Рішення

від 15.09.2020 по справі 905/845/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.09.2020 Справа № 905/845/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. при секретарі судового засідання Гайдук Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Добропільської міської ради, м. Добропілля, Донецька область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шавко Валентина Францевича, м. Добропілля, Донецька область

за участю

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Головного управління Держгеокадстру у Донецькій області, м.Краматорськ, Донецька область, в особі Добропільського відділу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій область, м. Добропілля, Донецька область

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: Добропільської районної державної адміністрації, м. Добропілля, Донецька область

про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994

Представники учасників справи:

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

від третіх осіб: представники не з`явились

СУТЬ СПРАВИ:

Добропільська міська рада, м. Добропілля, Донецька область, звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи-підприємця Шавко Валентина Францевича, м. Добропілля, Донецька область, про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Державний акт на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994 був виданий відповідачу з порушенням вимог чинного на той час законодавства через те, що Державний акт видано на підставі розпорядження голови Добропільської міської адміністрації народних депутатів від 25.07.1994 № 780, а не на підставі рішення Добропільської ради народних депутатів.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.06.2020; розгляд справи здійснено в порядку загального позовного провадження; підготовчі засідання проведені 01.07.2020, 13.07.2020, 11.08.2020 та 26.08.2020; строк підготовчого провадження ухвалою суду від 13.07.2020 продовжувався на 30 днів; ухвалою від 13.07.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадстру у Донецькій області та Добропільську районну державну адміністрацію; ухвалою суду від 26.08.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 15.09.2020.

Позивач представника у судове засідання 15.09.2020 не направив; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача. Відповідач у засідання суду не з`явився; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; правом на подання відзиву не скористався. Треті особи в судове засідання 15.09.2020 не з`явились; пояснень по суті позову не надали; про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Виходячи з того, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Розпорядженням першого заступника голови міської адміністрації Добропільської міської ради народних депутатів від 25.07.1994 №780 відповідачу для обслуговування та експлуатації будівлі майстерні було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,591га за адресою: м. Добропілля, вул. Радянська, 37. На підставі розпорядження відповідачу був виданий Державний акт на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994; акт підписаний головою Добропільської міської ради народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №320, що позивачем не оспорюється.

У 2019 році за результатами проведення Добропільською міською радою обстеження наданою Шавко В.Ф. за спірним актом земельної ділянки площею 0,591га в м. Добропілля, по вул.Радянській, 37, працівниками позивача складено акт №1 обстеження земельної ділянки від 13.12.2019, в якому зазначено про використання відповідачем земельної ділянки на підставі державного акта, який видано з порушенням земельного законодавства.

Підставою для звернення Добропільської міської ради до суду з позовом про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994 стало те, що Добропільська міська рада несе збитки у вигляді неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою, що використовується відповідачем незаконно на підставі незаконно виданого державного акту. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень цих норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи час видання Державного акта на право постійного користування землею серія ДН від 25.07.1994, суд зазначає, що спірні відносини були врегульовані нормами Земельного кодексу від 18.12.1990 №561-XII (втратив чинність 01.01.2002 після набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-III).

Приписами ст.7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII було встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII землею розпоряджаються Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Положеннями ст.10 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території зокрема належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі.

Надання земельних ділянок у користування за приписами ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII здійснювалось міськими Радами народних депутатів для будь-яких потреб у межах міста (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями).

Згідно із ч.1 ст.23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Матеріали справи свідчать про те, що розпорядженням першого заступника голови міської адміністрації Добропільської міської ради народних депутатів від 25.07.1994 №780 відповідачу в постійне користування було надано земельну ділянку площею 0,591га за адресою: м. Добропілля, вул. Радянська, 37, для обслуговування та експлуатації належній йому на праві власності будівлі майстерні. Судом враховано, що докази скасування або визнання незаконним зазначеного розпорядження в матеріалах справи відсутні.

26.07.1994 відповідачу було видано Державний акт на право постійного користування землею серія ДН, площею 0,591га, розташовану в м. Добропілля, по вул. Радянській, 37, для обслуговування та експлуатації будівлі майстерні. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 320. Державний акт на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994 підписаний головою Добропільської міської ради народних депутатів.

Таким чином з моменту отримання Державного акту на право постійного користування землею (26.07.1994) у відповідача виникло право на користування земельною ділянкою площею 0,591га, розташованою в м. Добропілля, по вул. Радянській, 37.

Засади місцевого та регіонального самоврядування - основи демократичного устрою влади в Україні, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, а також інших форм територіальної самоорганізації громадян визначає Закон України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування №533-XII від 07.12.1990 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин; втратив чинність 12.06.1997 після набрання чинності Закону України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97-ВР від 21.05.1997).

Статтею 1 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування N533-XII від 07.12.1990 визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази. Територіальну основу місцевого самоврядування становлять сільрада, селище, місто. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські Ради народних депутатів.

Система місцевого самоврядування включає сільські, селищні, міські Ради народних депутатів та їх органи, інші форми територіальної самоорганізації громадян (громадські комітети і ради мікрорайонів, житлових комплексів, домові, вуличні, квартальні, дільничні, селищні, сільські комітети і форми безпосереднього волевиявлення населення - місцеві референдуми, загальні збори (сходи) громадян) (ст.2 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування № 533-XII від 07.12.1990).

Стаття 23 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування N 533-XII від 07.12.1990 визначено, що голова сільської, селищної, міської Ради народних депутатів є найвищою посадовою особою відповідно сільради, селища, міста (крім міст Києва і Севастополя). Голова сільської, селищної, міської (крім міських міст Києва і Севастополя) Ради народних депутатів обирається населенням відповідної території прямим таємним голосуванням на строк повноважень Ради і є одночасно головою виконавчого органу місцевого самоврядування (главою місцевої адміністрації). Голова Ради, зокрема, видає розпорядження та інформує Раду на черговій сесії про видані розпорядження.

Розпорядження про передачу відповідачеві земельної ділянки у постійне користування було прийнято першим заступником голови міської адміністрації Добропільської міської Ради народних депутатів. Отже, звертаючись із позовом у цій справі, позивач, Добропільська міська рада перш за все оспорює законність дій з надання в постійне користування землі, повноваження з розпорядження якою належали Добропільській міській Раді народних депутатів, тобто спір по суті стосується розподілу/розмежування повноважень між виконавчими органами місцевого самоврядування.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд зауважує, що право користування земельною ділянкою є майном у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадає під її захист (справа Стрейч проти Сполученого Королівства , рішення від 24.06.2003; справа Рисовський проти України , рішення від 20.10.2011).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Враховуючи сукупність викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, предметом якого є оскарження виданого відповідачу Державного акту на право постійного користування землею серія ДН від 26.07.1994, оскільки протилежне призвело би до порушення прав відповідача на мирне володіння наданим йому в користування майном внаслідок непропорційного втручання держави. Отже помилка державного органу (навіть за її наявності, чого позивачем не доведено) в будь якому разі не може бути виправлена за рахунок відповідача у запропонованій Добропільською міською радою спосіб з мотивів того, що ризик такої помилки покладається на саму державу, а не на особу, яка на час видачі оскаржуваного акту покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу, тим більше після спливу такого тривалого часу (26 років) після видачі оскаржуваного Державного акту на право постійного користування землею від 26.07.1994.

З урахуванням відмови у задоволенні позову за приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача. Доказів понесення інших судових витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 15.09.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2020.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова