Рішення

від 18.09.2020 по справі 320/1445/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року № 320/1445/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2019 №0025881410 та №0025891410.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що поставлений товариством товар має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до протоколу 1 до Угоди про асоціацію, що не враховано Головним управлінням ДФС у Київській області, а тому підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на додану вартість та митних платежів на всі партії товару без врахування права позивача на застосування пільгової ставки ввізного мита у податкового органу не було.

Також позивач посилався на порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірки, оскільки акт перевірки від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406, складений за наслідками перевірки ТОВ "Нафтогазмонтаж", не підписаний посадовою особою контролюючого органу Король Є.В., яка її проводила, а отже такий акт не може підтверджувати факт проведення документальної перевірки, а також не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин, на думку позивача, висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акту перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 10 березня 2020 року було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

27 квітня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач позов не визнав, у його задоволенні просив відмовити, оскільки для застосування пільгової ставки ввізного мита під час митного оформлення товару необхідно надати сертифікат походження товару, який повинен підтверджувати країну походження товару. Такий документ повинен надаватися контролюючому органу при митному оформленні першої партії придбаного товару, що був зобов`язаний здійснити декларант. Оскільки єдиного документу позивачем не надано, походження товару з країни ЄС ним не доведено, а тому підприємство не мало права на застосування до нього пільгової ставки ввізного мита.

У зв`язку з зазначеним, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та винесені з урахуванням норм чинного законодавства.

Крім того відповідач до відзиву на позовну заяву долучив клопотання, в якому просив суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Приймаючи рішення щодо заявленого клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частин другої, третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п`ятої вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку, предметом позову є скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2019 №0025881410 та №0025891410, якими позивачу визначено суму грошового зобов`язання на загальну суму 691978,52 грн.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що будь-яких вагомих підстав для розгляду справи у судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а тому у задоволенні такого клопотання слід відмовити.

Крім цього, до відзиву на позовну заяву відповідач долучив клопотання, в якому зазначив про те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, а тому просить замінити у справі первісного позивача на його правонаступника.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р останній погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб`єкта владних повноважень) прав і обов`язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.

Однією із підстав процесуального правонаступництва є припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (стаття 108 Цивільного кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" від 18.12.2018 №1200 постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19.06.2019 №537, реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Так, Головне управління ДФС у Київській області приєднано до Головне управління ДПС у Київській області.

Вказані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Так, згідно відомостей ЄДРПОУ Головного управління ДФС у Київській області, код 39393260, з 02.08.2019 перебуває в стані припинення як юридична особа.

Враховуючи, що Головне управління ДПС у Київській області як правонаступником Головного управління ДФС у Київській області самостійно ініційовано заміну первісного відповідача правонаступником, у зв`язку з його перебуванням у стані припинення як юридичної особи, відповідач по справі - Головне управління ДФС у Київській області підлягає заміні на його правонаступника, а саме на Головне управління ДПС у Київській області.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" (ідентифікаційний код 31462406, місцезнаходження: 08133, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Молодіжна, буд. 14, офіс 22) зареєстроване в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.02.2020 №1006296880.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 42.21 Будівництво трубопроводів.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" (Покупець) та Компанією Totalgaz Industrie SRL (Продавець) були укладені контракти від 08.12.2016 №180079, від 08.03.2017 №080317-1, від 08.03.2017 №080317-2/08.03.2017 та від 08.03.2017 №080317-3/08.03.2017, за умовами яких Продавець зобов`язався передати у власність Покупця обладнання у блочно-комплектному виконанні відповідно до Додатків №№ 1, 2, 3, а Покупець зобов`язався прийняти це обладнання та сплатити за нього погоджену ціну. Поставка товару здійснювалася Продавцем на умовах СРТ, Інкотермс 2010.

Митне оформлення придбаного обладнання було проведене позивачем в Київській міській митниці ДФС за митними деклараціями: №UA100030/2017/315806 від 21.07.2017; №UA100030/2017/315807 від 21.07.2017; №UA100030/2017/315830 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315831 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315832 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315862 від 26.07.2017; №UA100030/2017/315864 від 26.07.2017; №UA100030/2017/315900 від 28.07.2017; №UA100030/2017/315888 від 31.07.2017; №UA100030/2017/315889 від 31.07.2017.

Також, митне оформлення придбаного обладнання було проведене позивачем в Івано-Франківській митниці ДФС за митними деклараціями: №UA206010/2018/005882 від 25.07.2018; №UA206010/2018/005903 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005905 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005906 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005951 від 27.07.2018; №UA206010/2018/005954 від 27.07.2018; №UA206010/2018/006050 від 31.07.2018; №UA206010/2018/006051 від 31.07.2018; №UA206010/2018/006458 від 14.08.2018; №UA206010/2018/008420 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008421 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008428 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008432 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008434 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008572 від 22.10.2018; №UA206010/2019/000664 від 01.02.2019; №UA206010/2019/001307 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001310 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001315 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001416 від 28.02.2019; №UA206010/2019/001426 від 28.02.2019; №UA206010/2019/002292 від 28.03.2019; №UA206010/2019/002393 від 01.04.2019; №UA206010/2019/002455 від 02.04.2019; №UA206010/2019/002515 від 03.04.2019.

При митному оформленні партій товару декларантом були надані оригінали сертифікатів з їх перевезення форми EUR.1 щодо кожної поставленої партії, а саме: №М0265377 від 18.07.2017; №М0265378 від 20.07.2017; №М0265379 від 20.07.2017; №М0265380 від 20.07.2017; №М0265381 від 24.07.2017; №М0265984 від 24.07.2017; №М0265985 від 26.07.2017; №М0265986 від 26.07.2017; №М0265987 від 27.07.2017; №М0268549 від 24.07.2018; №М0268550 від 28.07.2018; №М0268551 від 28.07.2018; №М0268552 від 25.07.2018; №М0268554 від 11.08.2018; №М0268556 від 24.07.2018; №М0269274 від 23.07.2018; №М0269275 від 23.07.2018; №М0269276 від 24.07.2018; №М0268678 від 12.10.2018; №М0268679 від 12.10.2018; №М0268680 від 12.10.2018; №М0268681 від 12.10.2018; №М0268682 від 12.10.2018; №М0268930 від 12.10.2018; №М0268936 від 28.01.2019; №М0268937 від 15.02.2019; №М0268938 від 15.02.2019; №О0001612 від 29.03.2019; №О0001613 від 27.03.2019; №О0001615 від 27.03.2019; №О0001616 від 27.02.2019; №О0001617 від 27.02.2019; №О0001618 від 15.02.2019; №О0001610 від 02.04.2019.

Ці документи підтверджують походження складових комплектного обладнання з Румунії, яка є країною, що входить у Європейський Союз.

Митне оформлення було проведено позивачем із застосуванням преференційної ставки ввізного мита, оскільки товар вироблений в країні, яка входить до Європейського Союзу. Ці митні декларації були прийняті контролюючим органом і за ними були сплачені необхідні митні платежі, що не заперечується сторонами.

Жодних зауважень щодо недотримання декларантом вимог митного законодавства від митного органу не надходило.

У період з 06.08.2019 по 20.08.2019 на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, у зв`язку з виявленням ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій та на виконання вимог наказу від 01.08.2019 №1594 заступником начальника відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області Давидовим Г.Б. та начальником відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області Король Є.В. проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Нафтогазмонтаж" з питань дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за вказаними вище митними деклараціями.

За результатами проведеної перевірки складений Акт від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406, згідно висновків якого встановлено наступні порушення:

- статті 26 Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27.06.2014, ратифікованої Законом України №1678-VІІ від 16.09.2014, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 461318,92 грн.;

- пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 92263,83 грн.

Вказаний акт перевірки підписано заступником начальника відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області Давидовим Г.Б., начальником відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області Король Є.В. акт не підписано, напроти її прізвища проставлено відмітку "відпустка".

На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 23.09.2019 №0025881410, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "мито на товари, що ввозяться суботами підприємницької діяльності" на загальну суму 576648,68 грн., з яких: за основним платежем - 461318,92 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 115329,76 грн.;

- від 23.09.2019 №0025891410, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів" на загальну суму 115329,84 грн., з яких: за основним платежем - 92263,83 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 23066,01 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст. 1 МК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 336 МК України митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

В розумінні положень ч. 1 ст. 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Частинами 3, 4 статті 345 МК України визначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Під час проведення документальної перевірки посадові особи органу доходів і зборів повинні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі, необхідному для з`ясування питань перевірки.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

За приписами статті 354 МК України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу доходів і зборів та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. За результатами зустрічної звірки складається довідка.

Акт (довідка) про результати перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу доходів і зборів, які проводили перевірку, та реєструється в органі доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення встановленого для проведення перевірки строку. Такий акт (довідка) після реєстрації в органі доходів і зборів протягом трьох робочих днів вручається для підписання керівнику підприємства або уповноваженій ним особі чи надсилається підприємству в порядку, встановленому Податковим кодексом України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом.

Застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок №727).

Пунктом 2 розділу І Порядку №727 визначено, що акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За приписами пунктів 1 та 2 розділу ІІ вказаного Порядку №727 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а у разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №727, акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки.

Згідно пункту 2 розділу V Порядку №727, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи, - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у пункті 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок.

При цьому строк складення акта (довідки) документальної перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого Податковим кодексом та Митним кодексом.

Наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 №55 затверджено Уніфіковану систему організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003" (далі - ДСТУ 4163-2003), які поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, та підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій).

Згідно п. 1.2. ДСТУ 4163-2003 цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Відповідно до п. 4.4 ДТСУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Надаючи оцінку правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд враховує, що відповідно до п. 3.12. Національного стандарту України ДСТУ 2732:2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять", затвердженого наказом від 28.05.2004 №97 Держспоживстандарту України (далі - ДСТУ 2732:2004), юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

Згідно п.п.4.1.7 п. 4.1 ДСТУ 2732:2004 підпис службового документа - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Водночас абз. 28 п. 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом від 18.06.2015 №1000/5 Міністерства юстиції України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за №736/27181 визначено, що реквізит службового документа - обов`язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили.

Згідно абз. 30 п. 2 цих Правил службовий документ - офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.

Таким чином, враховуючи наведені вимоги МК України та Порядку №727, а також приписи ДСТУ 4163-2003 та 2732:2004, підписання Акту перевірки посадовими особами контролюючого органу є основною умовою дійсності такого акту.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, допустимість як властивість доказів поєднує в собі декілька вимог. Доказ вважається допустимим, якщо він отриманий уповноваженим суб`єктом, з дотриманням належної правової процедури та є закріпленим у відповідному джерелі.

Судом встановлено, що в акті перевірки від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406, складеному за наслідками перевірки ТОВ "Нафтогазмонтаж", відсутній підпис посадової особи, яка була зазначена у вступній частині акту та проводила перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, зокрема, підпис начальника відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області - Король Є.В. та наявна відмітка про перебування її у відпустці на час складення даного акта.

Отже, за таких обставин суд приходить до висновку, що акт перевірки від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у даному випадку, є недопустимим доказом. Відсутність підпису посадової особи контролюючого органу у Акті перевірки, які її проводила, робить такий акт нечинним, а тому останній не може слугувати підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень щодо нарахування платнику податків податкових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №826/16217/17, від 03.12.2019 у справі №1440/1965/18, від 27.02.2018 у справі №813/2451/17 та у справі №813/2451/17, від 04.09.2018 у справі № 826/14101/16, а також у справі №400/605/19.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд приходить до висновку, що акт перевірки від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406, складений за наслідками перевірки, як службовий документ за відсутності підпису ревізора - начальника відділу митного аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Київській області - Король Є.В., що здійснювала перевірку ТОВ "Нафтогазмонтаж", є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а відтак не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень.

Водночас, незважаючи на вищенаведені висновки суду, у той же час, враховуючи положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, суд вважає за необхідне надати також оцінку доводам контролюючого органу по суті висновків Акту перевірки.

Згідно з ч. 2 ст. 1 МК України відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Статтею 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до п.п."в" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п. 187.8 ст. 187 ПК України).

Відповідно до п.п.54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з п. 54.4 ст. 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Суд зазначає, що у даній справі спір між сторонами не виник щодо виду товару, який переміщувався товариством через митний кордон та підлягав митному контролю, і кількості такого, а стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився товариством на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності права позивача на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

Так, згідно з ч.ч. 1-3, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 7 ст. 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З 01.01.2016 для митного оформлення в України товарів вироблених на території ЄС застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 (далі - Угода про асоціацію), а саме розділ IV "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" яким встановлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Згідно зі статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до пункту "а" статті 2 розділу ІІ "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу мають вважатися такими, що походять з Європейського Союзу.

Частиною 1 статті 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, зокрема, сертифікату з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Статтею 26 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію вказано, що якщо на запит імпортера і на умовах, указаних митними органами країни імпорту, розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію Розділів ХVІ і ХVІІ або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.

Частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що одним з документів, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов`язково (п. 1 ч. 3 ст. 44 МК України).

Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, є сертифікат, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

Зі змісту акту перевірки від 30.08.2019 №15/9/10-36-14-10/31462406 вбачається, що єдиною підставою для прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень стало неподання позивачем після ввезення перших частин комплектного обладнання, при декларуванні наступних його складових, а також на час проведення перевірки єдиного документа, який підтверджує його походження з країни, яка входить в ЄС, тобто одного сертифіката EUR.1 на всі партії товару. Це призвело до розмитнення ним товару за пільговою ставкою мита на яке він не мав права.

Однак суд не може погодитися з висновками зробленими податковим органом з огляду на таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" (Покупець) та Компанією Totalgaz Industrie SRL (Продавець) були укладені контракти від 08.12.2016 №180079, від 08.03.2017 №080317-1, від 08.03.2017 №080317-2/08.03.2017 та від 08.03.2017 №080317-3/08.03.2017, за умовами яких Продавець зобов`язався передати у власність Покупця обладнання у блочно-комплектному виконанні відповідно до Додатків №№ 1, 2, 3, а Покупець зобов`язався прийняти це обладнання та сплатити за нього погоджену ціну. Поставка товару здійснювалася Продавцем на умовах СРТ, Інкотермс 2010.

На виконання вимог вказаного контракту товар був поставлений Компанією Totalgaz Industrie SRL в повному обсязі та ввезений на митну територію України за кодом УКТ ЗЕД 8421398090 як єдиний товар в розібраному стані кількома партіями за митними деклараціями: №UA100030/2017/315806 від 21.07.2017; №UA100030/2017/315807 від 21.07.2017; №UA100030/2017/315830 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315831 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315832 від 25.07.2017; №UA100030/2017/315862 від 26.07.2017; №UA100030/2017/315864 від 26.07.2017; №UA100030/2017/315900 від 28.07.2017; №UA100030/2017/315888 від 31.07.2017; №UA100030/2017/315889 від 31.07.2017; №UA206010/2018/005882 від 25.07.2018; №UA206010/2018/005903 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005905 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005906 від 26.07.2018; №UA206010/2018/005951 від 27.07.2018; №UA206010/2018/005954 від 27.07.2018; №UA206010/2018/006050 від 31.07.2018; №UA206010/2018/006051 від 31.07.2018; №UA206010/2018/006458 від 14.08.2018; №UA206010/2018/008420 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008421 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008428 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008432 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008434 від 17.10.2018; №UA206010/2018/008572 від 22.10.2018; №UA206010/2019/000664 від 01.02.2019; №UA206010/2019/001307 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001310 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001315 від 25.02.2019; №UA206010/2019/001416 від 28.02.2019; №UA206010/2019/001426 від 28.02.2019; №UA206010/2019/002292 від 28.03.2019; №UA206010/2019/002393 від 01.04.2019; №UA206010/2019/002455 від 02.04.2019; №UA206010/2019/002515 від 03.04.2019.

У графах 47 вказаних митних декларацій розраховано мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, в розмірі пільгової ставки 0,5% у зв`язку з тим, що товар походить із країни ЄС.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Статтею 25 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Частиною 1 статі 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Відповідно до ч. 5 цієї статті, у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.

До митного оформлення позивачем надані сертифікати з перевезення товару EUR.1 щодо кожної поставленої партії, а саме: №М0265377 від 18.07.2017; №М0265378 від 20.07.2017; №М0265379 від 20.07.2017; №М0265380 від 20.07.2017; №М0265381 від 24.07.2017; №М0265984 від 24.07.2017; №М0265985 від 26.07.2017; №М0265986 від 26.07.2017; №М0265987 від 27.07.2017; №М0268549 від 24.07.2018; №М0268550 від 28.07.2018; №М0268551 від 28.07.2018; №М0268552 від 25.07.2018; №М0268554 від 11.08.2018; №М0268556 від 24.07.2018; №М0269274 від 23.07.2018; №М0269275 від 23.07.2018; №М0269276 від 24.07.2018; №М0268678 від 12.10.2018; №М0268679 від 12.10.2018; №М0268680 від 12.10.2018; №М0268681 від 12.10.2018; №М0268682 від 12.10.2018; №М0268930 від 12.10.2018; №М0268936 від 28.01.2019; №М0268937 від 15.02.2019; №М0268938 від 15.02.2019; №О0001612 від 29.03.2019; №О0001613 від 27.03.2019; №О0001615 від 27.03.2019; №О0001616 від 27.02.2019; №О0001617 від 27.02.2019; №О0001618 від 15.02.2019; №О0001610 від 02.04.2019.

Вказані сертифікати видані експортером Totalgaz Industrie SRL (Румунія) під його відповідальність.

В сертифікатах зазначено, що країною походження товару, ввезеного за всіма вказаними митними деклараціями, є Румунія, при цьому мито нараховано контролюючим органом за пільговою ставкою 0,5% (код пільги 410 Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

Румунія є країною, що входить до Європейського Союзу, що є загальновідомим фактом і не потребує доказування.

Сертифікати з перевезення (походження) комплектуючих товару форми EUR.1 не скасовані не визнані недійсними, тобто є чинними, єдиними документами, що підтверджують походження товару з Румунії, та надають пільги зі сплати митних платежів. За формою і змістом ці документи відповідають зразку, який наведений у Додатку III Протоколу 1 до Угоди про асоціацію.

Відповідно до статті 26 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію вказано, що якщо на запит імпортера і на умовах, указаних митними органами країни імпорту, розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію Розділів ХVІ і ХVІІ або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що за Рішенням Комісії ЄС №2007/С83/01 допускається супроводження партій товару окремими доказами його походження, що і було здійснено позивачем. У такому випадку ці документи приймаються митними органами країни-імпортера для відповідних партій замість єдиного доказу походження, виданого для всього продукту.

На переконання суду, такий порядок подачі документів для митного оформлення покликаний для спрощення процедури підтвердження країни походження для ввезення партій розібраного товару і полегшення торгівельних відносин між учасниками Угоди про асоціацію на умовах взаємного адміністративного контролю.

Водночас, оцінюючи такі обставини, суд зазначає, що при ухваленні відповідачем рішення не повинно бути занадто формального ставлення до вимог Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, адже в цьому випадку основним є те, що придбаний позивачем товар походить з країни ЄС - Румунії. Саме ця обставина є основною у даній справі і не спростована відповідачем жодними доказами. Тому, суд дійшов висновку, що на основі формальних та незначних недоліків, які можуть мати місце, в тому числі й з боку платника податків, не можна знехтувати його правом на застосування преференційної митної ставки при митному оформлені придбаного ним товару.

Відтак, суд констатує, що при митному оформленні поставленого товару ТОВ "Нафтогазмонтаж" не порушило вимог статті 26 Протоколу 1 "Щодо визначення концепції "Товарів, що походять з певної країни і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію і мав право на розмитнення партій товару за преференційною ставкою ввізного мита.

Отже, поставлений товариством товар має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, що не враховано Головним управлінням ДФС у Київській області, а, відтак, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є протиправним і підлягають скасуванню.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі №802/2236/17-а.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність прийнятих рішень, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 10379,68 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Таким чином, судовий збір в розмірі 10379,68 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 23.09.2019 №0025881410 та №0025891410.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377; адреса місцезнаходження 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазмонтаж" (код ЄДРПОУ 31462406) судовий збір в сумі 10379 (десять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 68 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписане 18.09.2020.

Суддя Панченко Н.Д.