Рішення

від 21.09.2020 по справі 910/4033/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2020Справа № 910/4033/20

За позовомПриватне акціонерне товариство "Рівнебуд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Меддопомога" простягнення 26303,05 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Рівнебуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меддопомога" заборгованості за комунальні послуги у розмірі 26303,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення №73 від 01.09.2018 в частині оплати за комунальні послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020, судом відкрито провадження у справі №910/4033/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом 10 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/4033/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03151, місто Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 2.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", яким у Господарському процесуальному кодексі України розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471316357 зазначена ухвала вручена відповідачу 01.04.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", за змістом якого процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Відтак, строк для подання відзиву на позов у даній справі сплив 07.08.2020.

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.09.2018 між Приватним акціонерним товариством "Рівнебуд" (орендодавець) до Товариством з обмеженою відповідальністю "Меддопомога" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №73 (надалі - договір) у відповідності до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове платне користування приміщення, розташоване за адресо: м.Рівне, вул.Степана Бандери, 41. Загальна площа приміщення, що орендується 244,0 кв.м, номери кімнат 26, 27, 28, 29, 30, поверх 2 (п.п.1.1, 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 договору).

Термін оренди складає з моменту підписання сторонами даного договору до 01.09.2019 (п.3.1 договору).

Плата за комунальні послуги проводиться орендарем, згідно рахунків та/або актів виконаних робіт протягом 3-х днів з моменту отримання (п.4.6 договору).

Відповідно до п.5.2 договору передача приміщення та майна, що орендується здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду.

Даний договір вважається продовженим на новий аналогічний термін по закінченню вказаного в п.3.1, якщо ні одна із сторін не заявила про інші наміри письмово за місяць до закінчення строку його дії (п.11.2 договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 01.09.2018.

Відповідно до підписаних між сторонами актів №ОУ-0001397 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.11.2018 на суму 20196,01 грн, №ОУ-0001499 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.12.2018 на суму 24356,96 грн та №ОУ-0000018 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.01.2019 на суму 25670,08 грн позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги оренди на загальну суму 43920,00 грн та комунальні послуги на суму 26303,05 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач орендну плату за листопад, грудень місяці 2018 року та січень місяць 2019 року оплатив, а за комунальні послуги за вказаний період існує заборгованість на загальну суму 26303,05 грн.

10.01.2019 та 12.04.2019 позивач звертався до відповідача з листами про погашення заборгованості, однак ці листи відповідач залишив без реагування.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати платежів за договором оренди нежитлового приміщення №73 від 01.09.2018, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди нежитлового приміщення №73 від 01.09.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору оренди (найму), який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (акт приймання-передачі від 01.09.2018) підтверджується факт передачі орендодавцем в оренду майна, що є об`єктом оренди за договором.

За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Порядок сплати орендної плати та інших платежів за договором оренди нежитлового приміщення №73 від 01.09.2018 сторони визначили у розділі 4 договору.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.4.6 договору плата за комунальні послуги проводиться орендарем, згідно рахунків та/або актів виконаних робіт протягом 3-х днів з моменту отримання.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.4.6 договору та факт оплати відповідачем орендних платежів за листопад, грудень 2018 року та січень 2019 року, строк виконання обов`язку з оплати комунальних послуг за перелічені місяці є таким, що настав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з листопада 2018 року по січень 2019 року позивачем було нараховано комунальні платежі на загальну суму 26303,05 грн. Відповідачем доказів оплати вказаних платежів суду не надано, а матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача комунальних платежів за договором оренди нежитлового приміщення №73 від 01.09.2018 на загальну суму 26303,05 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меддопомога".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меддопомога" (03151, місто Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 2, ідентифікаційний код 41339270) на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнебуд" (33014, Рівненська обл., місто Рівне, вул.С.Бандери, будинок 41, ідентифікаційний код 01273310) заборгованість у розмірі 26303 (двадцять шість тисяч триста три) грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М.Смирнова