Ухвала

від 15.09.2020 по справі 757/13715/20-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13715/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України,

В С Т А Н О В И В :

26 березня 2020 року у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в ході обшуку, проведеного 27 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 р.

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 27.02.2020 було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого незаконно було вилучено вищезазначене майно, яке є непричетним до даного кримінального провадження та не було зазначено в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, враховуючи при цьому, що вилучене майно не перебуває у користуванні, у господарському віданні ТОВ «МГІД-Україна», а належить особисто фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , а відтак вилучене майно має статус тимчасово вилученого та відповідно підлягає поверненню його законному володільцю.

З огляду на викладене, вилучені речі та документи є такими, що не входили до переліку, щодо якого було прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення вищевказаною ухвалою слідчого судді №757/6727/20-к, а відтак підлягають поверненню його законному володільцю.

Представник особи,що подаласкаргу адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги скарги підтримала та просила задовольнити, так як майно на поверненні якого вона наполягає, має статус тимчасово вилученого.

Слідчий,бездіяльність якогоє предметомоскарження, у судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Вивчивши скаргу, заслухавши обґрунтування адвоката, заперечення прокурора та дослідивши письмові докази, слідчий суддя приходить до наступного.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що слідчими Головногослідчого управлінняНаціональної поліціїУкраїни здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12019000000000666 від 20.07.2019 р..

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні, було надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Олександра Довженка буд. 3, літ А, перебуває в користуванні ТОВ «МГІД-Україна» ЄДРПОУ 43120912, з метою виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема і комп`ютерів.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах«Іммобіліаре Саффі проти Італії»(Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимогастатті 1Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-якевтручання державногооргану управо намирне володіннямайном повиннобути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінніКонвенціївимагає дотриманнявідповідних положеньнаціонального законодавствата відповідностіпринципові верховенстваправа,що включаєсвободу відсвавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited»проти України»(Заява№ 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурістатті 1Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існуватиобґрунтоване пропорційнеспіввідношення міжзасобами,які застосовуються,та метою,яку прагнутьдосягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі«Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»(James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згіднозі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогамистатті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно дост. 236 КПК України,вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК Українипередбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст.171, ч. 6 ст.173цьогоКодексу; у разі скасування арешту.

У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку від 27 лютого 2020 року, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , майно, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року (ПК марки Apple MacBooc s/n C1MV7NJ6J1WK), на підставі якої працівниками органу досудового розслідування проведено слідчу дію обшук.

Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.

За вказаних обставин, під час судового розгляду даної скарги за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідно існує пропорційне співвідношенняміж засобами,які застосовуютьс ОСОБА_4 органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1