Рішення

від 22.09.2020 по справі 922/786/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/786/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справ

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", село Станичне,

до Нововодолазького районного комунального підприємства "Нововодолазький Агроліс", селище міського типу Нова Водолага,

про стягнення 10 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, Нововодолазького районного комунального підприємства "Нововодолазький Агроліс", про стягнення збитків у розмірі суми перерахованого авансу, що становить 10 000,00 грн., завданих у зв`язку з відмовою від виконання робіт за договором від 29 лютого 2016 року.

03 серпня 2020 року, за розпорядженням № 422/2020 Керівника апарату Господарського суду Харківської області, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/786/20.

03 серпня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю-доповідача по справі № 922/786/20 - суддю Калініченко Н.В. Суддя - доповідач Калініченко Н.В., враховуючи імперативні вимоги статті 32 Господарського процесуального кодексу України, 05 серпня 2020 року, за ухвалою суду, прийняла до свого провадження господарську справу за № 922/786/20.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження та подальше прийняття даної справи суддею-доповідачем Калініченко Н.В. був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштові конверти, у яких на адресу відповідача направлялись копії ухвал у справі, повернулись з поштовою відміткою про відсутність адресата.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до пункту 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з відсутністю адресата, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що ним дотримано вимоги чинного законодавства щодо вручення відповідачу кореспонденції надісланої судом.

Крім того, до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, є днем вручення судового рішення.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 05 серпня 2020 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

29 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" (замовник, позивач у справі) та Нововодолазьким районним комунальним підприємством "Нововодолазький Агроліс" (виконавець, відповідач у справі) укладено договір на виконання робіт, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов`язався виконати у відповідності до умов даного договору роботи: по розчищенню полезахисних лісосмуг та польових доріг навколо земельних ділянок, що знаходяться в обробітку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", від сухих аварійних дерев та молодої порослі дерев на території Нововодолазького району. За умовами пункту 1.2 договору, результатом виконаних робіт за даним договором є Акт виконаних робіт на окремі ділянки з протоколом узгодження вартості робіт на них. Виконавець зобов`язаний до початку робіт узгодити з замовником об`єм роботи та вартість по кожній ділянці (пункт 1.3. договору). Термін виконання етапів погоджується додатково з урахуванням погодних та сезонних польових робіт. Загальний термін здачі робіт за договором - березень 2017 (пункти 1.4, 1.5 договору). У розділі 2 договору контрагенти погодили вартість робіт та порядок розрахунку, а саме: вартість виконання роботи визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на кожну ділянку; оплата здійснюється з первинним авансовим платежем в сумі 10 000,00 грн., далі поетапно за погодженням між позивачем та відповідачем, аванс в розмірі 10 000,00 грн. перераховується відповідачу протягом п`яти днів після вступу договору в дію; остаточні розрахунки проводяться за фактичними витратами. Здача-приймання виконання робіт, за умовами пункту 3.1 договору, здійснюється сторонами за актом протягом семи днів з моменту повідомлення замовника про готовність до приймання. За умовами розділу 7 договору, строк його дії закінчився 31 березень 2017 року.

29 лютого 2016 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 2 на суму 10 000,00 грн., який позивачем було оплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1288 від 28 березня 2016 року.

Відповідач, в порушення умов пунктів 1.3, 1.4, 1.5 договору, об`єм робіт та їх вартість з позивачем не узгодив та до виконання робіт, обумовлених договором, не приступив.

28 листопада 2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № 211) з вимогою повернути суму попередньої оплати в розмірі 10 000,00 грн. з підстав не виконання відповідачем робіт за спірним договором. Дана претензія була отримана відповідачем 12 грудня 2019 року, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за спірним договором не виконав та не повернув кошти, отримані в якості авансового платежу за виконання робіт по розчищенню полезахисних лісосмуг та польових доріг навколо земельних ділянок, що знаходяться в обробітку Товариства позивача, від сухих аварійних дерев та молодої порослі дерев на території Нововодолазького району, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що за умовами пункту 1.5 договору сторони визначили загальний термін здачі відповідачем робіт у березні 2017 року, проте у визначений договором строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, роботи, передбачені умовами договору, не здійснив.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому, факт прострочення відповідачем строків виконання робіт по договору та не виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань на загальну суму 10 000,00 грн., є таким, що встановлений судом.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене та у зв`язку із тим, що судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором на виконання роботи від 29 лютого 2016 року та факт припинення дії відповідного договору, суд дійшов висновку, що кошти, що були отримані відповідачем в якості передплати за цим договором отримали статус безпідставно набутого майна з моменту припинення дії спірного договору, яке підлягає поверненню позивачу.

Аналогічних правових висновків щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 10 травня 2018 року у справі № 916/1591/17, від 11 листопада 2018 року у справі № 910/13332/17 та від 14 червня 2018 року у справі № 912/2709/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати в розмірі 10 000,00 грн., зробленої позивачем за договором на виконання роботи від 29 лютого 2016 року, у зв`язку з чим позовні вимоги є цілком обгрунотваними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Нововодолазького районного комунального підприємства "Нововодолазький Агроліс" (63202, Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Гагаріна, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 40215021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" (63232, Харківська область, Нововодолазький район, село Станичне, вулиця Шкільна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 34270184) 10 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 102,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/786/20