Постанова

від 09.09.2020 по справі 160/9482/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 160/9482/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О.,

за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 р. (суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі № 160/9482/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 13561-1302, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 17.07.2017, яким визначено суму податкового зобов`язання року за платежем земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2014, 2015, 2016, 2017 роки на суму 306169, 29 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що право постійного землекористування було набуто ним лише з 2017 року за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 202/3289/16-ц, яке набрало законної сили 23.12.2016. До цього часу земельна ділянка перебувала у користуванні ТОВ Алюр Севен . Нарахування земельного податку за 2017 рік позивач також вважає протиправним, оскільки міська рада не прийняла відповідного рішення. Крім того, нарахування земельного податку із застосування ставки 1% від нормативної грошової оцінки є неправомірним, оскільки земельна ділянка використовується для автостоянки для зберігання особистих транспортних засобів громадян і ставка має складати 0,03 %.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт вказує, що земельна ділянка під об`єктом нежитлової будівлі в силу положень ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України є об`єктом справляння земельного податку. Факт використання позивачем земельної ділянки підтверджується договором купівлі-продажу приміщення від 17.05.2011, витягами з Державного реєстру правочинів, договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.04.2013. Також, помилковим скаржник вважає і висновок суду першої інстанції про нарахування спірним податковим повідомленням-рішенням земельного податку без врахування витягу про нормативно грошову оцінку, оскільки при розрахунку податку використовувався витяг від 06.04.2017 № 8/060417/03-07, виданий ГУ ДЗК безпосередньо на заяву позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Дніпровська міська рада, яка залучена до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, просить задовольнити апеляційну скаргу, підтримавши доводи скаржника.

У судовому засідання представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції здійснено процесуальне правонаступництво відповідача Головного управління ДФС у Дніпропетровській області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Дніпровська міська рада, належними чином повідомлена про день, місце і час розгляду справи, до суду уповноваженого представника не направила.

Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини:

На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.05.2011, посвідченого приватним нотаріусом Лозенко В.В., позивач придбав нежитлове приміщення поз. 1-8, 15 в будівлі тиру літ. Б-1, загальною площею 128,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.04.2013, посвідченого приватним нотаріусом Лозенко В.В., позивач придбав нежитлове приміщення поз. 9-14, в будівлі тиру літ. Б-1, загальною площею 234,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2016 року у справі № 202/3289/16-ц, серед іншого, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений повністю. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5233 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області надати кадастровий номер та зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5233 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у постійному користуванні ТОВ Алюр Севен для фактичного розміщення автомобільної стоянки по АДРЕСА_1 , виконаної фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 відповідно до договору від 29.11.2016 року № Г-014к-Д. 17.07.2017 року відповідачем на підставі п. 286.5 ст. 286 та пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 13561-1302, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 306169,29 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки сума земельного податку розрахована відповідачем не на підставі нормативної грошової оцінки землі проведеної уповноваженим на це органом. Разом з цим, суд вказав на те, що позивач є власником нежитлової будівлі з 2011 року, а земельна ділянка передана у власність позивачу на підставі рішення суду від 12.12.2016 року, що не скасовує його обов`язку щодо сплати земельного податку як землекористувача до моменту прийняття вказаного судового акту. Незважаючи на те, що позивач став користувачем земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням на підставі рішення суду у 2016 році, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, які регулюються Податковим кодексом України (ПК України).

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1,пункту 269.2 статті 269,підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 р. (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 р. (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 р. (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 р. (справа № 804/886/18).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є власником нежитлової будівлі з 2011 року, а земельна ділянка передана у власність позивачу на підставі рішення суду від 12.12.2016. Незважаючи на те, що позивач став користувачем земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням на підставі рішення суду у 2016 році, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок суду першої інстанції сформульовано у мотивувальній частині судового рішення, яке позивач в апеляційному порядку не оскаржив.

Підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції визнав розрахунок податкового зобов`язання не на підставі нормативної грошової оцінки. При цьому, суд вказав на те, що ним вживалися відповідні заходи для всебічного і повного з`ясування усіх обставин, що мали значення для вирішення спору та витребовувалися від відповідача усі документи, на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Проте, як свідчить зміст оскарженого судового рішення, адміністративний позов розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Матеріали справи не містять відповідної ухвали про витребування судом витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі якого здійснено розрахунок земельного податку. Ухвалою від 07 жовтня 2019 р. про прийняття позовної заяви до розгляду суд витребував від відповідача копії усіх документів, на підставі яких прийнято оскаржене рішення . Зазначена ухвала виконана відповідачем шляхом надання, у тому числі, детального розрахунку земельного податку із зазначенням усіх його складових. При цьому, суд не зобов`язував відповідача надати докази на підтвердження правильності визначення базової вартості земельної ділянки та її нормативної грошової оцінки.

У свою чергу, відповідачем, до суду апеляційної інстанції надана копія витягу № 8/060417/03-07 від 06.04.2017 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:04:142:0113, сформованого Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, відповідно до якого нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки складає 7888057,45 грн., що відповідає даним, зазначеним у податковому розрахунку. Зважаючи на ставку податку - 1%, сума земельного податку , площею 5233 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 складає 78880,58 грн., яка підлягає сплаті позивачем.

Щодо земельного податку за 2014, 2015, 2016 роки, колегія суддів зазначає про відсутність доказів правомірності його нарахування, оскільки наданий відповідачем витяг датовано 2017 роком.

Щодо доводів позивача про неправомірне нарахування земельного податку за 2017 рік із застосування ставки 1% від нормативної грошової оцінки, оскільки земельна ділянка використовується для автостоянки для зберігання особистих транспортних засобів громадян і ставка має складати 0,03 %.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 7/11 від 13.07.2016 внесено зміни до рішення місцевої ради від 27.12.2010 № 5/6 Про місцеві податки і збори та встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні фізичних та юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), становить 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки. Землі, зайняті житловим фондом, гаражно-будівельними, дано-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, садовими і дачними будинками фізичних осіб оподатковуються за ставкою - 0,03.

У судовому засіданні представник позивача повідомив, що позивач використовує земельну ділянку під автостоянку транспорту, тому земельний податок мало бути розраховано із ставки 0,03.

Проте, колегія суддів вважає зазначені доводи помилковими, оскільки позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка площею 5233 кв.м. використовується позивачем виключно для зберігання особистого (тобто належного на праві власності ОСОБА_1 ) транспорту без отримання прибутку.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування спірного податкового повідомлення-рішення на суму 227288,79 грн. (306169, 29 - 78880,58).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно матеріалів справи, позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду першої інстанції - 3061,70 грн. (а.с. 9), які підлягають відшкодуванню у розмірі 2272,69 грн. пропорційно від суми задоволеного позову (74,23 %).

Невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвели до ухвалення незаконного рішення, є підставою для його скасування, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття нового рішення у справі.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 р. в адміністративній справі № 160/9482/19 - скасувати та ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 13561-1302, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області 17.07.2017, яким визначено суму податкового за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2014, 2015, 2016 роки.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, м. Дніпро, 49005, вул. Сімферопольська, 17 а) судові витрати зі сплати судового збору на суму 2272 (дві тисячі двісті сімдесят два) грн. 69 коп.

Постанова суду набирає законної сили 09 вересня 2020 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя Т.С. Прокопчук

суддя О.О. Круговий