Рішення

від 22.09.2020 по справі 905/1494/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.09.2020 Справа № 905/1494/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Міко» , м.Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Промагро» , м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення 38974,69грн.

за участю представників :

від позивача: Чернишова Н.М., за довіреністю №250 від 07.09.2020

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Міко» , м.Харків звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Промагро» м.Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 38974,69грн., з яких: сума основного боргу - 33628,29грн., пеня - 3959,48грн., 3% річних - 744,59грн., інфляційні втрати - 642,33грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки №22 від 05.09.2019 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 12.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.09.2020 розгляд справи відкладено на 22.09.2020.

17.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладання розгляду справи на іншу дату після закінчення загальнонаціонального карантину.

Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

У судове засідання 22.09.2020 з`явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позовних вимог та висловив заперечення проти клопотання відповідача про відкладання розгляду справи.

Суд зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, у тому числі внаслідок наявності технічної можливості дистанційної участі представників в судовому засіданні.

Представник відповідача правом прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції шляхом подання відповідного клопотання у відповідності до статті 197 ГПК України, в тому числі з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, не скористався.

Разом з тим про наявність доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу по суті, відповідачем суду у поданому клопотанні не повідомлялося.

При цьому, у поданому клопотанні про відкладення розгляду справи відповідачем не наведено достатнього обґрунтування неможливості участі його представника в судовому засіданні (якщо він вважав таку участь необхідною).

Водночас суд зазначає, що судочинство в Україні здійснюється і в умовах карантину.

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частинами першою та третьою статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Отже відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін та учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В той же час суд звертає увагу на те, що згідно положень статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Суд відхиляє наведені відповідачем в обґрунтування відкладення розгляду справи доводи про неможливість участі його представника (директора) в судовому засіданні з причини знаходження на самоізоляції, оскільки відповідач не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

З огляду на вказаний висновок суду, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

05.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Міко (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім Промагро (покупець, відповідач) укладено договір поставки №22 (далі - договір), згідно з п.1.1 якого, постачальник відповідно до умов цього договору зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та вчасно в повному обсязі оплатити товар у кількості, по найменуванню і цінах зазначених у рахунках-фактурах та видаткових накладних, що виписуються на кожну партію товару.

Кількість та асортимент товару, адреси, строки та умови поставки кожної конкретної партії товару, що постачається згідно з даним договором, погоджуються та визначаються сторонами у замовленнях (п.1.2. договору).

Згідно з п.2.1. договору, товар поставляється партіями відповідно до замовлень покупця, в яких зазначається асортимент, кількість товару, строк та умови поставки. Замовлення подається в усному (по телефону) або письмовому вигляді (по факсу або електронною поштою).

Відповідно до п.2.2. договору, поставка товару за договором здійснюється на умовах DAP (delivered at place) або на умовах EXW (EX Works (з додатково узгодженого в заявці складу)), визначених правилами Інкотермс в редакції 2010 року. За погодженням між сторонами можуть бути застосовані інші умови поставки, передбачені правилами Інкотермс в редакції 2010 року.

Датою поставки вважається дата підписання обома сторонами видаткової накладної, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника (п.2.3. договору).

За умовами п.2.4. договору, при передачі товару постачальник зобов`язаний передати необхідну документацію на товар, а покупець зобов`язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару покупцю, а також надати постачальнику належним чином оформлене доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідальною особою.

Згідно з п.3.1. договору, загальна ціна договору складається із сумарної вартості товару, поставленого за відповідними видатковими накладними протягом строку дії договору.

Пунктом 3.2. договору, визначено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на умовах 70% передоплати (авансовий платіж), на підставі рахунків, які виставляються постачальником, не пізніше ніж за 2 (два) банківських дні до дати поставки відповідної партії товару. Розрахунок у розмірі 30% на протязі 14 робочих днів з моменту відвантаження.

Розрахунок здійснюється у національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточних рахунок постачальника на підставі рахунку останнього. Оплата вважається такою, що відбулася,з моменту зарахування відповідних коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника (п.3.3. договору).

Відповідно до п.4.2. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем:

по якості - під час передачі товару представнику покупцем;

по кількості - під час передачі товару представнику покупця згідно з даними, зазначеними у відповідній видатковій накладній.

За умовами п.6.5. договору, у разі порушення покупцем умов п.3.2. цього договору, він зобов`язаний сплатити постачальнику, за вимогою постачальника, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Сплата пені та штрафних санкцій не звільняє винувату сторону від обов`язків виконати свої зобов`язання за даним договором (п.6.7. договору).

Згідно з п.8.1. договору, договір набирає чинності та вступає в дію в момент підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому. Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 календарних днів від дати закінчення терміну дії даного договору не виявить ініціативу щодо його (договору) розірвання, договір вважається пролонгованим (продовженим) на кожен наступний календарний рік на умовах, викладених у ньому (у договорі).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Доказів його розірвання або визнання недійсним, сторонами не надано, отже він є обов`язковим для сторін.

За твердженнями позивача, за видатковою накладною №351 від 25.10.2019 відповідачу було поставлено товар на суму 112094,30грн.

Видаткова накладна підписана директором позивача (постачальника) та директором відповідача (покупця) без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості, якості товару та відсутності товаросупровідних документів. Підпис керівника відповідача (отримувача) засвідчений печаткою підприємства відповідача. Видаткова накладна містить посилання на договір поставки №22 від 05.09.2019 та замовлення покупця №376 від 05.09.2019.

В підтвердження повноважень особи, яка прийняла товар з боку покупця (відповідача), позивачем надано копію довіреності №10 від 22.10.2019 на отримання від ТОВ Компанія Міко цінностей.

Відповідач частково сплатив вартість отриманого товару, перерахувавши позивачу грошові кошти в сумі 78466,01грн. (авансовий платіж), в підтвердження чого суду надано копію платіжного доручення №49 від 22.10.2019.

У зв`язку із несплатою відповідачем у повному обсязі вартості отриманого товару, позивач 02.06.2020 звернувся до відповідача з претензією №90 від 01.06.2020 щодо стягнення оплати за поставлений товар. Проте, жодних відповідей від відповідача позивач не отримав.

Таким чином, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого товару за договором поставки №22 від 05.09.2019 та наявністю непогашеної заборгованості за вказаним договором, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 38974,69грн., з яких: сума основного боргу - 33628,29грн., пеня - 3959,48 грн., 3% річних - 744,59грн., інфляційні втрати - 642,33грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки товару №22 від 05.09.2020 між сторонами згідно з пунктом першим частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтею 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України)

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту першого статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як визначено положеннями статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо строків розрахунку за проданий товар, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Як встановлено судом та зазначено вище, на виконання умов договору поставки №22 від 05.09.2019 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 112094,30грн., що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №351 від 25.10.2019 на суму 112094,30грн. Вказана видаткова накладна відповідає вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Згідно з платіжним дорученням №49 від 22.10.2019 відповідач сплатив позивачу грошові кошти в сумі 78466,01грн. (авансовий платіж 70% вартості товару).

В свою чергу, докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за переданий товар відповідно до договору в сумі 33628,29грн. (112094,30грн. - 78466,01грн.) суду не надані та в матеріалах справи відсутні.

За висновками суду, враховуючи визначені у п.3.2. договору порядок і строки оплати товару, граничний строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором з оплати решти вартості отриманого товару (30%) є таким, що настав 14.11.2019р.

Проте, відповідач не надав жодних доказів виконання своїх зобов`язань за договором поставки та сплати коштів за поставлений позивачем товар у повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи, що факт передачі позивачем товару на виконання умов договору поставки, підтверджується наявними у справі доказами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати його повної вартості, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 33628,29грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого товару є доведеним, позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних, інфляції та пені.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наданого розрахунку позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у розмірі 744,59грн. Вказані нарахування здійснено позивачем на суму заборгованості в розмірі 33628,29грн. за період 15.11.2019-10.08.2020.

Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю в сумі 744,59грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.

Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення інфляційні втрати у загальному розмірі 642,33грн. Вказані нарахування здійснено позивачем за період листопад 2019 року - червень 2020 року на суму боргу в розмірі 33628,29грн.

Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем з порушенням порядку та періоду нарахування. Отже, враховуючи, що оплата в сумі 33628,29грн. мала бути здійснена 14.11.2019, відповідно прострочення оплати вказаної суми розпочалося з 15.11.2019, тому вірним є нарахування інфляційних втрат за період починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з грудня 2019 року.

Провівши власний розрахунок інфляційних втрат за період грудень 2019 року - червень 2020 року судом встановлено, що розмір цих вимог складає 608,10грн.

Таким чином, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 608,10грн.

Суд зазначає, що розглядаючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом не застосовувалась формула визначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №905/21/19 від 26.06.2020р. з огляду на наступне.

У п.28 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що визначений у цій постанові спосіб розрахунку інфляції за ст.625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Таким чином, сторони по справі та суд який розглядає спір не позбавлені права до застосування інших математичних підходів щодо способів розрахунку інфляції в тому числі і передбачених постановою пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013.

За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої та шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 322 Господарського кодексу України.

Згідно з п.6.5. договору, у разі порушення покупцем умов п.3.2. цього договору, він зобов`язаний сплатити постачальнику, за вимогою постачальника, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в загальному розмірі 3959,48грн. Згідно наданого розрахунку пеня нарахована на суму боргу 33628,29грн. за період 15.11.2019-15.05.2020.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань, при цьому загальний розмір цих вимог за розрахунком суду складає 3962,81грн.

Враховуючи, що згідно з частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 3959,48грн.

Розрахунок інфляційних втрат, 3% річних, та пені судом було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Міко» , м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Промагро» м.Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 38974,69грн., з яких: сума основного боргу - 33628,29грн., пеня - 3959,48грн., 3% річних - 744,59грн., інфляційні втрати - 642,33грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім Промагро (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Валентина Шеймана, буд. 1, кв. 77; код ЄДРПОУ 42927969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Міко (61017, м.Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 181; код ЄДРПОУ 36626037) основний борг в сумі 33628,29грн., 3% річних в сумі 744,59грн., інфляційні втрати в сумі 608,10грн., пеню в сумі 3959,48грн. та судовий збір в сумі 2100,15грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.

У судовому засіданні 22.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2020.

Суддя М.О. Лейба