Постанова

від 16.09.2020 по справі 291/1316/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 291/1316/17

провадження № 61-18847св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2019 року у складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля (далі - ТОВ ПК Зоря Поділля ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, витребування та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,3222 га з кадастровим номером 1825284600:02:000:0010, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мовчанівської сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - Мовчанівська сільрада).

01 лютого 2008 року без її згоди та відома, від її імені, невідомою особою було укладено та підписано договір оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю Новофастівське (далі - ТОВ Новофастівське ), правонаступником якого є ТОВ ПК Зоря Поділля .

Проте з часу набуття права власності на земельну ділянку ніякого договору оренди землі з відповідачем вона не укладала. Вважала, що наявність договору оренди землі порушує її права та не відповідає інтересам як власника цього нерухомого майна.

У зв`язку з цим просила: визнати договір оренди землі недійсним, витребувати

у відповідача та повернути їй земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 01 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Новофастівське , правонаступником якого є ТОВ ПК Зоря Поділля , зареєстрований Ружинським відділенням Житомирської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 24 грудня 2009 року

у Державному реєстрі земель за № 040922100017.

Витребувано у ТОВ ПК Зоря Поділля та повернуто ОСОБА_1 належну їй відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 894088 земельну ділянку площею 3,3222 га, кадастровий номер - 1825284600:02:000:0010, розташовану на території Мовчанівської сільради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнено із ТОВ "Зоря Поділля" на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 1838,59 грн. Та витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 2250,24 грн.

Суди керувалися тим, що оскільки підпис на договорі оренди земельної ділянки від 01 лютого 2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та

ТОВ Новофастівське , згідно з яким останньому була передана земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,3222 га, терміном на 20 років, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, щосвідчить про відсутність волевиявлення однієї зі сторін на укладення цього договору, то тягне за собою його недійсність. Позовна давність позивачем не пропущена, оскільки про обставини, які є предметом спору, вона дізналася після отримання інформації у Ружинському відділенні Головного управління Держгеокадастру України в Житомирській області.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ТОВ ПК Зоря Поділля подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно визначили момент,

з якого позивач дізналася про порушення свого права, відтак помилково не застосували строк позовної давності у цих правовідносинах. На думку товариства, позивач, отримуючи з 2009 року орендну плату, достовірно знала про укладення спірного договору оренди землі з відповідачем. Таким чином, при ухваленні оскаржених судових рішень суди мали застосувати статті 256 - 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач пропустила строк позовної давності. Судами не враховано, що експертом не дано чіткої відповіді, ким виконано підпис у графі Орендодавець: акту приймання-передачі орендної плати до договору оренди землі від 01 лютого 2008 року, який укладено 05 вересня 2012 року за відсутності вільних зразків ОСОБА_1 за 2012 рік.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу ТОВ ПК Зоря Поділля залишити без задоволення,

а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3222 га з кадастровим номером 1825284600:02:000:0010, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мовчанівської сільради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 894088 від 07 жовтня 2005 року, з актом визначення меж земельної ділянки.

01 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Новофастівське укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 20 років, зареєстрований 24 грудня 2008 року у відділі Держкомзему у Ружинському районі Житомирської області за № 040922100017, а також 01 лютого 2008 року між сторонами складено акт прийому-передачі цієї земельної ділянки.

За актом про визначення меж земельної ділянки та передачу орендарю на зберігання межових знаків від 01 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ТОВ Новофастівське визначили в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки, яка передається в оренду.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 13 квітня

2018 року № 1/2-27, проведеної Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром 13 квітня 2018 року, позивач не підписувала оспорюваний договір оренди землі, підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець виконано іншою особою.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися

у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18 ) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,

а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, спірний договір оренди землі від 01 лютого 2008 року

є неукладеним, тому у задоволенні позову в частині визнання його недійсним слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Разом з цим власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України ).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Зайняття земельної ділянки згідно обставин цієї справи треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності. У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96)).

У цій справі помилкова юридична кваліфікація позивачем та судами позовної вимоги про повернення земельної ділянки, заявленої на підставі статті 216 ЦК України, не призвела до неправильного її вирішення, тому висновок судів про наявність підстав для задоволення позову в частині повернення земельної ділянки позивачу є обґрунтований.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

частково ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку

з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішенняскасувати

в частині визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині повернення земельної ділянки змінити в мотивувальній частині.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою, десятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у частині задоволеної майнової вимоги про повернення земельної ділянки в сумі 5 393,66 грн. та 50 % витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 1 125,12 грн., а всього 6 518,78 грн.

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору у частині немайнової вимоги про визнання договору недійсним,

у задоволеної якої відмовлено, в сумі 2 240,00 грн. Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 4 278,78 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля задовольнити частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня

2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня

2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня

2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 вересня

2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля про витребування та повернення земельної ділянки змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Продовольча компанія Зоря Поділля на користь ОСОБА_1 4 278,78 грн. судових витрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук