Рішення

від 22.09.2020 по справі 922/1799/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1799/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв", місто Черкаси,

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Зачепилівської районної державної адміністрації, селище міського типу Зачепилівка,

про стягнення 74 875,77 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв", звернувся до господарського суд Харківської області з позовною заявою до відповідача, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Зачепилівської районної державної адміністрації, про стягнення 74 875,77 грн. заборгованості за спожитий природний газ у січні 2020 року.

03 серпня 2020 року, за розпорядженням № 410/2020 Керівника апарату Господарського суду Харківської області, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1799/20. 03 серпня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено суддю-доповідача по справі № 922/1799/20 суддю Калініченко Н.В. Суддя доповідач Калініченко Н.В., враховуючи імперативні вимоги статті 32 Господарського процесуального кодексу України, 05 серпня 2020 року прийняла до свого провадження господарську справу за № 922/1799/20.

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 251 Господарського процесуального кодексу України передбачено строк на подання відповідачем відзиву на позов, який в даному випадку (виходячи з дати отримання ухвали суду) становив термін до 25 серпня 2020 року. Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно частини 9 статті 165 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у зв`язку з чим суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

29 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" (постачальник, позивач у справі) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту Зачепилівської районної державної адміністрації (споживач, відповідач у справі) укладено договір № С/42-19 постачання природного газу (далі за текстом - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується забезпечувати поставку у 2019 році природного газу споживачу для його власних потреб (споживання), а споживач зобов`язується приймати природний газ та своєчасно оплатити його вартість відповідно до умов цього договору. Передача обсягів газу від постачальника споживачеві у відповідному місяці оформлюється актом приймання - передачі газу (пункт 1.1., 2.2 договору). За умовами пункту 3.3. договору загальна сума вартості договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачеві. Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в розділі 4 договору. Так, за пунктом 4.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника, на підставі акту до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Розділ 11 передбачає, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині постачання природного газу до 31 грудня 2019 року, в частині розрахунків - до повного їх закінчення.

Додатковою угодою № 1 від 01 лютого 2019 року сторони дійшли згоди викласти пункт 11.1 договору в наступній редакції: договір вступає в силу з моменту підписання та розповсюджується на відносини, які діяли між сторонами до укладення договору, починаючи з 01 січня 2019 року згідно пункту 3 статті 631 Цивільного кодексу України і діє в частині постачання природного газу до 31 грудня 2019 року, в частині розрахунків - до повного їх закінчення. . Дана додаткова угода була анульована додатковою угодою № 3 від 08 лютого 2019 року. Додатковою угодою № 2 від 07 лютого 2019 року, додатковою угодою № 4 від 01 травня 2019 року були змінена ціна природного газу, який поставлявся споживачеві. Додатковою угодою б/н б/д були внесені зміни щодо добового балансування. Додатковою угодою № 6 від 08 листопада 2019 року контрагенти внесли зміни в частині реквізитів постачальника. Додатковою угодою № 7 від 24 грудня 2029 року було зменшено суму договору.

Договірні відносини між постачальником і споживачем (позивачем та відповідачем) склались на підставі вище зазначеного договору, який було укладено за результатами проведених конкурсних відкритих торгів на постачання природного газу для споживачів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

За умовами пункту 11.6 договору дія договору постачання природного газу може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2019 року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі.

Доказів розірвання чи припинення договору за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду, матеріали справи не містять.

Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору ним передано за актом приймання-передачі природного газу № РН-000710 від 31 січня 2020 року відповідачеві природний газ на загальну суму 127 414,03 грн., проте, відповідач оплату за поставлений газ не здійснив, що зумовило виникнення заборгованості.

При цьому, за актом коригування обсягів природного газу до акту приймання передачі природного газу № РН-0005466 від 31 грудня 2019 року здійснено коригування обсягів спожитого споживачем природного газу за грудень 2019 року та встановлено переплату на 52 538,26 грн.

Як зазначає позивач, за відповідачем рахується заборгованість за січень 2020 року у розмірі 74 875,77 грн. Враховуючи, що відповідачем не здійснено повну оплату поставленого природного газу за січень 2020 року, позивач був змушений звернутись до суду, з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень стаття 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, за пунктом 4.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника, на підставі акту до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до стаття 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов`язання є виконання зобов`язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов`язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Як-то встановлено з матеріалів, позивач взяті на себе зобов`язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило. Вказане підтверджується наявним в матеріалах справи за актом приймання-передачі природного газу № РН-000710 від 31 січня 2020 року.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленого природного газу в січні 2020 року.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної та повної оплати поставленого природного газу у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв природний газ, однак не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 74 875,77 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Зачепилівської районної Державної адміністрації Харківської області (64401, Харківська область, селище міського типу Зачепилівка, вулиця Паркова, будинок 21, ідентифікаційний код юридичної особи 02146088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв" (18002, місто Черкаси, вулиця Гоголя, будинок 137, ідентифікаційний код юридичної особи 36860996) заборгованості за спожитий природний газ у сумі 74 875,77 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" вересня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1799/20