Рішення

від 18.09.2020 по справі 916/1648/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1648/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" (31200, Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ, вул. Котляревського, буд.7)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Укрпродукт" (67571, Одеська область, Лиманський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13-А )

про стягнення 131 550,41 грн

ВСТАНОВИВ:

09.06.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Укрпродукт", в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 131 550,41 грн, з них 45 977,21 грн основного боргу, 24 950,67 грн штрафу, 3 675,65 грн курсової різниці, 36 490,67 грн 36% річних та 20 456,21 грн пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №В34-03/18КЦ від 16.03.2018р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1648/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала суду від 16.06.2020р. була надіслана позивачу на визначену у позовній заяві поштову адресу та отримана останнім 22.06.2020р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (а.с.37).

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.30-34) та отримана останнім 20.06.2020р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.38).

07.07.2020р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи. Своїм процесуальним правом відповідач скористався, з матеріалами справи ознайомився, що беззаперечно свідчить про обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Укрпродукт" про розгляд судом даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Судом враховується, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 р. № 291, від 04.05.2020 р. № 343) з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено на всій території України карантин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020р., який набрав чинності 02.04.2020р., було внесено зміни, зокрема, до ГПК України щодо продовження процесуальних строків згідно прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в тому числі і строків на подання відзиву на позовну заяву.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020р., який набрав чинності 17.07.2020р., було внесено зміни, зокрема, до ГПК України, щодо процедури продовження процесуальних строків.

Вказаним законом визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно, зокрема, до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Водночас, у визначений законом строк відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву чи клопотання про продовження процесуальних строків, що обґрунтоване неможливістю вчинення відповідної процесуальної дії внаслідок обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином, не скористався.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків :

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як встановлено судом, 16.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітагро" (нова назва ТОВ "Вітагро Партнер") (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крим-Укрпродукт" (Покупець) було укладено договір поставки №В34-03/18КЦ (а.с.11-16), відповідно до якого в строки, визначені договором, постачальник зобов`язався передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та /або мікродобрива, насіння тощо (далі товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару загальна, термін оплати, сорт/гібрид (щодо насіння), а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору (п.1.2. договору).

У відповідності до п. 1.5. договору покупець повинен за 10 днів до поставки надати постачальнику у письмовому вигляді заявку на поставку товару із зазначенням у ній сорту/гібриду замовленого насіння та кількості певного асортименту. Після надання такої інформації постачальник надає покупцю для підписання специфікацію та приймає заявку до виконання.

Згідно п. 1.6. договору загальна кількість насіння, кількість насіння відповідного сорту/гібриду, які зобов`язаний поставити постачальник, можуть коливатися в межах +/-5%. При цьому покупець оплачує фактично поставлену кількість товару.

У відповідності до п. 2.1. договору ціна товару вираховується, як сума вартості усіх партій товару (згідно відповідних специфікацій), переданих постачальником у власність покупця.

Відповідно до п. 2.2. договору покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у банківській установі. Термін та схеми оплати кожної партії товару будуть обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього договору.

В пункті 2.3. договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях.

Пунктом 2.3.1. сторони встановили, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікаціях), на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної. Однак сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання специфікації, в цьому випадку вартість товару визначається за ціною, яка була встановлена на момент підписання відповідної специфікації.

Згідно п.2.3.2. договору сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікації) на курс продажу іноземної валюти на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення такої оплати за договором покупцем ціни товару (її неоплаченої частини). Однак сторони погодились, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини) менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент оформлення видаткової накладної.

Пунктом 2.3.3. договору сторони погодили правило визначення курсу валют за договором - курс валют визначається за даними сайту http:/finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору сторонами (п.5.1. договору).

19.03.2018р. сторонами було складено та підписано додаток №3 до договору (а.с.17), яким погоджено назву та кількість товару, курс дол. США станом на 19.03.2018р. - 26,45 грн, вартість товару - 124 753,39 грн (еквівалент 4 716,57 дол. США), а також порядок оплати - 24 950,68 грн, що складає 20% вартості товару до 30.03.2018р., 99 802,71 грн, що складає 80% вартості товару до 01.09.2018р.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 124 753,39 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с.18-19).

Відповідач в свою чергу, як свідчать матеріали справи, та, як вказує позивач, за поставлений товар розрахувався лише частково на загальну суму 78 776,18 грн.

Вартість поставленого товару на суму 45 977,21 грн відповідачем оплачена не була.

Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 45 977,21 грн, відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" в цій частині цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо курсової різниці у сумі 3 675,65 грн, заявленої до стягнення позивачем, суд вказує наступне.

Відповідно до п. 2.3.5. договору у випадку коли покупець не оплатить товар (відповідну(ні) партію(тії) товару) за договором у строки та на умовах, які передбачені договором, і постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, відповідно до ціни товару, яка може збільшитися у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні, збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у специфікаціях (додатках) та видаткових накладних на товар.

Досліджуючи наданий позивачем розрахунок курсової різниці, суд, з урахуванням вказаної у акті звірки інформації, погоджується, що станом на дату звернення позивача до суду є неоплаченим гривневий еквівалент 1 848,57 дол. США.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем при визначенні суми курсової різниці, було враховано курс продажу валюти дол. США, встановлений на 01.06.2020р.

Водночас, фактично позивач звернувся до суду 05.06.2020р., шляхом направлення позовної заяви на адресу Господарського суду Одеської області поштою, про що свідчить інформація, розміщена на конверті (а.с.27).

Отже, враховуючи правила визначення курсу валют за договором, визначені п.2.3.3. договору, для визначення суми курсової різниці необхідно враховувати курс продажу дол. США, встановлений на 04.06.2020р., який становить 26,68 грн.

Таким чином, за підрахунком суду сума курсової різниці становить 3 342,64 грн (1 848,57 дол. США. Х 26,68 грн - 45 977,21 грн).

Враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у сумі 3 342,64 грн.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 490,67 грн 36% річних, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.2.3. договору відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання, покупець зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної суми).

Здійснюючи перевірку за допомогою системи "Ліга-закон" наданого позивачем розрахунку 36% річних, судом встановлено невірність суми 36% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 45 977,21 грн, в іншій частині розрахунок є вірним.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 45977.21 23.01.2019 - 01.06.2020 496 36 % 22473.35

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 36% річних підлягають частковому задоволенню на суму 36 471,72 грн.

Щодо вимог про стягнення 24 950,67 грн штрафу, та 20 456,21 грн пені, суд доходить наступних висновків.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначає, що штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019р. по справі №917/194/18).

Відповідно до п. 7.2.1. договору покупець за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачує штраф у розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 7.5. договору сторони погодили, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч.6 ст.232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. При цьому до вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п.1 ст.2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу (а.с.4), вважає його вірним, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 20 456,21 грн та штрафу у сумі 24950,67 грн обґрунтованими.

Водночас, суд вказує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним, порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також суд враховує висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, в якому зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За думкою суду, враховуючи, що поставлений позивачем товар відповідачем було частково оплачено, при цьому жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем отриманого товару суду не надано, стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки, яка фактично дорівнює заявленій до стягнення сумі основного боргу, вочевидь не відповідає критерію співмірності. Суд при цьому враховує також збільшений сторонами строк нарахування неустойки, заявлення вимог про стягнення штрафу не від несплаченої на момент звернення до суду суми, а від простроченої, а також встановлення у договорі збільшеного у 12 разів розміру річних, у порівнянні з законодавчо встановленими.

Суд вважає, що стягнення 36% річних, тобто розміру, що перевищує як встановлений ст.625 ЦК України розмір річних, так і подвійну облікову ставку, є належною компенсацією будь-яких збитків кредитора, що можуть бути пов`язані з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку зі сплати отриманого товару, а також є цілком достатньою підставою для зменшення розміру неустойки.

При цьому суд зауважує, що позивач не був позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом одразу після порушення відповідачем свого грошового зобов`язання, водночас звернувся до суду з відповідними вимогами майже через два роки, що мало відповідно наслідком значне збільшення суми відсотків річних та пені.

Таким чином, за думкою суду не є справедливим , коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, у зв`язку з чим суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача, до 5 000 грн кожний.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, пов`язаних з невчасним та не повним проведенням розрахунків за договором, а також те, що до відшкодування заявлений мінімальний розмір судового збору, при цьому у разі зменшення розміру пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Укрпродукт" (67571, Одеська область, Лиманський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13-А, код ЄДРПОУ 39068071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" (31200, Хмельницька область, Волочиський район, м. Волочиськ, вул. Котляревського, буд.7, код ЄДРПОУ 37993500) основний борг у сумі 45 977 /сорок п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім/ грн 21 коп., пеню у сумі 5 000 /п`ять тисяч/ грн, штраф у сумі 5 000 /п`ять тисяч/ грн, курсову різницю у сумі 3 342 /три тисячі триста сорок дві/ грн 64 коп., 36% річних у сумі 36 471 /тридцять шість тисяч чотириста сімдесят одна/ грн 72 коп, судовий збір у сумі 2 102 /дві тисячі сто дві/ грн.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.М. Щавинська