Ухвала від 16.09.2020 по справі 923/757/19

УХВАЛА

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/757/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.12.2019 у справі

за позовом Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області до Фізичної особи-підприємця Саркісяна Аршака Меружановича про стягнення 178 041,00 грн збитків та розірвання договору,

за участю представників:

позивача - Мурадли Г. І. огли;

відповідача - Старчеус С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Скадовська міська рада Скадовського району Херсонської області (далі - Скадовська міськрада) звернулася до Господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Саркісяна Аршака Меружановича (далі - ФОП Саркісян А. М.) в якому просила суд:

- стягнути з відповідача на свою користь збитки у сумі 178 041 грн, 6 908 грн витрат за проведення експертного дослідження та 4 591,62 грн витрат по сплаті судового збору;

- розірвати укладений між позивачем та відповідачем договір оренди комунального майна міської територіальної громади, посвідчений 21.10.2015 державним нотаріусом Скадовської державної нотаріальної контори Херсонської області та зареєстрований в реєстрі за № 702 щодо будівлі магазину "Тавричанка", загальною площею 291,3 м 2 , що знаходиться в м. Скадовську по вул. Гагаріна, 80.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань в частині забезпечення збереження об`єкта оренди, запобігання його пошкодженню і псуванню, належного утримання та проведення реконструкції, в зв`язку з чим сталося часткове руйнування об`єкта оренди, а також в частині зобов`язання страхування об`єкта оренди не менше, ніж його вартість, що позбавило позивача можливості отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 27.12.2019 (суддя Нікітенко С. В.), залишеним без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (колегія суддів: Мишкіна М. А., Бєляновський В. В., Богатир К. В.), в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним:

- в акті приймання-передавання від 21.10.2015, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, зазначено, зокрема, що близько 2/3 магазину, де розміщений підвал, має незадовільний та аварійний стан, може обрушитись в будь-який час із-за руйнування конструкцій міжпідвального перекриття та руйнування конструкцій покрівлі. Отже, станом на час укладення договору оренди від 21.10.2015, сторонам було достеменно відомо про стан будівлі, яка передавалася в оренду - незадовільний та аварійний;

- Скадовська міськрада при укладенні договору не очікувала від його виконання саме та виключно збереження існуючого об`єкту, що перебував в аварійному стані, умови договору не містять положень щодо обв`язку орендаря провести аварійно-відновлювальні роботи, строки їх виконання, з метою збереження будівлі у такому стані, у якому вона передавалася в оренду;

- позивачем не надано доказів недбалої поведінки орендаря, що призвела до часткового руйнування об`єкта оренди після укладення договору;

- незалежно від виконання/невиконання відповідачем умов спірного договору щодо страхування об`єкта оренди, збереження та запобігання пошкодження, наявність вказаних вище обставин (2/3 магазину де розміщений підвал має незадовільний та аварійний стан, може обрушитись в будь-який час, стіни мають значні тріщини) виключає підстави для висновку про позбавлення позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору, та, відповідно, свідчить про відсутність істотного порушення договору, як підстави для його розірвання, адже вказана умова та відповідна норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна " встановлені для збереження об`єкту оренди, його захисту від можливого руйнування, що в даному випадку, за фактичними обставинами справи, сторони не мали наміру забезпечити та досягти через іншу мету укладення договору;

- позивач не обґрунтовує свої вимоги наявністю у відповідача заборгованості з орендної плати;

- позивачем не надано суду доказів в обґрунтування того, що внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди, позивач значною мірою був позбавлений того на що він розраховував під час укладення договору;

- фактична мета договору оренди майна, яке знаходиться в аварійному стані і яке неможливо використовувати за призначенням як магазин, це повна реконструкція, навіть будівництво нового об`єкту із надбудовою ще двох поверхів;

- у договорі не визначено руйнування об`єкта оренди, що зумовлене його технічним станом, як страховий випадок, та взагалі не вказується перелік випадків, від настання яких має бути застрахований об`єкт оренди;

- зазначене у сукупності свідчить про відсутність істотних порушень відповідачем умов договору оренди, які могли б бути підставами для розірвання договору оренди на вимогу орендаря.

Водночас суди зазначили про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, у зв`язку з відсутністю порушення відповідачем умов договору оренди та недоведеністю факту завдання збитків ФОП Саркісяном А. М. під час виконання договору оренди.

У касаційній скарзі Скадовська міськрада просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

При цьому скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не враховано висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 та у постановах Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 924/1993/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1554/15.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП Саркісян А. М. посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів вини ФОП Саркісяна А. М. у руйнуванні магазину та завданні Скадовській міськраді збитків.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 01.07.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 923/757/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine) , заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland) , заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain) , заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain) , зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 та у постановах Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 924/1993/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1554/15, оскільки підстави позовів у зазначених справах та справі № 923/757/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у даній справі суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення збитків (стаття 22 ЦК України) та розірвання договору оренди (стаття 651 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Натомість у справі № 914/2649/17, де предметом позову є внесення змін у договір оренди нежитлових приміщень від 15.10.1997 № 4280, Велика Палата Верховного Суду керуючись положеннями частини 4 статті 652 ЦК України, якою унормовано зміну договору у зв`язку з істотною зміною обставин, не погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для внесення змін до договору оренди з мотивів, наведених у позовній заяві, зазначивши, що сторони договору не досягли згоди щодо приведення умов договору у відповідність до умов, які істотно змінилися, і позивач не навів виняткових випадків, з якими законодавець пов`язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах.

У справі № 925/1554/15 предметом судового розгляду було стягнення коштів із власника приміщення, сплачених орендарем підрядній організації на оновлення фасаду орендованого приміщення. Верховний Суд у постанові від 29.03.2018 керуючись положеннями статті 776 ЦК України, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів погодження з орендодавцем та власником майна капітального ремонту, не доведено, що без здійснення капітального ремонту неможливо було використовувати майно відповідно до призначення та умов договору. Зазначені обставини стали підставою для відмови в позові.

Разом з тим, у справі № 924/1993/15, де предметом розгляду було стягнення витрат, понесених орендарем на проведення капітального ремонту орендованого нежитлового приміщення на підставі статті 776 ЦК України, статті 286 ГК України та статті 18 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився Верховний Суд у постанові від 23.04.2018, дійшли висновку про відмову в позові з посиланнями на наявність згоди відповідачів на проведення капітального ремонту приміщення саме за рахунок наймача, що виключає обов`язок відповідачів відшкодовувати понесені позивачем витрати.

Таким чином, підстави позовів у справах № 914/2649/17, № 924/1993/15, № 925/1554/15, та справі № 923/757/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання не є подібними.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 та у постановах Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 924/1993/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1554/15, не знайшло підтвердження, в зв`язку з чим касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 ГПК України Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.12.2019 у справі № 923/757/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков