Рішення
від 23.09.2020 по справі 904/3976/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2020м. ДніпроСправа № 904/3976/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кармазіної Л.П., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "РЕЛАКС", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ МЕДІКАЛ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 50 345,53 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "РЕЛАКС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ МЕДІКАЛ" про стягнення заборгованості у розмірі 50 345,53 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача суму понесених судових витрат у розмірі 8 047,00 грн., з яких: 2 197,00 грн. - витрати по сплаті судового збору та 5 850,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №10 від 13.02.2019, в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвала суду від 29.07.2020, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вул. Возз`єднання, буд. 25, офіс 7, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, не надання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням договору купівлі-продажу, умов, строку поставки товару та строків оплати за поставлений товар, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2019 між Приватним підприємством "РЕЛАКС" (продавець-позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ МЕДІКАЛ" (покупець - відповідач) укладено договір купівлі-продажу №10.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов`язується передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати в термін та у порядку встановленому у договорі - партії виробів медичного призначення, що в подальшому іменовані товар.

Згідно з п. 1.2. договору, продавець передає покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.4. договору, загальна вартість договору складається з вартостей всіх переданих за договором партій товару на момент закінчення дії договору, які підтверджені товарними накладними, що складають невід`ємну частину договору.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що розрахунки за товар, що є предметом купівлі-продажу за цим договором здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.2. договору, форма розрахунків: платіжне доручення. Розрахунки здійснюються у національній валюті України - Українській гривні.

Пунктом 5.4. договору визначено, що датою здійснення платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 7.1. договору, покупець зобов`язаний прийняти товар. Переданою вважається та кількість і асортимент товару, які зазначені в підписаному представниками обох сторін транспортному документі.

Пунктом 7.3. договору визначено, що здача-приймання товару здійснюється згідно довіреності, яка видається покупцем постачальнику і є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 7.4. договору, покупець при прийманні товару зобов`язаний надати продавцеві довіреність згідно п.7.3. на одержання товару виписану за датою, що співпадає з датою виписки продавцем накладних на поставку товару, повернути продавцю один примірник товарної накладної (або накладних) з підписом уповноваженої особи та печаткою, а також другий примірник цієї угоди завірений підписом і печаткою, у разі якщо примірник даної угоди не був повернений продавцеві раніше.

Відповідно до п. 8.1. договору, пункт відвантаження товару узгоджується між покупцем і продавцем на кожну партію товару.

Перехід від продавця до покупця права власності на товар, ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, відбувається у момент відвантаження товару покупцеві у пункті поставки (п. 8.6. договору).

Відповідно до п. 12.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020.

На виконання умов договору, позивач в період з 14.12.2019 по 08.01.2020 поставив відповідачу товар на загальну суму 309 908,51 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с.39-133).

Відповідно до п. 5.3. договору, оплата становить 100% від загальної вартості товару, визначеної у замовленні, має бути перерахована покупцем на поточний рахунок продавця протягом 30 (двадцять) робочих днів з дати отримання покупцем товару, що вказана на транспортній декларації перевізника, або безпосередньо на товарній накладній у разі, якщо товар поставлений безпосередньо продавцем покупцю.

Позивач у позовній заяві зазначив, що оскільки строк оплати товару визначений у пункті 5.3. договору, зазначений цифрами (30 робочих днів) відрізняється від строку оплати зазначений прописом (двадцять робочих днів), при визначенні строку оплати товару позивач застосовував строк для оплати товару, який є більшим (30 робочих днів), та який, серед іншого, визначений у видаткових накладних.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 259 562,98 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.134-174).

Товар на суму 50 345,53 грн. відповідач не оплатив, строк оплати боргу є таким, що настав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом та просив стягнути з відповідача суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 50 345,53 грн.

Наведені обставини стали причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід зазначити, що деякі видаткові накладні, надані позивачем до матеріалів справи не містять печатки відповідача, а містять лише підпис представника про отримання товару.

Стосовно цього суд зазначає, що у зв`язку із набранням 19.07.2017 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями", яким, зокрема внесені зміни до Господарського кодексу України (статті 581), відповідно до якої суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

З огляду на вищезазначене, видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є належними та допустимими доказами проведення між сторонами господарських операцій за договором купівлі-продажу та, як наслідок, виникнення у відповідача обов`язку по сплаті заявлених до стягнення коштів є доказово обґрунтованими.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до умов договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів оплати за поставлений товар від представників сторін не надійшло.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50 345,53 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 850,00 грн.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2020 між Приватним підприємством "РЕЛАКС" (замовник - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Санжарою Андрієм Анатолійовичем (виконавець-адвокат) укладено договір про надання правових послуг №9.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання правових послуг, за цим договором виконавець надає замовникові правничу допомогу з питань стягнення у судовому порядку заборгованості з ТОВ Віджи Медікал (код ЄДРПОУ 39190161), а Клієнт оплачуватиме вартість наданих адвокатом послуг із надання правничої допомоги.

Пунктом 2.2. договору про надання правових послуг визначено, що замовник зобов`язаний сплатити вартість послуги виконавця, що надаються за цим договором, в розмірі і та у строки, встановлені розділом 3 даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання правових послуг, обсяг правничої допомоги та вартість послуг адвоката з питань стягнення у судовому порядку заборгованості з ТОВ Віджи Медікал (код ЄДРПОУ 39190161) сторони узгодили згідно наступного:

- Консультації щодо порядку стягнення заборгованості - 250,00 грн.;

- Аналіз договору поставки та документів щодо його виконання - 500,00 грн.;

- Складання тексту позовної заяви - 3 000,00 грн.;

- Формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви - 550,00 грн.;

- Роздруківки, посвідчення копій документів щодо спірних правовідносин -550,00 грн.;

- Організація направлення засобами поштового зв`язку копії позовної заяви стороні, складання опису поштового вкладення, оформлення інших поштових документів -500,00 грн.

- Виїзд до суду, подання позовної заяви - 500,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору про надання правових послуг, вартість послуг за цим договором підлягає оплаті замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виставляння виконавцем рахунка на оплату.

Оплата за даним договором здійснюється в безготівковій формі (п. 3.3. договору про надання правових послуг).

За результатами надання послуг сторони підписують акт про надані послуги (п. 3.4. договору про надання правових послуг).

22.06.2020 між позивачем та адвокатом Санжарою Андрієм Анатолійовичем складено акт №1 здачі-приймання наданих послуг, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги із надання правничої допомоги щодо стягнення у судовому порядку заборгованості з ТОВ Віджи Медікал , а саме:

- Консультації щодо порядку стягнення заборгованості - 250,00 грн.;

- Аналіз договору поставки та документів щодо його виконання - 500,00 грн.;

- Складання тексту позовної заяви - 3 000,00 грн.;

- Формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви - 550,00 грн.;

- Роздруківки, посвідчення копій документів щодо спірних правовідносин -550,00 грн.;

- Організація направлення засобами поштового зв`язку копії позовної заяви стороні, складання опису поштового вкладення, оформлення інших поштових документів -500,00 грн.

- Виїзд до суду, подання позовної заяви - 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 акту, надані виконавцем послуги відповідають умовам договору, а також інтересам замовника.

Вартість послуг складає 5 850 грн. 00 коп. без нарахування ПДВ (п. 3 акту №1 здачі-приймання наданих послуг).

На підставі рахунку №1 від 23.06.2020, позивачем було сплачено надані адвокатом послуги правничої допомоги у сумі 5 850,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5794 від 06.07.2020 (а.с.181).

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, що наведений у акті здачі-приймання наданих послуг №1 від 22.06.2020, та встановлено, що обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вартість кожної складової послуг адвоката є адекватною, доказів на їх завищення суду не надано.

Враховуючи, що у даній справі відповідачем не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд, в силу приписів ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 850,00 грн., яка заявлена до стягнення позивачем.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, втрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2102,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що сума судового збору за подання до суду позову про стягнення 50 345,53 грн. повинна була складати 2102,00 грн.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 197,00 грн., відповідно до платіжного доручення №5795 від 06.07.2020.

Таким чином, переплата судового збору складає 95,00 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю

З огляду на викладене, позивач може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "РЕЛАКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ МЕДІКАЛ" про стягнення заборгованості у розмірі 50 345,53 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДЖИ МЕДІКАЛ" (49000, м. Дніпро, вул. Возз`єднання, буд. 25, офіс 7, код ЄДРПОУ 39190161) на користь Приватного підприємства "РЕЛАКС" (49000, м. Дніпро, вул. Василя Чапленка, буд. 4, код ЄДРПОУ 30454707) 50 345,53 грн . (п`ятдесят тисяч триста сорок п`ять грн. 53 коп.) основного боргу, 5850,00 грн . (п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн . (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.), про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.09.2020

Суддя Л.П. Кармазіна

СудГосподарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення23.09.2020
Оприлюднено25.09.2020
Номер документу91720465
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —904/3976/20

Судовий наказ від 15.10.2020

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Кеся Наталія Борисівна

Рішення від 23.09.2020

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Кармазіна Леся Петрівна

Ухвала від 27.07.2020

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Кармазіна Леся Петрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні