Рішення

від 22.09.2020 по справі 904/3295/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020м. ДніпроСправа № 904/3295/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг", м. Славутич Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком", м. Суми

про стягнення заборгованості в сумі 104 973 грн. 17 коп. за договором поставки від 22.05.2019 № 2205/2019

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком" заборгованість у сумі 104 973 грн. 17 коп., з яких: 100 000 грн. 00 коп. - основний борг, 1 676 грн. 63 коп. - 3% річних, 3 296 грн. 54 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки від 22.05.2019 № 2205/2019.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою господарського суду від 20.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

Господарський суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

Крім того, згідно із п. 11 Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено п. 4 такого змісту, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки судового розгляду справи продовжуються на строк дії такого карантину, а строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (редакція п. 4 розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України до 17.07.2020).

Надалі строк дії карантину продовжувався з 03.04.2020 до 24.04.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239), з 24.04.2020 до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291), з 11.05.2020 до 22.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343), з 22.05.2020 до 22.06.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392), з 22.06.2020 по 31.07.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500), з 01.08.2020 до 31.08.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641), до 31.10.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760).

Відповідач вимоги суду не виконав та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 20.07.2020 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням станом на 20.07.2020, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 26.06.2020, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду від 20.07.2020 або конверт із вказаною ухвалою на адресу господарського суду не надходили.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд зазначає, що ухвала суду від 20.07.2020 направлялась відповідачу за адресою, яка значилась у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату відкриття провадження у справі - 20.07.2020 (витяг від 26.06.2020).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зробленого господарським судом 22.09.2020, відповідач змінив своє місцезнаходження (40004, м. Суми, вул. Металургів, 4) під час розгляду справи (28.08.2020), однак, в порушення ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, не повідомив суд про це.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, який набув чинності 17.07.2020, п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином» .

Відповідно до п. 2 розділу ІІ вказаного Закону від 18.06.2020 № 731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Господарський суд зазначає, що відзив на позовну заяву або клопотання відповідача про продовження строку на надання відзиву відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, до суду не надходили.

За таких обставин у суду наявні достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про розгляд даної справи, але останній не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв"язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт поставки товару; строк оплати; наявність часткової оплати; наявність прострочення оплати.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування у даній справі, позивач надав до матеріалів справи такі докази :

- копію договору поставки від 22.05.2019 № 2205/2019;

- копію рахунку-фактури № СФ-0001271 від 12.11.2019;

- копії видаткових накладних № РН-0001363 від 12.11.2019, № РН-0001366 від 13.11.2019;

- копії товарно-транспортних накладних від 12.11.2019, від 13.11.2019;

- копію квитанції № 2 ДПС України від 20.12.2019;

- копії податкової декларації з податку на додану вартість (2019) з Додатками 1, 2, 5;

- копію повідомлення про результат обробки документа від 18.12.2019;

- копії виписок обслуговуючого банку від 26.12.2019, від 20.12.2019, від 13.12.2019, від 11.12.2019, від 05.12.2019, від 03.12.2019, від 29.11.2019;

- копії податкових накладних № 37 від 12.11.2019, № 42 від 13.11.2019;

- копію квитанції № 1 ДПС України від 19.11.2019.

Так, судом встановлено, що 22.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком" (покупець) укладено договір поставки № 2205/2019 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов»язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю, а останній зобов»язується в порядку і на умовах, визначених договором, приймати й оплачувати продукцію (надалі - товар).

За умовами п. 1.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у видатковій накладній, що є невід»ємною частиною договору. Постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами під час приймання-передачі товару та після її підписання стає невід»ємною частиною договору.

У видатковій накладній сторони вказують ціну, вартість та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами, групами, підгрупами, марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару (п. 1.3. договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору строк та умови поставки партії товару, а також місце передачі товару для кожної партії товару визначаються сторонами усно або в письмовому вигляді.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що товар вважається (поставленим) переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами накладної на товар. Усі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Щоразу при передачі товару постачальник надає покупцю видаткову накладну, товарно-транспортну накладну сертифікат відповідності, рахунок-фактуру. Податкова накладна надається постачальником в установленому порядку і строки.

Згідно з п. 3.4. договору приймання товару за кількістю та якістю проводяться покупцем у відповідності до встановленого чинним законодавством України порядку у присутності представника постачальника.

За умовами п. 4.3. договору підставою для проведення взаємних розрахунків є видаткова накладна, підписана представниками сторін з відповідними на те повноваженнями.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця (п. 4.5. договору).

Відповідно до пп. 5.3.2. п. 5.3. договору покупець зобов»язаний оплатити товару у порядку і строк, встановлені договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 22.05.2020 (п. 9.1. договору).

За приписами п. 9.2. договору якщо жодна із сторін протягом 30 днів до дати припинення дії договору у зв»язку із закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити його дію, строк дії договору вважається продовженим на наступний календарний рік.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 173 502 грн. 00 коп. , що підтверджується підписаними сторонами без будь-яких зауважень видатковими накладними № РН-0001363 від 12.11.2019 на суму 86 751 грн. 00 коп., № РН-0001366 від 13.11.2019 на суму 86 751 грн. 00 коп., а також товарно-транспортними накладними від 12.11.2019, від 13.11.2019 і виставив рахунок-фактуру № СФ-0001271 від 12.11.2019 на суму 173 502 грн. 00 коп. (а.с. 13-18).

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав частково, а саме: на підставі рахунку-фактури № СФ-0001271 від 12.11.2019 сплатив 10 000 грн. 00 коп. (29.11.2019), 13 502 грн. 00 коп. (03.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (05.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (11.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (13.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (20.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (26.12.2019), всього 73 502 грн. 00 коп. (а.с. 114-120). Вказані оплати позивач зарахував в якості оплати за поставлений на підставі видаткової накладної № РН-0001363 від 12.11.2019 товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за цією накладною у розмірі 13 249 грн. 00 коп.

Загальний розмір заборгованості з поставленого позивачем товару за видатковими накладними № РН-0001363 від 12.11.2019 та № РН-0001366 від 13.11.2019 складає 100 000 грн. 00 коп.

Доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу за договором та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 676 грн. 63 коп., за загальний період з 13.11.2019 по 15.05.2020, та інфляційні втрати у розмірі 3 296 грн. 54 коп., за загальний період з листопада 2019 по квітень 2020. Нарахування здійснено за кожною видатковою накладною окремо.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 (далі - Постанова № 14), якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття , незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Враховуючи те, що договором поставки від 22.05.2019 № 2205/2019 не встановлено строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, а саме: за видатковою накладною № РН-0001363 від 12.11.2019 - 12.11.2019, за видатковою накладною № РН-0001366 від 13.11.2019 - 13.11.2019 .

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач частково сплатив за поставлений товар, а саме: на підставі рахунку-фактури № СФ-0001271 від 12.11.2019 сплатив 10 000 грн. 00 коп. (29.11.2019), 13 502 грн. 00 коп. (03.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (05.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (11.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (13.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (20.12.2019), 10 000 грн. 00 коп. (26.12.2019), всього 73 502 грн. 00 коп. (а.с. 114-120). Вказані оплати позивач зарахував в якості оплати за поставлений на підставі видаткової накладної № РН-0001363 від 12.11.2019 товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за цією накладною у розмірі 13 249 грн. 00 коп.

Загальний розмір заборгованості з поставленого позивачем товару за видатковими накладними № РН-0001363 від 12.11.2019 та № РН-0001366 від 13.11.2019 складає 100 000 грн. 00 коп. та підлягає стягненню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 676 грн. 63 коп., за загальний період з 13.11.2019 по 15.05.2020, та інфляційних втрат у розмірі 3 296 грн. 54 коп., за загальний період з листопада 2019 по квітень 2020, суд зазначає таке.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку 3% річних за видатковою накладною № РН-0001363 від 12.11.2019, позивачем неправильно вказано суму боргу з урахуванням часткових оплат, а саме: 65 249 грн. 00 коп.; 55 249 грн. 00 коп.; 45 249 грн. 00 коп.; 35 249 грн. 00 коп.; 25 249 грн. 00 коп.; 15 249 грн. 00 коп., у той час, як правильна сума боргу з урахуванням часткових оплат становить: 63 249 грн. 00 коп.; 53 249 грн. 00 коп.; 43 249 грн. 00 коп.; 33 249 грн. 00 коп.; 23 249 грн. 00 коп.; 13 249 грн. 00 коп.

За розрахунком суду, 3% річних за видатковою накладною № РН-0001363 від 12.11.2019 за період з 13.11.2019 по 15.05.2020 складають 341 грн. 62 коп. та підлягають стягненню з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

За розрахунком суду, 3% річних за видатковою накладною № РН-0001366 від 13.11.2019 за період з 14.11.2019 по 15.05.2020 складають 1 309 грн. 31 коп. Однак стягнення 3% річних у розмірі 1 309 грн. 31 коп. призведе до виходу суду за межі позовних вимог, у зв"язку з чим суд вважає, що до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 1 308 грн. 90 коп., які заявляє позивач.

Загальний розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1 650 грн. 52 коп.

Згідно з п. 3.2. Постанови № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, наданого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, оскільки:

- до періоду нарахування інфляційних втрат за видатковою накладною № РН-0001363 від 12.11.2019 включено місяць, в якому мав бути здійснений платіж (листопад 2019); не включено місяці, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (грудень 2019, лютий 2020); сума боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, складає 76 751 грн. 00 коп. та нарахування здійснюється за грудень 2019; сума боргу, на яку здійснюється нарахування з січня по квітень 2020, складає 13 249 грн. 00 коп. (враховуючи часткові оплати);

- до періоду нарахування інфляційних втрат за видатковою накладною № РН-0001366 від 13.11.2019 включено місяць, в якому мав бути здійснений платіж (листопад 2019); не включено місяці, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (грудень 2019, лютий 2020).

У зв`язку із цим розрахунок інфляційних втрат, доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства і фактичним обставинам справи.

За розрахунком суду, інфляційні втрати за загальний період з грудня 2019 по квітень 2020 складають 1 174 грн. 57 коп. та підлягають стягненню з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення 100 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 650 грн. 52 коп. - 3% річних, 1 174 грн. 57 коп. - інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком" про стягнення заборгованості в сумі 104 973 грн. 17 коп. за договором поставки від 22.05.2019 № 2205/2019 задовольнити частково .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком" (40004, м. Суми, вул. Металургів, 4, код ЄДРПОУ 40848854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг" (07101, Київська область, м. Славутич, Центральна Площа, 2, код ЄДРПОУ 39790801) 100 000 грн. 00 коп. (сто тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 1 650 грн. 52 коп. (одна тисяча шістсот п»ятдесят грн. 52 коп.) 3% річних, 1 174 грн. 57 коп. (одна тисяча сто сімдесят чотири грн. 57 коп.) інфляційних втрат та 2 058 грн. 99 коп. (дві тисячі п»ятдесят вісім грн. 99 коп.) витрат зі сплати судового збору.

У решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Хім Торг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрфінком" про стягнення 26 грн. 11 коп. 3% річних, 2 121 грн. 97 коп. інфляційних втрат відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 22.09.2020

Суддя І.А. Рудь