Постанова

від 16.09.2020 по справі 520/5904/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1469/20

Номер справи місцевого суду: 520/5904/19

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Вороновій Є.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року по справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих державі внаслідок нестачі авіаційно-технічного майна,-

В С Т А Н О В И В:

22 березня 2019 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих державі внаслідок нестачі авіаційно-технічного майна.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 15 березня 2014 року ОСОБА_1 , колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , звільнений у запас. Протягом служби у військовій частині виконував обов`язки начальника складу авіаційно-технічного майна та був матеріально - відповідальною особою.

01 червня 2016 року відповідач був звільнений відповідно п.2 ст.40 КЗпП України наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2016р. №110.

Після звільнення ОСОБА_1 встановлено факт невідповідності наявного авіаційно-технічного майна обліковим даним та розукомплектування блоків зі вмістом дорогоцінних металів на загальну суму 355597,93 гривень.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 03 квітня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року провадження по справі закрито та розяснено Військовій частині НОМЕР_1 , що розгляд даного спору віднесено до адміністративної юрисдикції.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, посилаючись на порушення норм процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно.

Відповідачу ОСОБА_1 судові повістки надсилались на усі відомі суду адреси його проживання та реєстрації, що була надана відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, однак уся судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 17 вересня 2020 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 2 КАСзавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною четвертою статті 19 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,відшкодовується вповному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції керувався правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018р. у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 (провадження № 11-214апп18) вказано на те, що завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов`язанням з конкретно визначеним суб`єктним складом боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані. З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність розгляду справи за позовом військової частини про стягнення з військовослужбовця завданої ним під час проходження служби матеріальної шкоди судом саме цивільної юрисдикції.

Проте за наслідками розгляду справи №818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Судуз метоювстановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень,відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі №815/5027/15 виходячи з таких міркувань.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у аналогічній справі щодо відшкодуваннядержаві в особівійськової частини шкоди, завданої шляхом втрати майна під час здійснення особою повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікаціюЗаконом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняттяЗакону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про те, що, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження по справі немає.

Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376,ст. ст. 381384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 17 вересня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік