Рішення
від 22.09.2020 по справі 120/3044/20-а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 вересня 2020 р. Справа № 120/3044/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області про визаннання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації, Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди, заподіяної йому незаконними рішеннями та діями органів державної влади

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області виконати наказ № 47 по Могилів-Подільському міськрайонному суду Вінницької області від 24.04.2020 про нарахування та виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з нарахуванням посадового окладу з 12 мінімальних заробітних плат, які діяли станом на 01.01.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови відповідачів у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги, посилаючись на те, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантується право судді, який вийшов у відставку, на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" порушують гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення. Рішенням Конституційного суду України № 2-р (11) 2020 від від 15.04.2020 визнано, що не відповідає Конституції України, є неконституційним, положення підпункту 1 пункту 28 розділу 11 Закону України " Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014, чим відновлено соціальну справедливість відносно суддів України. Оскільки незаконними рішеннями та діями органів державної влади було порушено його матеріальне право на отримання вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відповідно до ст. 56 Конституції України позивач вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Ухвалою суду від 08.07.2020 позову заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

13.07.2020 від позивача надійшли матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у письмовому провадженні.

Даною ухвалою також встановлено сторонам строки на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

У встановлений судом строк від Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що 25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову № 59-УІП "Про звільнення суддів", якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України у зв`язку з поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області. Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів в редакції Закону № 2453-УІ від 7 липня 2010 року було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (Закон України від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ), підпунктом 1 пункту 28 розділу II якого, статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключено.

Відповідач зазначає, що суддям, які виходили у відставку з 01 квітня 2014 до 30.09.2016 виплата вихідної допомоги законодавством не передбачена.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З огляду на наведене, оскільки станом на день виходу позивача у відставку виплата вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога позивачу не виплачувалася.

Від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позов, в якому відповідач також заперечує щодо задоволення позову, зміст якого ідентичний відзиву Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області.

Від позивача надійшли відповіді на відзиви, в яких останній підтримує заявлені позовні вимоги та просить задовольнити адміністративний позов.

Третя особа - Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надав.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є суддею у відставці Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Постановою Верховної Ради України Про звільнення суддів №59-VIII від 25 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку та відраховано його зі штату працівників Могилів-Подільського міськрайонного суду 31.12.2014 згідно Наказу Голови Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області № 107 від 31.12.2014.

Проте, на день звільнення, 31.12.2014 позивачу не була виплачена вихідна допомога у розмірі 10 (десяти) місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2016 у справі № 802/4158/15-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо відмови у виплаті судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2016, апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області задоволено. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2016 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного суду відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11.2016 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2016.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року по справі № 802/4158/15-а - відмовлено.

17.04.2020р ОСОБА_1 звернувся до Державної судової адміністрації України про виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, однак листом відповідач 1 від 18.05.2020 відмовив йому у такій виплаті.

Крім того, ОСОБА_1 також звернувся з ідентичним листом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, однак відповідач 2 також відмовив йому у такій виплаті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку неодноразово змінювалось Верховною Радою України.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України Про статус суддів від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) (втратив чинність на підставі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року №2453-VІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом України №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

Відповідно до Закону України №1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

Отже, судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку були позбавленні права на отримання вихідної допомоги, водночас судді, які були звільнені Вищою радою юстиції (Вищою радою правосуддя) після набуття чинності 30 вересня 2016 року Закону України №1402-VIIІ, до складу яких входить і позивач, отримали вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні в частині виключення статті 136 із Закону України Про судоустрій та статус суддів станом на зазначену дату Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття постанови Верховної Ради України №59-VIII від 25.12.2014 Про звільнення суддів , якою, зокрема, звільнено ОСОБА_1 з посади судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року №1166-VII.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, на думку суду, вказані положення застосовуються з 15 квітня 2020 року, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15 квітня 2020 року включно.

Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 вказав, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та окремо наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Слід зауважити, що ОСОБА_1 звільнено з посади судді 25.12.2014, тобто у той час, коли право на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки дана норма виключена положенням Закону № 1166-VII.

Таким чином, суд вважає, що з прийняттям Закону України від 27.03.2014 № 1166 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яким було виключено статтю 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці, Могилів-Поділським міськрайонним судом Вінницької області при винесені наказу від 31.12.2014 № 107 правомірно невиплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних суддівських винагород за останньою посадою і такі дії не суперечать змісту рішенням Конституційного суду України від 15.04.2020 № 2-р (ІІ).

Крім того, за приписами ст. 1166 ЦК України загальними правовими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, необхідними елементами якого с: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду. Наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 1175 ЦК України, на застосуванні якої у вирішенні даного спору наполягає позивач, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Зазначена стаття закріплює особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями органу державної влади та органу місцевого самоврядування при здійсненні ними свої повноважень, тому вона є спеціальною щодо норм ст. 1166 ЦК України. Особливістю таких деліктних зобов`язань є суб`єктний склад заподіювачів шкоди - органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи - та можливість відшкодування завданої шкоди незалежно від вини зазначених органів, яка у таких випадках презюмується.

Таким чином, для застосування відповідальності за завдану майнову шкоду фізичній чи юридичній особі за приписами ст. 1175 ЦК України доведення потребують такі необхідні елементи наявності складу правопорушення як: протиправна поведінка особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода) та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Стаття 1175 ЦК України є ще однією нормою, в якій реалізуються положення ст. 56 Конституції України. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для ЇЇ застосування необхідні певні

особливі умови: а) завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту; б) визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування. Визнання незаконним та скасування нормативно-правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування здійснюється у судовому порядку в разі, якщо такий нормативно-правовий акт суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У разі, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними га у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

При прийнятті рішення суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 незаконними рішеннями та діями органів державної влади, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовна вимога зобов`язального характеру, яка є похідною від першої, задоволенню також не підлягає.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна судова адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області (вул. Скалецького, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 26286152)

Рішення в повному обсязі складено: 22.09.2020

Суддя Віятик Наталія Володимирівна

Дата ухвалення рішення22.09.2020
Оприлюднено22.09.2020

Судовий реєстр по справі —120/3044/20-а

Постанова від 08.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Губська О.А.

Ухвала від 07.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Губська О.А.

Ухвала від 22.03.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Губська О.А.

Постанова від 22.02.2021

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 04.02.2021

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 13.01.2021

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 15.12.2020

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 07.12.2020

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 24.11.2020

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

Ухвала від 06.10.2020

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Граб Л.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні