвалення рішення у справі чи стягнути його з відповідачів.

Оцінивши клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження від 15 січня 2020 року, врахувавши надані позивачем докази, дійшов висновку про можливість зменшення та відстрочення сплати судового збору до проведення першого підготовчого судового засідання.

Так, до апеляційної скарги додано копію квитанції №0.0.1611637575.1 від 11 лютого 2020 року про сплату судового збору у розмірі 392 грн. на реквізити зазначені судом першої інстанції.

Вказане підтверджується відомостями з Державного сервісу перевірки квитанцій.

Крім того, суд в оскаржуваній ухвалі (а.с.82) зазначив, що надавав час для подання доказів вже сплаченого судового збору.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо несплати позивачем в установлений судом строк судового збору спростовується матеріалами справи і не відповідає дійсності. Тому, залишення позову без розгляду на підставі ч.2 ст.136 ЦПК України є необґрунтованим.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно із пунктом 4 частини п`ятої зазначеної статті суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до § 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі Цихановський проти України , національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі Гінчо проти Португалії передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії зазначив про обов`язок заявника демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Судова колегія зауважує, що позивачем неодноразово заявлялось клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, а також він просив у позові забезпечити його особисту участь в судових засіданнях шляхом доставки до суду з Харківського СІЗО.

Згідно п.2 ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

Відповідно до ч.1,2 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Відтак, наявність в учасника процесу представника не виключає її участі у розгляді справи за наявності на те волевиявлення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах Zubac v. Croatia , Beles and Others v. the Czech Republic , № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France , № 35787/03, п. 29).

При цьому, Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Kutic v. Croatia , заява №48778/99, пункт 25).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain ).

Щодо висновків суду в частині порушення позивачем строку на звернення з клопотанням про призначення відеоконференції судова колегія зазначає, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму при вирішенні вказаного питання.

Задля дотримання принципу змагальності учасників справи, що виражається у рівності прав щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції підлягало б задоволенню, через неможливість прибуття у судове засідання позивача в наслідок його перебування у СІЗО та реальної відсутності самостійної реалізації свого права прибути до залу суду, оскільки це поза його волею.

Отже, суд першої інстанції не врахував його конституційне право на участь у судовому розгляді, надання суду доказів та наведення міркування з приводу своєї позовної заяви та можливих заперечень інших учасників справи.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на наведене, беручи до уваги положення ч.1 ст.379 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду від 24 березня 2020 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 24 березня 2020 року в оскаржуваній частині щодо залишення без розгляду позову та клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції - скасувати.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалась.

Цивільну справу №953/22515/19 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 18 вересня 2020 року