Рішення

від 09.09.2020 по справі 910/17983/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2020Справа № 910/17983/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Варухи Я.М., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/17983/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніон Інвест Груп"

(Україна, 25000, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Генерала Родимцева, буд. 106, офіс 101; ідентифікаційний код: 39760625)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

(Україна, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Біас-Вектор"

(Україна, 49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 66-Д, кімн. 11; ідентифікаційний код: 37807294)

про визнання Договору поруки № 4Б13213Д/П від 17.11.2016 недійсним

Представники учасників справи :

від позивача: Галушко С.І., ордер серії КР № 030027 від 16.12.2019;

від відповідача: Тищенко А.В., довіреність № 131 від 16.10.2019;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніон Інвест Груп" (далі - позивач) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання Договору поруки №4Б13213Д/П від 17.11.2016 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було введено позивача в оману при укладенні Договору поруки № 4Б13213Д/П від 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17983/19, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2020.

27.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, оскільки, на думку відповідача, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність підстав для визнання Договору поруки №4Б13213Д/П від 17.11.2016 недійсним, відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України. У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування доказів.

У підготовче засідання 29.01.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, проте 23.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке було частково задоволено судом.

У підготовчому засіданні 29.01.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 26.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 позивача в порядку, визначеному статтями 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, було викликано в підготовче засідання на 26.02.2020.

17.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Біас-Вектор" до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

20.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, вказує, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно ввів позивача в оману про існування у банку договорів, укладених для забезпечення кредитних зобов`язань боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком, зокрема, оспорюваного договору поруки. Разом з відповіддю на відзив позивачем було подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач також просив суд поновити строк на подання клопотання про витребування доказів.

У підготовче засідання 26.02.2020 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 26.02.2020 судом було задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів. Крім того, судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, суд виходив з того, що заявлене позивачем клопотання не відповідає приписам статті 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не було наведено достатніх обґрунтувань щодо обставин, які можуть підтвердити докази, які позивач просить витребувати або аргументи, які такі докази можуть спростувати.

Клопотання відповідача про витребування доказів також не відповідає приписам статті 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем не подано доказів вжиття заходів щодо отримання зазначених в клопотанні доказів та неможливості їх отримання, а також не конкретизовано, які саме докази необхідно витребувати у позивача.

У підготовчому засіданні 26.02.2020 судом було задоволено заяву позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біас-Вектор" та залучено вказану особу до участі у справі, а також відкладено підготовче засідання на 18.03.2020.

Підготовче засідання, призначене на 18.03.2020 на 15:45 год., не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/17983/19 призначено на 03.06.2020.

У підготовче засідання 03.06.2020 з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 03.06.2020 судом було оголошено перерву на 01.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача та третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/17983/19 призначено на 01.07.2020.

У підготовче засідання 01.07.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.07.2020.

У судове засідання 29.07.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 29.07.2020 судом було оголошено перерву на 09.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, третю особу було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/17983/19 призначено на 09.09.2020.

У судове засідання 09.09.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була повідомлена належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 09.09.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніон Інвест Груп" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 4Н16124Г (далі - Кредитний договір), з кредитним лімітом 2 600 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності (п. А.2 Кредитного договору).

Як зазначає позивач, на підставі вказаного Кредитного договору, ним було отримано кредитні кошти в сумі 2 479 406 444,51 грн, що підтверджується платіжним дорученням №17 від 18.11.2016.

17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніон Інвест Груп" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) було укладено Договір поруки №4Б13213Д/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Біас-Вектор" (далі - третя особа, боржник) своїх зобов`язань за Кредитними договорами від 11.04.2013 №4Б13213Д, від 16.04.2013 №4Б13242Д, від 18.04.2013 №4Б13263Д, від 22.04.2013 №4Б13272И, від 23.04.2013 №4Б13279И, від 17.02.2014 №4Б14172И, від 12.02.2015 №4Б15035И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У пункті 3 Договору поруки сторони домовились, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

За змістом п. 6 Договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

За доводами позивача, Договір поруки було укладено з порушенням чинного законодавства України, а саме, на думку позивача, його було введено в оману щодо обставин вказаного правочину, які мають істотне значення, що є підставою для визнання Договору поруки недійсним відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що отримані за Кредитним договором кредитні кошти в сумі 2 479 406 444,51 грн були направлені на погашення зобов`язань попередніх боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю відповідача, ініційованого Національни банком України; на виконання вказаного плану трансформації представники банку та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії, у зв`язку з чим між позивачем та банком укладено Кредитний договір та, зокрема, Договір поруки, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

За твердженнями позивача, ним було виконано зобов`язання як поручителя за Договором поруки, втім відповідач ухиляється від виконання зобов`язання з передачі позивачу документів, які посвідчують права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання, зокрема, боржника (третя особа у цій справі).

Таким чином, на думку позивача, відповідач ввів в оману позивача про існування в нього договорів, укладених для забезпечення кредитних зобов`язань боржників, у тому числі третьої особи, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком оспорюваного Договору поруки. При цьому, як зазначає позивач, у разі якби він знав про відсутність таких забезпечень, він не укладав би з відповідачем Договір поруки.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати Договір поруки №4Б13213Д/П від 17.11.2016 недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом пункту 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За доводами позивача, Договір поруки має бути визнаний судом недійсним, оскільки його було укладено під впливом обману.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів статті 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

За умовами пункту А.2 Кредитного договору сторони погодили, що ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності позивача.

Матеріалами справи підтверджено і позивачем не заперечується, що на виконання умов Кредитного договору, позивач отримав від відповідача кредитні кошти в сумі 2 479 406 444,51 грн.

Суд звертає увагу, що Кредитний договір не містить посилань на необхідність укладення оспорюваного Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами інших осіб, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Матеріали справи також не містять і позивачем не надано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, як про те зазначає позивач у позовній заяві.

З наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем як поручителем за Договором поруки, за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості, зокрема, боржника (третьої особи у цій справі), обставин щодо забезпечення зобов`язань боржника та переходу прав заставодержателя до позивача, що спростовує доводи позивача про мету укладення Кредитного договору та Договору поруки, а саме отримання позивачем прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами інших боржників.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В порушення приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні Договору поруки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на вищенаведене, оскільки погодження умов Договору поруки було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення вказаного договору на відповідних умовах, а тому доводи позивача про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору поруки визнаються судом необґрунтованими, оскільки укладаючи Договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які імовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману.

Позивачем також не доведено наявність умислу відповідача та введення позивача в оману щодо умов Договору поруки.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наявність передбачених законом підстав для визнання Договору поруки недійсним позивачем не доведено і під час розгляду справи судом не встановлено.

Також судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення з відповідачем оспорюваного Договору поруки.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.09.2020

Суддя О.В. Нечай