Постанова

від 21.09.2020 по справі 583/1407/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року

м.Суми

Справа №583/1407/19

Номер провадження 22-ц/816/988/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони у справі:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство Райз-Максимко , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Котляревського Сергія Олександровича, Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року в складі судді Ільченко В.М., ухваленого у м. Охтирка, повний текст якого складений 20 лютого 2020 року,

в с т а н о в и в :

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко (далі - ПрАТ Райз-Максимко ) та ОСОБА_2 з позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,4006 га, кадастровий № 5920380400:01:001:0684 від 30 жовтня 2017 року № 347/17 та скасувати рішення державного реєстратора № 37910231 від 02 листопада 2017 року про державну реєстрацію права оренди на вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 2002 року є власником земельної ділянки, яка з 23 вересня 2009 року на умовах укладеного договору оренди № 348 перебувала в оренді у ПрАТ Райз-Максимко строком до 12 листопада 2017 року. До закінчення терміну дії договору позивач повідомив орендаря про небажання продовжувати договір оренди, оскільки має намір передати земельну ділянку в оренду іншому сільгосппідприємству. Проте, під час дії договору 2009 року, без згоди позивача та без його підпису ПрАТ Райз-Максимко склало спірний договір від 30 жовтня 2017 року та зареєструвало його. На думку заявника, спірний договір оренди земельної ділянки підписаний з порушенням вимог закону, а тому є недійсним, а його державна реєстрація підлягає скасуванню.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 347/17 від 30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПрАТ Райз-Максимко щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 3,4006 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0684, строком на 10 років.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37910231 від 02 листопада 2017 року, прийняте державним реєстратором Фальченком Ю.Л., про право оренди ПрАТ Райз-Максимко на земельну ділянку площею 3,4006 га, строком на 10 років з правом пролонгації, згідно договору оренди землі № 347/17 від 30 жовтня 2017 року, орендодавець - ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право: 23154450).

Стягнуто з ПрАТ Райз-Максимко на користь ОСОБА_1 7416,90 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7416,90 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Котляревський С.О. посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що вимоги до державного реєстратора Фальченка Ю.Л. мали розглядатись у порядку адміністративного судочинства, тобто судом порушено правила підсудності. Крім того, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, вирішивши питання про стягнення судових витрат з ОСОБА_2 як з фізичної особи, який, до того ж, має бути не співвідповідачем, а третьою особою у даній справі.

ПрАТ Райз-Максимко також не погодилось з рішенням місцевого суду, оскаржило його в апеляційному порядку та, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу суду на те, що 26 листопада 2014 року позивач за власним волевиявленням здійснив нотаріальне посвідчення довіреності на ім`я своєї дружини ОСОБА_3 , якій надав право вчиняти юридично значимі дії щодо оренди спірної земельної ділянки, у тому числі і право підпису спірного договору від 30 жовтня 2017 року. Крім того, позивач отримував плату за оренду його земельної ділянки, що свідчить про його волевиявлення на укладення договору та отримання орендної плати. Вважає, що заявником обраний неналежний спосіб захисту його прав.

У відзивах на апеляційні скарги відповідачів представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кутовий Я.А. просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2019 року залишити без змін. При цьому представник зазначає, що твердження представника відповідача ОСОБА_2 про порушення позивачем правил підсудності є припущеннями, а посилання на неналежне повідомлення судом про час і місце розгляду справи, а також на те, що він є неналежним відповідачем у справі і що законних підстав для відмови у державній реєстрації права оренди земельної ділянки не було, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Доводи апеляційної скарги ПрАТ Райз-Максимко спростовує тим, що спірний правочин не містить жодних застережень підписання договору представником позивача за довіреністю, а сам підпис у договорі, як встановлено експертизою, виконано не позивачем, а іншою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПрАТ Райз-Максимко - адвоката Кулика В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг,

колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Проте, зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні спірного договору не були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення власника земельної ділянки на вчинення правочину, оскільки згідно з висновком проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 у договорі виконано не ним, а іншою особою. Крім того, суд дійшов висновку і про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку у порядку ч. 2 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також зазначив, що оскаржувана реєстраційна дія була проведена 02 листопада 2017 року щодо земельної ділянки, право оренди на яку вже зареєстровано відповідно до договору № 348 від 23 вересня 2009 року зі строком дії до 12 листопада 2017 року, тобто під час дії попереднього договору.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,9369 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, з них: рілля - 3,4006 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0684 (т. 1 а.с. 9, 10, 11).

30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПрАТ Райз-Максимко укладено договір оренди землі № 347/17, згідно з умовами якого орендарю надано в оренду земельну ділянку площею 3,4006 га, кадастровий номер 5920380400:01:001: 0684, строком на 10 років (т. 1 а.с. 22-23).

Акти приймання-передачі зазначеної вище земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки в натурі також містять підписи орендаря та орендодавця, проте дата їх складення не зазначена (т. 1 а.с. 24).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 02 листопада 2017 року № 102426227 підтверджується, що на підставі рішення державного реєстратора Фальченка Ю.Л. 02 листопада 2017 року до державного реєстру внесено запис № 37910231 про право оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди землі № 347/17 від 30 жовтня 2017 року (т. 1 а.с. 21).

Згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи № 1270/1271 від 05 грудня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у розділі Реквізити сторін у графі Орендодавець (підпис) у договорі оренди землі № 347/17 від 30 жовтня 2017 року, укладеного між ПрАТ Райз-Максимко та ОСОБА_1 про оренду земельної ділянки кадастровий номер 5920380400:01:001:0684, виконаний за допомогою пасти для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 174-179).

Крім того, судом встановлено, що на підставі договору оренди землі № 348 від 23 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ Райз-Максимко , орендарю була передана в оренду на п`ять років земельна ділянка площею 3,9369 га, у тому числі рілля

3,4006 га та сіножаті 0,5363 га. Цей договір набрав чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації у відділі Держкомзему у Охтирському районі Сумської області 12 листопада 2012 року за № 592030004003285, тобто строк його дії сторонами було обумовлено до 12 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 12-13)

19 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ Бакирівське було укладено договір оренди землі ділянки площею 3,4006 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0684 строком на сім років (т. 1 а.с. 18-19), проте рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Охтирської міської ради Ткаченка Д.О. № 38943882 від 26 грудня 2017 року відмовлено у державній реєстрації права оренди за вказаним договором у зв`язку з тим, що право оренди земельної ділянки вже зареєстроване за ПрАТ Райз-Максимко .

Проте, встановлені судом першої інстанції обставини не свідчать про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний ОСОБА_1 .

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч. 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,

якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за ст. 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

Водночас, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 червня 2020 року у цивільній справі № 145/2047/16-ц, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (п. 7.26 постанови).

Обґрунтовуючи предмет і підстави заявленого позову, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, посилаюсь на те, що цей правочин він не підписував і його умови не погоджував, а тому відповідач не має права використовувати його земельну ділянку. Крім того, заявник просив скасувати державну реєстрацію оспорюваного правочину.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Отже, ефективним способом захисту порушених прав заявниці у даній справі є пред`явлення негаторного позову.

Крім того, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги адвоката Котляревського С.О.про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18 дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у такому спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

З урахуванням викладеного, належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто ПрАТ Райз-Максимко , за яким зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку. Крім того, ОСОБА_2 на день ухвалення сокакржуваного рішення вже не працював державним реєстратором в Комунальному підприємстві Реєстраційно-інвентаризаційна служба В`язівської сільської ради Сумської області, тому не може бути відповідачем у справі.

Отже, законних підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , суд першої інстанції також не мав, тому у задоволенні позову до ОСОБА_2 слід відмовити, а рішення суду в цій частині скасувати.

З урахування викладених вище обставин, вимог закону та позиції Великої Палати Верховного Суду України, висловленої у справі № 145/2047/16-ц, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ Райз-Максимко слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту його прав.

При цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Отже, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні.

Оскільки у задоволенні позовних вимог апеляційний суд відмовляє, тому понесені відповідачами ОСОБА_2 та ПрАТ Райз-Максимко судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг у розмірі по 2305,20 грн. підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 .

Вимога апеляційної скарги ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Котляревським С.О., задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц дійшла до правового висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріали даної справи містять свідоцтво про право Котляревського С.О. на заняття адвокатською діяльністю, ордер адвоката Котляревського С.О. на надання правової допомоги ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 5), Акт виконаних робіт від 09 квітня 2020 року щодо надання юридичних послуг за переліком (т. 2 а.с. 44) та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30 від 09 квітня 2020 року, згідно якої ОСОБА_2 сплатив адвокату 6700 грн (т. 2 а.с. 45).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно положень ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

ОСОБА_2 не надано та матеріали справи не містять договір про надання правничої допомоги згідно умов якого визначається розмір витрат на правничу допомогу адвоката. За відсутності вказаного належного доказу неможливо визначити обґрунтований розмір витрат на правничу допомогу, а тому заява про їх відшкодування задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Котляревського Сергія Олександровича та Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко задовольнити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2020 року в даній справі скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 3,4006 га, кадастровий № 5920380400:01:001:0684 від 30 жовтня 2017 року № 347/17 та скасування рішення

державного реєстратора № 37910231 від 02 листопада 2017 року про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства Райз-Максимко (ЄДРПОУ) 2305 грн 20 коп. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 2305 грн 20 коп. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина