Рішення

від 21.09.2020 по справі 910/5077/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2020Справа № 910/5077/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного виробничого підприємства "Вибір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Тормікс"

про стягнення 203425,33 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне виробниче підприємство "Вибір" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Тормікс" про стягнення 203425,33 грн., з яких: 187484,69 грн. заборгованості, 10065,72 грн. пені, 4245,03 грн. трьох процентів річних та 1629,89 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк оплати згідно Договору поставки № 14032018 від 23.03.2018.

Ухвалою суду від 16.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Вказана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідача, зазначені в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м,Київ, вул. Богдана Хмельницького, 41 "А", оф.61.

Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою.

У той же час, згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду від 16.04.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розгляд даної справи здійснювався судом з урахуванням пункту 4 розділу Х прикінцевих положень ГПК України (у редакції, чинній до 17.07.2020 року).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.03.2018 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 14032018, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити товар у повному обсязі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору поставка товарів здійснюється постачальником протягом строку дії договору відповідно до специфікації, в якій зазначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару, загальна ціна партії товару та інші умови.

Пунктом 4.6 договору сторони погодили, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної.

Згідно з пунктом 5.2 договору розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 14-ти робочих днів з моменту поставки товару або в іншій строк, попередньо домовлений між сторонами та вказаним у специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктами 9.1, 9.2 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018 року. У разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.

Як зазначив позивач, за відповідачем утворилась заборгованість за поставлений за договором товар у загальному розмірі 187484,69 грн. за видатковими накладними від 02.04.2019 № 268, від 30.05.2019 № 460, від 11.07.2019 № 603, від 06.09.2019 № 771.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 170060,68 грн., а саме: за видатковою накладною від 02.04.2019 № 268 на суму 55000 грн., від 30.05.2019 № 460 на суму 26390,52 грн., від 11.07.2019 № 603 на суму 72270 грн., від 06.09.2019 № 771 на суму 16400,16 грн. До вказаних видаткових накладних наявні відповідні довіреності на отримання цінностей уповноваженими особами відповідача.

Оскільки відповідач оплату поставленого товару не здійснив, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача, яка складає 170060,68 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню. Водночас, доказів існування за відповідачем основної заборгованості в іншій частині позовних вимог на суму 17424,01 грн. матеріали справи не містять, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Також позивачем за несвоєчасну оплату товару нараховані 10065,72 грн. пені

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Поряд із цим, за положеннями статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору за недотримання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Сторона, яка своїми діями причинила іншій стороні збитки, зобов`язана відшкодувати їх у повній мірі, а також, крім цього, сплатити відповідні штрафні санкції (пеню), при цьому кожна сторона відшкодовує тільки ті збитки, які спричинені невиконанням та/або неналежним виконанням умов даного договору і не несе відповідальність за можливу втрачену вигоду одна одної.

Як убачається із наведених умов договору, сторонами конкретний розмір штрафних санкцій (пені) за невиконання відповідачем грошового зобов`язання не встановлений.

Водночас, нормами чинного законодавства розмір штрафних санкцій щодо вказаного виду зобов`язання також не визначений.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Отже, умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Таким чином, оскільки сторонами за порушення обов`язку зі своєчасної оплати поставленого товару не погоджено нарахування пені та законом відповідне забезпечення зобов`язання також не передбачене, вимога позивача про стягнення вказаної штрафної санкції з відповідача задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Крім того, позивач нарахував на суму боргу 4245,03 грн. трьох процентів річних та 1629,89 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених компенсаційних виплат за визначений позивачем період, з урахуванням встановленої судом загальної заборгованості відповідача за договором у сумі 170060,68 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення відповідних позовних вимог та стягнення з відповідача 3789,93 грн. трьох процентів річних і 1063,71 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з частковим задоволенням позову покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного виробничого підприємства "Вибір" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Тормікс" (01030, м,Київ, вул. Богдана Хмельницького, 41 "А", оф.61; ідентифікаційний код 38190616) на користь Приватного виробничого підприємства "Вибір" (40009, м. Суми, вул. Ярослава Мудрого,60/1, оф.6; ідентифікаційний код 30608151) 170060 (сто сімдесят тисяч шістдесят) грн. 68 коп. основного боргу, 3789 (три тисячі сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 93 коп. трьох процентів річних, 1063 (одну тисячу шістдесят три) грн. 71 коп. інфляційних втрат, а також 2623 (дві тисячі шістсот двадцять три) грн. 71 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.В. Полякова