Рішення

від 23.09.2020 по справі 280/3290/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року Справа № 280/3290/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Штовбенка Дениса Всеволодовича (вул. Незалежної України, 76, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги в частині,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Штовбенка Дениса Всеволодовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 17.02.2020 №Ф-4241-17-У щодо стягнення з позивача в частині суми заборгованості 15115,54 грн.

Крім того, просить поновити строк на оскарження вимоги, витребувати у відповідача дані інтегрованої картки позивача, судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 12.10.2011 позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак починаючи з 2016 року фактично господарську діяльність не здійснював. Також, починаючи з 2011 року по травень 2020 року періодично працював на різних підприємствах (установах), а отже у спірний період був застрахованою особою, за яку єдиний внесок регулярно сплачували ті підприємства (установи) на яких працював позивач. Крім того вважає, що передумовою для формування податкової вимоги, є наявність у платника боргу, який обліковується в інформаційній системі органу доходів і зборів, а також результати проведення органом доходів і зборів документальної перевірки, в ході якої посадовими особами досліджуються та аналізуються звіти платника податків про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Разом з тим, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не містить посилання на жодний документ щодо проведення контролюючим органом документальної перевірки позивача. На підставі вищевикладеного, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 25.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3290/20, судове засідання призначено на 23.06.2020, без виклику (повідомлення) сторін. Витребувано у відповідача: розрахунок суми боргу позивача з єдиного внеску та докази обґрунтованості нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, інформацію про сплачені позивачем (чи іншим податковим агентом за позивача) протягом 2017-2019 року суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.06.2020 за вх.№28097. У відзиві відповідач зазначив, що позивач з 13.10.2011 обліковувався на податковому обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа - підприємець. Посилається на те, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв`язку із чим ГУ ДПС у Запорізькій області 17.02.2020 сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4241-17-У на загальну суму 29293,44 грн. за формою та у строки, визначені законодавством, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.10.2011, номер запису: 2 103 000 0000 066638 про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 17-19).

13.10.2011 позивача взято на облік органом доходів та зборів, як фізичну особу-підприємця, за №10362.

06.05.2020 внесено запис за №21030060002066638 про припинення підприємницької діяльності позивача. Також 06.05.2020 ОСОБА_1 знято з обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області Вознесенівське управління у м.Запоріжжі. Номер зняття з обліку 2008310700394.

17.02.2020, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4241-17-У станом на 10.04.2020 на загальну суму 29293,44 грн., у т.ч.: недоїмка 29293,44 грн. (а.с. 6).

Позивач, вважаючи винесену вимогу частково протиправною на суму 15115,54 грн., звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірний період перебував у трудових відносинах з наступними підприємствами (установами):

з Товариством з обмеженою відповідальності ЗАПОРІЖСТАНКОСЕРВІС (код ЄДРПОУ: 35183365) у період з квітня 2011 року по листопад 2011 року, у період з січня 2018 року по вересень 2018 року, у період з січня 2020 року по травень 2020 року.

з Запорізьким міським центром народної творчості та культурно-освітньої роботи Народний дім (Центр народної творчості) (код ЄДРПОУ: 19274616) у період з листопада 2016 року по березень 2017 року.

з Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради (код СДРПОУ: 37573471) у період з травня 2017 року по липень 2017 року.

Зазначене підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма (ОК-7) (а.с.20-21) та копією трудової книжки позивача (а.с. 22-24).

Так, за 2017 рік заробітна плата складала: 3200,00 грн., відповідно єдиний внесок складав: 704,00 грн. в місяць (3200 грн. х 22%). За рік - 8448,00 грн. (704 грн. х 12 місяців).

За 2017 рік за позивача його роботодавцем ТОВ ЗАПОРІЖСТАНКОСЕРВІС (код ЄДРПОУ 35183365) було сплачено за період з 01.01.2017 по 31.11.2017 (а.с. 21).

Відповідно, єдиний внесок, що зобов`язаний сплатити позивач складає: 704,00 грн. за грудень 2017 року.

За 2018 рік - заробітна плата складала: 3723,00 грн., відповідно єдиний внесок складав: 819,06 грн. в місяць (3723 грн. х 22%). За рік - 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців).

За 2018 рік за позивача його роботодавцем ТОВ ЗАПОРІЖСТАНКОСЕРВІС (код ЄДРПОУ: 35183365) було сплачено за період з 01.01.2018 по 31.09.2018. (а.с. 21).

Відповідно, єдиний внесок, що зобов`язаний сплатити позивач складає: 2457,18 грн. з розрахунку: жовтень 2018 року - 819,06 грн., листопад 2018 року - 819,06 грн., грудень 2018 року - 819,06 грн.

За 2019 рік заробітна плата складала: 4173,00 грн., відповідно єдиний внесок складає: 918,06 грн. в місяць (4173 грн. х 22%). За рік - 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців).

Зважаючи на те, що позивач у 2019 році не був працевлаштований, єдиний внесок, що зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 складає: 11016,72 грн.

За 2020 рік заробітна плата складала: 4723,00 грн., відповідно єдиний внесок складав: 1039,06 грн. (4723 грн. х 22%).

За період з 01.01.2020 по 30.04.2020 єдиний внесок за позивача був сплачений його роботодавцем - ТОВ ЗАПОРІЖСТАНКОСЕРВІС (код ЄДРПОУ: 35183365) (а.с. 21).

З 06.05.2020 підприємницьку діяльність позивача було припинено (а.с. 18-19).

Таким чином, всього заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску складає: 14177,90 грн., з розрахунку: 704,00 грн. (2017 рік) + 2457,18 грн. (2018 рік) + 11016,72 грн. (2019 рік).

При цьому суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем в період, за якому він був офіційно працевлаштований.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 у спірний період періодично був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавцем сплачувася внесок з його заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 за №Ф-4241-17-У, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості розміром 29293,44 грн. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми 15115,54 грн., з розрахунку 29293,44 грн. - 14177,90 грн. = 15115,54 грн.

Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі Вєренцов проти України , в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі Корецький та інші проти України , ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі Олександр Волков проти України (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи доброго врядування і належної адміністрації .

Також, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ( Рисовський проти України ) заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу належного урядування , відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДПС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ він не здійснював підприємницької діяльності, зокрема як ФОП, доходу від такої діяльності не мав, а натомість періодично працював у зазначений період як найманий працівник, отримував заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для суду при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску, в зазначеному у спірній вимозі розмірі, а отже вимога про сплату боргу від 17.02.2020 №Ф-4241-17-У щодо стягнення з позивача боргу, в частині суми заборгованості 15115,54 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с. 12), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Також позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 року у справі №826/856/18.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням Юридична компанія Радник укладено договір про надання правової допомоги від 12.05.2020, (далі Договір) (а.с. 31-32).

Відповідно до п. 1.1. Договору ОСОБА_1 доручає, а АО Юридична компанія Радник приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Додатковою угодою №1 від 12.05.2020 року до вказаного Договору, сторони конкретизували перелік правничої допомоги, що надається (а.с. 33).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №1 від 12.05.2020 АО Юридична компанія Радник зобов`язується здійснити:

- ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №61948309, що перебуває на виконанні у Хортицькому відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро);

- складання та направлення позовної заяви до ГУ ДПС у Запорізькій області щодо скасування вимоги про сплату боргу з ССВ за період з 2017 року.

Відповідно до п.2 зазначеної Додаткової угоди, винагорода АО Юридична компанія Радник складає:

- за ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №61948309 - 500,00 грн.;

- за складання та направлення позовної заяви - 3000,00 грн.

Пунктом 3 Додаткової сторони узгодили вартість однієї години роботи - 1000,00 грн.

Зазначені послуги позивачем сплачені в повному обсязі на суму 3500,00 грн., що підтверджується квитанцією №26618989 від 15.05.2020.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат підлягають задоволенню.

Таким чином заявлені вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги в частині - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу від 17.02.2020 №Ф-4241-17-У в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 15115,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 копійок) та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривен) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль