Рішення

від 14.09.2020 по справі 387/385/20

ДОБРОВЕЛИЧКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 387/385/20

Номер провадження по справі 2/387/316/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 року смт. Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстера І.П.

за участю секретаря судового засідання Поляруш С.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

Стислий виклад позовних вимог позивача

До Добровеличківського районного суду Кіровоградської області 28.04.2019 надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь суму боргу 98859,20 гривень.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2016 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 300 доларів США, строком на 6 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця. 24.01.2017 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 250 доларів США, строком на 6 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця. 29.01.2017 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 250 доларів США, строком на 6 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця. 13.02.2017 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 250 доларів США, строком на 6 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця. Позивач виконала взяті на себе зобов`язання у повному обсязі. Однак відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого, на момент звернення до суду з даним позовом виникла заборгованість в розмірі 1100 доларів США, яка в гривневому еквіваленті становить 30140 гривень 00 копійок, сума боргу за відсотками складає 2508 доларів США, що в еквіваленто становить 68719 гривень 20 копійок, а всього на загальну суму 98859 гривень 20 копійок, що спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом .

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала до суду заяву в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу без її участі, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Відзиву на позов або зустрічного позову до суду не подавав.

Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29.04.2020 відкрито провадження у справі, учасників справи повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) учасників справи та призначено судове засідання.

Згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала до суду заяву в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу без її участі, не заперечує щодо проведення заочного розгляду справи.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14.09.2020 постановлено провести заочний розгляд справи та винести заочне рішення суду.

Заходи забезпечення позову судом не вживалися.

Мотивувальна частина.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 21.12.2016 ОСОБА_2 проживаючи у АДРЕСА_1 , отримав у позику від ОСОБА_1 300 доларів США строком на 6 місяців зі сплатою 6% щомісячно . Відсотки буде повертати щомісячно до 21 числа, а суму боргу поверне по закінченню терміну (а.с.6 оригінал в наявності).

Відповідно до розписки від 24.02.2017 ОСОБА_2 проживаючи у АДРЕСА_1 , отримав у позику від ОСОБА_1 250 доларів США строком на 6 місяців зі сплатою 6% щомісячно (а.с.7 оригінал в наявності).

Згідно з розпискою від 29.01.2017 ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 250 доларів США строком на 6 місяців зі сплатою 6% щомісячно (а.с.8 оригінал в наявності).

Відповідно до розписки від 13.02.2017 ОСОБА_2 проживаючи у АДРЕСА_1 , отримав у позику від ОСОБА_1 300 доларів США строком на 6 місяців зі сплатою 6% щомісячно (а.с.8 оригінал в наявності).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частини 1-2 ст. 625 ЦК України передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч.ч.1, 2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 08.06.2016 ухвалив постанову у справі №6-1103цс16, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13.12.2017 ухвалив постанову у справі №6-996цс17, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 464/3790/16-ц від 16.01.2019.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року, справа № 524/4946/16-ц.

За змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 21.12.2016 визначено, що відповідач отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 доларів США, в тимчасове користування, які зобов`язався повернути через 6 місяців та сплатити 6% щомісячно. Таким чином ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 300 доларів США саме 21.06.2017. Зобов`язання з повернення коштів позивачу, відповідач підтвердив своїм підписом (а. с.6). Таким чином між сторонами фактично було укладено договір позики.

За змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 24.01.2017 визначено, що відповідач отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 250 доларів США, в тимчасове користування, які зобов`язався повернути через 6 місяців та сплатити 6% щомісячно. Таким чином ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 250 доларів США саме 24.07.2017. Зобов`язання з повернення коштів позивачу, відповідач підтвердив своїм підписом (а. с.7). Таким чином між сторонами фактично було укладено договір позики.

За змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 29.01.2017 визначено, що відповідач отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 250 доларів США, в тимчасове користування, які зобов`язався повернути через 6 місяців та сплатити 6% щомісячно. Таким чином ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 250 доларів США саме 29.07.2017. Зобов`язання з повернення коштів позивачу, відповідач підтвердив своїм підписом (а. с.8). Таким чином між сторонами фактично було укладено договір позики.

За змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 13.02.2017 визначено, що відповідач отримав від ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 доларів США, в тимчасове користування, які зобов`язався повернути через 6 місяців та сплатити 6% щомісячно. Таким чином ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 300 доларів США саме 13.08.2017. Зобов`язання з повернення коштів позивачу, відповідач підтвердив своїм підписом (а. с.9). Таким чином між сторонами фактично було укладено договір позики.

Відповідач не надав жодних доказів того, що він не отримував позичених коштів аабо повернув борг. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд України у справі №6-1967цс15 від 11.11.2015 року, предметом якої було стягнення боргу за договором позики, дійшов висновку, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду справа № 162/1030/17 від 03.06.2019.

Згідно до ч.ч.5,6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Так, ст. 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки та розмірі саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року.

Таким чином, оскільки позивач надав до суду докази існування договору позики між нею та відповідачем ОСОБА_2 , а відповідач не надав до суду доказів недійсності договору позики, а також того, що не отримував від позивача грошових коштів на загальну суму 1110 доларів США, і в той же час ухиляється від повернення позичених коштів позивачеві в повному розмірі, отже суд доходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в частині стягнення боргу з ОСОБА_2 , визначені договорами від 21.12.2016 у розмірі 300 доларів США, від 24.01.2017 у розмірі 250 доларів США, від 29.01.2017 у розмірі 250 доларів США, від 13.02.2017 у розмірі 300 доларів США.

Також враховуючи, що договірні сторони дійшли до згоди щодо виплати позичальником 6% щомісячно, а тому зазначене дає підстави для висновку, що обов`язок відповідача з виплати відсотків за користування позикою триває виключно протягом встановленого договором 6 місячного терміну тобто: з 21.12.2016 по 21.05.2017, а тому до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 108 доларів США; з 24.01.2017 по 24.07.2017, а тому до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 90 доларів США; з 29.01.2017 по 29.07.2017, а тому до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 90 доларів США; з 13.02.2017 по 13.02.2020, а тому до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 108 доларів США.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Крім того, суд зазначає, що позивач застосовуючи ст. 625 ЦК України розрахувала заборгованість в гривнях у зв`язку із простроченням виконання грошових зобов`язань за процентною ставкою 6%. Водночас у наданих розписках визначена відсоткова ставка 6% місячних, які підлягають сплаті до кінця терміну виконання зобов`язань.

Отже суд у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦПК застосовує розмір простроченого зобов`язання виходячи із 3% річних. Суд звертає увагу на те, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч.2ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року №6-49цс12.

У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена відповідно до змісту розписок, а саме: розписки від 21.12.2016 у розмірі 300 доларів США, що передбачає нарахування 3% річних за період з 22 червня 2017 року по 21 грудня 2019 року ( в межах позовних вимог - 36 місяців), що становить 22,49 доларів США; розписки від 24.01.2017 у розмірі 250 доларів США, що передбачає нарахування 3% річних за період з 25 липня 2017 року по 24 січня 2020 року ( в межах позовних вимог 36 місяців) становить 18,76 доларів США; розписки від 29.01.2017 у розмірі 250 доларів США, що передбачає нарахування 3% річних за період з 30 липня 2017 року по 29 січня 2020 року ( в межах позовних вимог 36 місяців) становить 18,76 доларів США; розписки від 13.02.2017 у розмірі 300 доларів США, що передбачає нарахування 3% річних за період з 14 серпня 2017 року по 13 лютого 2020 року ( в межах позовних вимог 36 місяців) становить 22,51 доларів США.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу .

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд, керуючись ч.1 ст.13 ЦПК України, вважає, що позов необхідно задовольнити частково, в межах позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача борг: за договором позики від 21.12.2016 за період з 21 грудня 2016 року по 21 грудня 2019 року на загальну суму 430,49 доларів США; за договором позики від 24.01.2017 за період з 24 січня 2017 року по 24 січня 2020 року на загальну суму 358,76 доларів США; за договором позики від 29.01.2017 за період з 29 січня 2017 року по 29 січня 2020 року на загальну суму 358,76 доларів США; за договором позики від 13.02.2017 за період з 13 лютого 2017 року по 13 лютого 2020 року на загальну суму 430,51 доларів США.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати присуджуються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат, які позивач просить стягнути у зв`язку із складенням позовної заяви в розмірі 2000 гривень, суд не приймає до уваги, так як такі витрати не підтверджені відповідними первинними документами.

Отже з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати в сумі 432,52 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 207, 526, 530, 546, 549, 611, 625, 626, 627, 628, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , ст.ст. 12, 13, 60, 76-81, 89, 141, 263-265, 274-279, 280-282, ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 1578 ( одна тисяча п`ятсот сімдесят вісім) доларів США 52 центи США за договорами позики: від 21.12.2016 за період з 21 грудня 2016 року по 21 грудня 2019 року на загальну суму 430,49 доларів США; за договором позики від 24.01.2017 за період з 24 січня 2017 року по 24 січня 2020 року на загальну суму 358,76 доларів США; за договором позики від 29.01.2017 за період з 29 січня 2017 року по 29 січня 2020 року на загальну суму 358,76 доларів США; за договором позики від 13.02.2017 за період з 13 лютого 2017 року по 13 лютого 2020 року на загальну суму 430,51 доларів США.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 432 (чотириста тридцять дві) гривні 52 копійки.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Воєводське Арбузинського району Миколаївської області , жителька АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовими заявами відповідачів, які можуть бути подані на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.