Рішення

від 22.09.2020 по справі 120/3401/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 вересня 2020 р. Справа № 120/3401/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому проваденні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що у травні 2020 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Однак, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2020 за №2-12285/15-20-СГ у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовлено. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 21.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

05.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що згідно інформації повідомленої відділом у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у листі від 27.05.2020 та Війтівською сільською радою у листі від 30.07.2020 за № 01-15/102, земельна ділянка з кадастровим номером 0520485800:01:001:0469, на частину якої претендує позивач, розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва.

Також, представник відповідача зазначив, що надання або відмова в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а відтак суд не вправі вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

19.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням, в якому просив передати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 га шляхом поділу та об`єднання земельної ділянки за кадастровим номером 0520485800:01:001:0469 площею 37,050 га, що на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області та, відповідно, надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання раніше сформованої земельної ділянки. В якості додатків до клопотання додав викопіювання з кадастрової карти, копію паспорту, копію ідентифікаційного номеру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2020 за №2-12285/12-20-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Підставами для відмови визначено невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва.

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій , проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України Про землеустрій визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України Про землеустрій передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Окрім того, із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою/технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як зазначалось вище, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, в оскаржуваній відповіді не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажають отримати позивачі вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Оцінюючи оскаржувані відповіді, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Так, відповідач вказує, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні інших осіб, при цьому доказів, які б підтверджували факт перебування вказаної земельної ділянки в оренді або у власності третіх осіб, зокрема договорів оренди, сертифікатів на право на земельну частку (пай)/державних актів на право власності на дану землю, тощо, суду не надано.

Більш того, відповідач у поданому до суду відзиві самостійно підтвердив, що земельна ділянка кадастровий номер 0520485800:01:001:0469 перебуває у державній власності, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. При цьому, згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 14.07.2020, наявної в матеріалах справи, інформації щодо зареєстрованих обмежень відносно земельної ділянки кадастровий номер 0520485800:01:001:0469 відсутні.

Посилання відповідача на прийняття сільською радою 05.07.1999 на 6 сесії 23 скликання Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області рішення "Про відведення земельних ділянок громадянам села під розширення особистого підсобного господарства із земель запасу сільської ради" суд сприймає критично, оскільки з даного рішення не можливо ідентифікувати яких саме земельних ділянок воно стосується та їх місцезнаходження.

У цій справі відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про передачу обраній позивачем земельної ділянки громадянам для городництва. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Окремо, суд вказує, що підставою для відмови стало використання земельної ділянки громадянами для городництва , при цьому, як зазначалось вище, перелік підстав для відмови є вичерпний, і така підстава у переліку відсутня.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена у наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.

Водночас надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації, суд виходить з наступного.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного суду у справі № 825/602/17.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення та з урахуванням висновків суду.

Наведені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.08.19 у справі №480/4298/18.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи, що позов задоволено частково витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню в сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2020 за №2-12285/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0520485800:01:001:0469 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання на дозволу розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0520485800:01:001:0469 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області та прийняти рішення у вигляді наказу із урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547)

Рішення в повному обсязі складено: 22.09.2020.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна