ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2020 року м.Дніпро Справа № 908/892/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Подобєда І.М., Дарміна М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 , ухвалене суддею Смірновим О.Г., повний текст якого підписаний 15.06.2020, по справі № 908/892/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ", Дніпропетровська область, м. Нікополь
до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя
про стягнення 101 235,10 грн.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення 101235,10 грн., з яких: пеня в сумі 70571,76 грн., три відсотки річних в сумі 17461,05 грн. та інфляційні втрати в сумі 13202,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 06.05.2019 № 20/2019/1638 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, що встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 по справі № 908/2721/19, яким присуджено до стягнення з відповідача заборгованість за поставлений товар в розмірі 1 200 208,06 грн., пені в розмірі 16 802,80 грн. за період з 14.08.2019 по 17.09.2019, 3 % річних в розмірі 3452,65 грн. за цей же період та 18306,95 грн. судового збору.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 залишено без змін, тому відповідачем рішення, до пред`явлення наказу до виконання, виконано 13.03.2020, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі №908/2721/19 фактично виконано боржником 13.03.2020, тому, за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання та в силу вимог ст.599 ЦК України, позивачем у даній справі нараховано до сплати пеню за період з 18.09.2019 по 11.02.2020 (за 147 днів) у розмірі 70 571,76 грн., три відсотків річних у розмірі 17 461,05 грн. за період з 18.09.2019 по 12.03.2020 (за 177 днів) та інфляційні втрати у розмірі 13 202,29 грн. за період серпень 2019 - лютий 2020.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 по справі №908/892/20 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ" пеню у сумі 70 571,76 грн., 3% річних у сумі 17 441,16 грн. та інфляційні втрати у сумі 10 775,19 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 по справі №908/892/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги норми матеріального права, зокрема, ст.ст.6, 629 ЦК України та умови п.9.2 договору, укладеного між сторонами, зокрема, що за наявності спорів та розбіжностей, які не врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється за нормами матеріального права в господарських судах України, якщо сума спору перевищує еквівалент 10 000 доларів США по основному зобов"язанню.
На момент пред"явлення позову (23.03.2020) еквівалент 10 000 доларів США становив 277 386,00 грн (за курсом НБУ), а сума позовних вимог нижче вказаного рівня, в зв"язку з чим, апелянт вважає, що за умовами п.9.2 договору спір у вказаній справі не мав розглядатись господарським судом. При цьому, пославшись на обставини, встановлені рішенням у справі №908/2721/19, суд першої інстанції договір укладений між сторонами не витребовував та не досліджував.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ", у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи відповідача безпідставними. Зокрема зазначає, що посилаючись на п.9.2 договору, відповідач, тим не менш не зазначає де ж мають розглядатись спори, еквівалент по основній сумі зобов"язань в яких становить менше 10 000 доларів США.
Наголошує, що відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N15-рп/2002, яким також закріплене гарантоване державою право особи, в тому числі юридичної, на звернення до суду за захистом свого порушеного права, таке право не може бути обмежено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 травня 2018 року по справі № 910/21409/16, відповідно до якої відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.
Також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, якою визначено, що відповідно до положень частини 2 статті 124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 ЦК, частини 3 статті 1 ГПК України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права па розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 904/4384/17).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2020, справу №908/892/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Подобєд І.М., Березкіна О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2020 (колегія суддів у складі: головуючий доповідач - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Подобєд І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 у цій справі; з урахуванням ціни спору та положень частин 1, 10 ст.270 ГПК України справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження; сторонам наданий строк - 10 днів з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження - для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
21.09.2020 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/892/20 в зв"язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії суддів Березкіної О.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020, справу №908/892/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Подобєд І.М., Дармін М.О. та ухвалою суду від 21.09.2020 прийнято до провадження вказаною колегією суддів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
06.05.2019 між Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (Покупцем, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Раритет" (Постачальник, позивач у справі) був укладений договір № 20/2019/1638, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати, а Покупець - прийняти та оплатити матеріали - труби (далі - Ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п.1.1).
Згідно п.п. 2.1, 2.4, 3.4 договору кількість, номенклатура Ресурсів вказується у специфікаціях до договору, що є його невід`ємною частиною. Під партією Ресурсів розуміється Ресурси, передані на умовах даного договору за одним транспортним документом. Право власності на ресурси переходить від Постачальника до Покупця з дати поставки ресурсів.
Поставка Ресурсів здійснюється за цінами, що визначені у відповідності до умов поставки, вказаних у Специфікаціях (п. 4.1).
В пунктах п.п. 5.1, 5.2 договору встановлено, що оплата Покупцем Ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в договорі. Оплата за поставлені ресурси буде здійснюватись протягом строку, вказаного у специфікації, який відраховується з моменту поставки Ресурсів та надання документів, зазначених в п. 6.4 договору.
Відповідно до п. 6.4 договору Постачальник зобов`язаний надати Покупцеві до початку приймання Ресурсів оригінали наступних документів: рахунок на оплату ресурсів; транспортні та супровідні документи; сертифікат або паспорт якості Постачальника чи виробника (у випадку, якщо Постачальник не є виробником).
Постачальник зобов`язаний надати Покупцю в електронній формі податкову накладну на всю суму податкових зобов`язань, що виникають у Постачальника згідно діючого законодавства України.
Покупець вправі відмовитись від приймання поставлених Ресурсів до надання документів, вказаних в п. 6.4 договору (п. 6.5 договору).
В пункті 7.2 укладеного сторонами Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на три календарні дні строку оплати ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.
06.05.2019 сторонами підписано Специфікацію № 1 до вищевказаного договору, згідно з якою узгоджено постачання Ресурсів, їх номенклатуру (труби), кількість та ціну.
Згідно з п. 5, п. 7 даної Специфікації строк оплати поставлених Ресурсів: відстрочка платежу 60 календарних днів з моменту поставки партії Ресурсів та надання повного пакету документів згідно п. 6.4 договору. Датою поставки вважається дата з відміткою представника Покупця у видатковій накладній.
На підтвердження виконання своїх зобов`язань за Договором та Специфікацією № 1 щодо поставки відповідачу ресурсів (труб) позивачем надано до матеріалів справи копії видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019, довіреності на отримання матеріальних цінностей від 05.06.2019, товарно-транспортної накладної № РН-0000065 від 11.06.2019, акту зважування на автоваговій № 20437 від 11.06.2019.
Згідно видаткової накладної № РН-0000065 від 11.06.2019 на товар (труби) на загальну суму 1200208,06 грн., у графі "Отримав" вказано прізвище та ініціали особи уповноваженої на отримання матеріальних цінностей та реквізити відповідної довіреності, а саме: Пожуєв О.В. за дов. № 97036000/3665 від 05.06.2019. Підпис одержувача у накладній відсутній, але в матеріалах справи наявна копія вказаної довіреності, виданої ОСОБА_1 на отримання від ТОВ "Раритет" цінностей за договором №20/2019/1638 від 06.05.2019, а саме: трубний нержавіючий прокат у кількості 20 т.
У товарно-транспортній накладній № РН-0000065 від 11.06.2019 на товар згідно з вищевказаною видатковою накладною, в графі про прийняття вантажу вантажоодержувачем міститься прямокутний відбиток складського штемпеля ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" з підписом. У графі "Супровідні документи на вантаж" ТТН № РН-0000065 значиться: видаткова накладна, рахунок, сертифікат відповідності.
Згідно з Актом зважування на автоваговій ПАТ "Запоріжсталь" за № 20437 від 11.06.2019 відбувалось зважування металопрокату (труби), постачальник: ТОВ "Раритет", отримувач: ПАТ "Запоріжсталь", транспортний документ № РН-0000065 від 11.06.2019. в акті міститься прізвище, ініціали та підпис зважувальника цеху-отримувача.
Позивачем, також зареєстровано податкову накладну № 13, складену 11.06.2019, в якій відображено здійснення господарської операції з поставки ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" товару згідно з видатковою накладною № РН-0000065 від 11.06.2019 на суму 1200208,06 грн.
Таким чином, з моменту поставки (дати вказаної у видатковій накладній) та отримання вказаних в ній ресурсів (товару), враховуючи встановлений п. 5 Специфікації № 1 строк оплати, зобов`язання по сплаті ціни переданого товару виникло через 60 календарних днів, а саме: 11.08.2019.
Обставини справи свідчать, що відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості отриманих ресурсів (їх партії), всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в обумовлений Договором строк не виконав. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 1200208,06 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
З матеріалів справи, також вбачається, що позивачем на адресу ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" була направлена претензія вих. № 37 від 14.08.2019 про сплату заборгованості в сумі 1200208,06 грн. за поставлений товар, яка згідно з рекомендованим повідомленням про вручення була отримана відповідачем 16.08.2019.
Відповідач у своїх листах вих. № 17/2048756 від 27.08.2019, вих. № 17/2057476 від 04.10.2019, адресованих ТОВ "Раритет", не вказував про те, що відповідні ресурси ним не отримувалися, зазначав, зокрема, про намір погасити заборгованість за виключенням заблокованої суми в розмірі 200034,68 грн. з причин визнання угоди сумнівною зі сторони ДФС України. Просив направити представника для проведення перемовин щодо заборгованості з поставки нержавіючих труб за договором поставки № 20/2019/1638 від 06.05.2019.
Враховуючи вищенаведені докази у їх сукупності, приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 629, 644, 666, 688, 690, 691, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 ГК України, а також відсутність у справі доказів, які б підтверджували звернення відповідача до позивача з претензіями щодо не виконання належним чином зобов`язань з поставки ресурсів за Договором, в т.ч. і щодо не передачі товаросупровідних документів, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що докази надані позивачем на підтвердження факту поставки ресурсів за договором є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування факту поставки та про настання у відповідача обов`язку з оплати поставлених ресурсів, а відтак і про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу за поставлені ресурси у сумі 1 200 208,06 грн.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020у справі № 908/2721/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судовим рішенням від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Раритет" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення суми 1220463,61 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Раритет" суму 1200208,06 грн. основного боргу, суму 16802,80 грн. пені, суму 3452,65 грн. - 3 % річних, суму 18306,95 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" звернулося із апеляційною скаргою до Центрального апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 - залишено без змін. Вказане рішення суду набрало законної сили 12.03.2020.
На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2020 відповідач 13.03.2020 сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ" суму, зазначену в рішенні суду, а саме - 1220463,51 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 18306,95 грн., що підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ" за 13.03.2020, яка міститься у справі (а.с. 19).
З даних бази Діловодства спеціалізованого суду (ДСС) вбачається, що на виконання рішення від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19 господарським судом 01.04.2020 був виданий відповідний наказ.
З урахуванням того, що пеня, відсотки річних у справі № 908/2721/19 були розраховані по 17.09.2019, з огляду на положення ст.599 ЦК України, позивачем заявлені позовні вимоги у цій справі (№908/892/20) про стягнення пені в сумі 70571,76 грн за період з 18.09.2019 по 12.03.2020, 17 461,05 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 18.09.2019 по 12.03.2020, 13202,29 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період серпень 2019 - лютий 2020 та поданий відповідний позов до Господарського суду Запорізької області.
Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд виходив з того, що порушення виконання зобов"язання відповідача з оплати поставленого товару встановлене та доведене судовими рішеннями у справі №908/2721/19, яке виконане відповідачем лише 13.03.2020. З урахуванням умов договору, зокрема, п.7.2 та вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд також визнав обґрунтованими вимоги щодо стягнення пені. Крім того, відповідно до приписів ст.599 ЦК України, зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а нормами чинного законодавства, зокрема ст.625 ЦК України на боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, покладається обов"язок по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, при цьому, прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум, тому судом також визнані обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період (з моменту, що не охоплений рішенням у справі №908/2721/19, до фактичного виконання рішення суду). Втім, з урахуванням їх арифметичної неточності, здійснений власний розрахунок, таким чином, в цій частині вимоги задоволені частково.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм параграфів 1-3 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Аналогічні положення містіться і в Господарському кодексі України.
Так, згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4. постанови пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", яка є чинною).
Відповідно п.7.1 вищевказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.
З урахуванням того, що рішення у справі №908/2721/19 від 14.01.2020 набуло законної сили 12.03.2020 та фактично виконано 13.03.2020, при цьому вказаним рішенням стягнено з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" пеню за період з 14.08.2019 по 17.09.2019 (за 35 днів), а у даній справі, згідно розрахунку позивача, він нараховує пеню за 182 дні прострочення від початку загального періоду прострочення оплати (тобто період прострочення з 14.08.2019 по 11.02.2020) в сумі 87374,56 грн. та від цієї суми віднімає пеню, стягнуту за рішенням суду у справі № 908/2721/19, таким чином, фактично нараховує пеню за період з 18.09.2019 по 11.02.2020 включно (за 147 днів прострочення), що є законним та обґрунтованим, то заявлені у даному позові вимоги по стягненню пені за порушення відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений товар за загальний період 18.09.2019 по 12.03.2020 (включно) в сумі 70571,76 грн., є такими, що відповідають умовам договору, вимогам закону, виконані арифметично правильно, тому підставно такі вимоги задоволені судом першої інстанції.
Втім, перевіривши розрахунок позовних вимог стосовно інфляційних втрат та відсотків річних, судом першої інстанції встановлена неправильність вказаних розрахунків, з урахуванням наступного.
Рішенням у справі № 908/2721/19 від 14.01.2020 з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАРИТЕТ" окрім основного боргу стягнуті три проценти річних за період з 14.08.2019 по 17.09.2019 в сумі 3452,65 грн.
В позовній заяві у справі № 908/892/20 позивач виклав розрахунок трьох відсотків річних, відповідно до якого він нараховує три відсотка річних за 212 днів прострочення оплати (період прострочення з 14.08.2019 по 13.03.2020) в сумі 20913,80 грн. та від цієї суми віднімає три відсотка річних, стягнуті за рішенням суду у справі № 908/2721/19.
Здійснивши перевірку розрахунку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 17461,05 грн., фактично нараховані за період з 18.09.2019 по 12.03.2020 включно (за 177 днів прострочення). При цьому позивачем допущені помилки в нарахуваннях, оскільки не взято до уваги, що кількість днів у 2020 році складає 366, а не 365 днів, у зв`язку з чим три відсотка річних нараховані в більшому розмірі. Також позивач невірно вказав суму трьох відсотків річних, яка стягнута рішенням суду від 14.01.2020 у справі № 908/2721/19, а саме замість 3452,65 грн. помилково зазначив 3452,75 грн.
Таким чином, судом здійснений правильний перерахунок та обґрунтованою визнана сума трьох відсотків річних, що підлягає задоволенню 17441,16 грн. (за період з 18.09.2019 по 12.03.2020 (включно) від суми боргу 1200208,06 грн.). В решті вимог підставно відмовлено.
Також судом першої інстанції здійснений правильний перерахунок позовних вимог в частині інфляційних втрат, оскільки позивачем не враховано, що індекс інфляції за грудень 2019 року становив 99,8 %, тобто мала місце дефляція. Таким чином, із заявлених 13 202,29 грн правомірно задоволено 10 775,19 грн.; в решті вимог відмовлено.
Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставне не взяття до уваги судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст.6, 629 ЦК України та умови п.9.2 договору, укладеного між сторонами, зокрема, що за наявності спорів та розбіжностей, які не врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється за нормами матеріального права в господарських судах України, якщо сума спору перевищує еквівалент 10 000 доларів США по основному зобов"язанню, та з урахуванням того, що спір в цій справі має менший еквівалент, відповідно, справа не мала розглядатись у господарському суду, то ці доводи відхиляються в силу приписів статті 4 ГПК України, відповідно до якої право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Як позивач, так і відповідач у цій справі є юридичними особами, а спір виник щодо виконання господарського договору, тому і за суб"єктним, і за предметним складом вказаний спір підвідомчий господарському суду.
При цьому, є слушними зауваження позивача, що здійснюючи посилання на п.9.2 договору, відповідач тим не менш, не зазначає де мають розглядатись спори сума в яких за основним зобов"язанням становить еквівалент менше 10 000 доларів США.
В той же час, слід зауважити, що навіть за наявності третейського застереження в умовах укладеного між сторонами договору, згідно вимог п.7 ч.1 ст.226 ГПК України, позов слід було залишити без розгляду, якщо б відповідач не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви по суті спору, подав суду заперечення проти вирішення спору в господарському суді (якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана).
Згідно матеріалів цієї справи, апелянт (відповідач) з відповідним клопотанням (заявою) до суду першої інстанції не звертався, у заяві по суті справи (відзиві) наголошував лише на неправильності розрахунків позивача, про наявність третейського застереження не зазначав.
При цьому умови договору досліджувались у справі №908/2721/19, а обставини встановлені рішенням у справі №908/2721/19 є преюдиціальними, тому не доводились у цій справі, отже, доводи апелянта про відсутність у цій справі договору, укладеного між сторонами, відхиляються судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що Верховний Суд України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16, посилаючись на частину другу статті 124 Конституції України, статті 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частину третю статті 1, частину другу статті 12 ГПК України , частину першу статті 16 ЦК України, дійшов висновку про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У постанові Верховного Суду України зроблено такі висновки:
- третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається;
- відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, унеможливлює розгляд спору таким судом;
- у разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, що оформлюється відповідним зверненням до суду.
В подальшому, у постанові від 28.08.2018 по справі №906/493/16, Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) такими висновками:
- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті ;
- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 101 235,10 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 у справі №908/892/20 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2020 у справі №908/892/20 - залишити без змін.
Судові витрати Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.09.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя І.М. Подобєд
Суддя М.О. Дармін
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2020 |
Оприлюднено | 21.09.2020 |
Номер документу | 91651263 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Іванов Олексій Геннадійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні