Рішення

від 15.09.2020 по справі 320/5189/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2020 року № 320/5189/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19.05.2020 року №687 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223181501:01:013:0025;

- зобов`язати Витачівську сільську раду Обухівського району Київської області прийняти рішення про затвердження ОСОБА_1 розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223181501:01:013:0025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане рішення відповідача є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки спірне рішення не містить належного мотивування відмови, як то передбачено ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу України. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 24 червня 2020р. провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач, правом наданим ст. 162 КАС України на подання відзиву на позовну заяву не скористався у встановлений судом строк, відзиву на позовну заяву, будь-які клопотання чи заяви до суду не надано.

Позивачем було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку предмет позову стосується рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Однак, вимоги позивача не підпадають під визначення щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання, отже суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, тому подане позивачем клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін задоволенню не підлягає.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідач рішенням № 71 від 06.05.2011 надав позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в межах Витачівської сільської ради.

Позивачем розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було погоджено з ГУ Держгеокадастру у Волинській області за принципом екстериторіального погодження документації із землеустрою (висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 2986/82-20 від 04.03.2020), а також було погоджено з відділом містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації Київської області (висновок від 02.03.2020 № 104/21-22).

Після отримання необхідних погоджень позивач зареєстрував сформовану земельну ділянку в Держземкадастрі з присвоєнням кадастрового номеру № 3223181501:01:013:0025 та 23.03.2020 подав заяву до сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до Генерального плану села Витачів поєднаного з детальним планом території сформована і зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер № 3223181501:01:013:0025, розташована за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область знаходиться під розміщення житлової забудови.

Генеральний план села Витачів, поєднаний з детальним планом території окремих частин села Витачів, у межах якої знаходиться земельна ділянка кадастровий номер № 3223181501:01:013:0025 за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, затверджено рішенням Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області 22.11.2019 року № 598 на 46 сесії 7-го скликання.

Витачівська сільська рада Обухівського району Київської області прийняла рішення про відмову ОСОБА_1 у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою АДРЕСА_1 .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, ст. 12, 116, 122 Земельного кодексу України.

У відповідності з п. г ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Положеннями ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положення абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України також передбачають, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У відповідності ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, підлягає обов`язковому погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:

додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";

надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід`ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Експертизі містобудівної документації на місцевому рівні підлягають виключно генеральні плани міст.

У відповідності до ч. 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Так, місце розташування земельних ділянок повинно відповідати генеральному плану населеного пункту, на основі якого розробляються план зонування території. Зазначена документація розробляється відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . У разі невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану, буде вважатися невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року за № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 ЗК України шляхом, в тому числі: визнання прав; запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів. Зокрема, при оскарженні рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування по питанням, віднесеним до їх компетенції (при відмові в передачі у власність чи в продажу земельної ділянки чи розміщенні об`єкту), суд у випадку задоволення позову визнає рішення цих органів недійсними та зобов`язує їх, в залежності від характеру спору, здійснити певні дії на захист порушеного права, чи сам визнає це право за позивачем.

Позивач відповідно вимог ст.116 Земельного кодексу України щодо набуття права на землю, звернувся до Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області та відповідно ч.6. ст. 118 Земельного кодексу України з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, подав відповідне клопотання, зазначивши в ньому цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, долучив до клопотання необхідні графічні матеріали, з бажаним місцем розташуванням земельної ділянки.

Відповідач, розглянувши клопотання позивача та висновок постійної комісії агропромислового комплексу, законності, охорони та використання землі, природного середовища, благоустрою та шляхового будівництва, керуючись ст.ст. 12, 118, п. 12 розділу Х Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в України , надала відповідний дозвіл на розробку проекту землеустрою від 06.05.2011 року.

Генеральний план села Витачів поєднаний з детальним планом території окремих частин села Витачів Обухівського району Київської області, затверджено рішенням Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області 22.11.2019 року № 598 на 46 сесії 7-го скликання.

Відповідно до вимог ст. 17, 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що місце розташування земельних ділянок повинно відповідати генеральному плану населеного пункту. У разі невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану, буде вважатися невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Позивач звернувся до відповідача про затвердження проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд лише після затвердження генерального плану села Витачів та детального плану території села Витачів Обухівського району Київської області, рішенням від 22.11.2019 року № 598, після отримання за принципом екстериторіального погодження документації із землеустрою(висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 2986/82-20 від 04.03.2020) та висновок про погодження відділу містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 02.03.2020 № 104/21-22, та зареєстрував сформовану земельну ділянку в Держгеокадастрі з присвоєнням кадастрового номеру № 3223181501:01:013:0025, з виконанням всіх передбачених вимог чинним законодавством України.

Сформована і зареєстрована земельна ділянка кадастровий номер № 3223181501:01:013:0025, розташована за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область відповідно до Генерального плану села Витачів поєднаного з детальним планом території, знаходиться під розміщення житлової забудови.

Відповідач прийняв рішення від 19.05.2020 № 687 про відмову позивачу у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення № 687 від 19.05.2020 року в частині відмови позивачу у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, кадастровий № 3223181501:01:013:0025 не містить жодного обґрунтування чи посилання на норми ст.ст.12, 118, 121, 122 Земельного кодексу України та ст.ст. 17, 24 Закону України Про місцеве самоврядування в України .

Таким чином з аналізу зазначених норм законодавства України, яке врегульовує вказані правовідносини, рішення 53 сесії 7-го скликання Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19.05.2020 року про відмову позивачу у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, винесене з порушення вимог чинного законодавства.

З урахуванням наданих до матеріалів справи доказів, суд приходить до висновку, що рішення 53 сесії 7-го скликання Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19.05.2020 року № 687 в частині відмови позивачу у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, кадастровий № 3223181501:01:013:0025, є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача є неправомірною, оскільки підстави передбачені чинним законодавством, про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Витачівською сільською радою Обухівського району Київської області, відсутні.

Наведеними вище правовими нормами встановлено, що для отримання громадянином у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути відповідну заяву (клопотання) громадянина у місячний строк і вирішити питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у разі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч.9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення в частині відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області не має обґрунтованих підстав, є неправомірним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території Витачівською сільською радою Обухівського району Київської області.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Отже, у даній справі, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у відповідача, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а, отже, і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотаннями позивача.

Відповідно, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області скасувати рішення Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області № 687 від 19.05.2020 року в частині відмови позивачу у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, кадастровий № 3223181501:01:013:0025.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою вул. Воздвиженська, 86, село Витачів, Обухівський район, Київська область, кадастровий № 3223181501:01:013:0025, слід виходити з такого.

Так, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1)за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить інформації в якому аспекті бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає Генеральному плану.

Дана обставина позбавляє суд можливості з`ясувати і ретельно перевірити наявність усіх обставин та умов, за яких суб`єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов`язує.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 812/1646/17, від 09 січня 2020 року у справі №812/1264/17.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року по справі №810/5072/18, при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання є дослідження судами відповідності зазначених в рішенні підстав для відмови дійсним обставинам справи.

Тобто, необхідність перевірки має суттєве значення для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин справи та належної оцінки доказів.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Ефективність судового захисту не може досягатися шляхом спонукання суб`єктів владних повноважень до дій, які виходять за межі їх законних повноважень.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18, від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18, від 29.08.2019 у справі №540/2441/18.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 11.06.2019 у справі № 826/841/17.

За наведених обставин суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Розподіл судових витрати здійснюються відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн. окрім суми сплати судового збору.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оскільки Позивач не звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір , та поніс судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 2 312,21 грн., докази надані до матеріалів справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Позивачем подано до матеріалів справи наступні докази: договір про надання правничої (правової) договору від 25.05.2020 б/н; додаткову угоду до договору про надання правничої (правової) договору від 10.06.2020; завдання - доручення від 25.05.2020, акт наданих послуг від 30.07.2020.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

З огляду на надані суду докази, складність адміністративної справи, обсяг та обсяг наданих адвокатом послуг, а саме зміст позовної заяви, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн. за включаючи підготовку позовної заяви, оформлення додатків, сплати судового збору, підготовку клопотань, додаткових пояснень та інших процесуальних документів, підготовку до розгляду, збір доказів, опрацювання матеріалів судової практики з цього питання, підготовка всіх необхідних процесуальних документів, надання консультування з іншої професійної правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, опрацювання матеріалів судової практики з цього питання, підготовка всіх необхідних процесуальних документів, надання консультування щодо порядку винесення рішень органами місцевого самоврядування, порядку оскарження рішень органів місцевого самоврядування, порядок оскарження рішення суду в апеляційному та касаційному порядку, надання необхідних консультації з питань земельного, цивільного, адміністративного законодавства України; запропонування необхідної правової позицію, спрямованої на захист прав та інтересів позивача в суді, тощо.

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 312,21 грн., та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., разом - 6156 (шість тисяч сто п`ятдесят шість) грн. 11 коп. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області від 19.05.2020 року №687 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223181501:01:013:0025.

Зобов`язати Витачівську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження йому розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0.2000 га за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд розташованих за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223181501:01:013:0025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНПП НОМЕР_1 ) судові витрати (судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу) в розмірі 6156 (шість тисяч сто п`ятдесят шість) грн. 11 коп. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області. (код ЄДРПОУ 04362734).

У решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.