Рішення

від 22.09.2020 по справі 280/3867/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 вересня 2020 року Справа № 280/3867/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58082-50 від 11.11.2019 в сумі 26539,26 грн.

Ухвалою від 12.06.2020 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, зупинено стягнення у ВП №61526451 з ОСОБА_1 за виконавчим документом - вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-58082-50 виданої 11 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС України у Запорізькій області, який знаходиться на виконанні у державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі.

Ухвалою судді від 15.06.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач не погоджується із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-58082-50 від 11.11.2019 в сумі 26539,26 грн. Вказує, що протягом дванадцяти років, а саме з 2008 року по 2020 рік підприємницьку діяльність не проводив, протягом періоду 2017 по кінець 2019 року за який нарахована недоїмка позивач перебував у трудових відносинах з підприємством, яке сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Враховуючи зазначене вважає, що не повинен сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№30954 від 07.07.2020) позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07.11.2008 по теперішній час, перебуває на загальній системі оподаткування, загальна сума боргу станом на 01.11.2019 становила 26539,26 грн., а станом на 02.07.2020 становить 29293,44 грн. (у т.ч.: недоїмка зі сплати єдиного внеску - 29293,44 грн., штрафи - 0,00 грн. та пеня - 0,00 грн.). У зв`язку з викладеним, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-58082-50 від 11.11.2019 в сумі 26539,26 грн., згідно вимог чинного законодавства. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.11.2008.

28.08.2020 внесено запис про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 11 листопада 2019 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58082-50, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року складає 26539,26 грн.

Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 , а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.

- І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

- ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

- ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

- VI квартал 2018 року сумі 2457,18 грн.

- І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

- ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

- ІІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.

Не погодившись із вказаною вище Вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши спірні правові відносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).

Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Позиція відповідача полягає у тому, що відповідно до наявної інформації ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця з 07.11.2008 по теперішній час.

Позивач не заперечує того, що він був зареєстрований як фізична особа підприємець. Разом з тим, позивач наголошує на тому, що з моменту реєстрації підприємницьку діяльність так і не провадив, доходи не отримував і податкову звітність до органів фіскальної служби не подавав. Також з 2003 року позивач є працевлаштованою особою.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с.18-20), із змісту якої вбачається зокрема, що в період з 2017 року по теперішній час, тобто в період за який визначено позивачу заборгованість зі сплати ЄСВ, позивач постійно перебуває у трудових відносинах з Комунальною установою Запорізький обласний протитуберкульозний клінічний диспансер Запорізької обласної ради, а також з Комунальною установою Обласний клінічний наркологічний диспансер Запорізької міської ради.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Згідно з наданими до матеріалів справи індивідуальними відомостями Пенсійного фонду про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема 2017, 2018 та 2019 роки, роботодавці - платники єдиного внеску здійснювали нарахування утримання та сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача у розмірах визначених Законом (а.с. 31-36).

Отже, ОСОБА_1 був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період 2017, 2018 та 2019 платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього були його роботодавці - Комунальна установа Запорізький обласний протитуберкульозний клінічний диспансер Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 02006707), а також Комунальна установа Обласний клінічний наркологічний диспансер Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 05498890).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період 2017-2019 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскаржена вимога від 11.11.2019 №Ф-58082-50 є протиправною і підлягає скасуванню.

З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність їх задоволення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,- задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-58082-50 на суму 26539,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова