Рішення

від 22.09.2020 по справі 920/621/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.09.2020 Справа № 920/621/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/621/20

за позовом : Приватного підприємства «Оксамит» (41600, Сумська область,

м. Конотоп, вул. Депутатська, 92, код 31166592),

до відповідача: Комунального підприємства Сумської обласної ради «Суми-Фарм»

(40024, м. Суми, вул. Харківська, 24, код ЄДРПОУ 05399277)

про стягнення 262301 грн 84 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору: позивач звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить стягнути з відповідача 262301 грн 84 коп., з яких 239406 грн 57 коп. - сума основного боргу, 19867 грн 27 коп. - пеня, 3028 грн - 3% річних, за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки від 08.01.2018 № 3, а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 23.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.07.2020, 11:40. Справу постановлено розглядати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.07.2020 постановлено відкласти підготовче засідання у справі на 04.08.2020, 11:40.

Також від представника позивача 04.08.2020 надійшла заява від 04.08.2020 № б/н, в якій останній зазначає про зміну юридичної адреси відповідача - Комунального підприємства Сумської обласної ради «Суми-Фарм» , зазначаючи актуальну адресу відповідача, а саме - вул. Перемоги, 23, м. Ворожба, Білопільський р-н, Сумська область, 41812.

Ухвалою суду від 04.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.09.2020, 12:00.

Ухвалою суду 03.09.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.09.2020, 10:45.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, доказів сплати суми боргу суду також не надав.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі, про відкладення підготовчого провадження та ухвала про призначення розгляду справи по суті направлялися на юридичну адресу відповідача, проте відділенням поштового зв`язку повернуті на адресу суду з зазначенням причин повернення: не існує .

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04.08.2020 за кодом 1006984850, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 41812, Сумська область, Білопільський район, місто Ворожба, вулиця Перемоги, будинок 23, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

09.01.2018 між Приватним підприємством Оксамит (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Сумської обласної ради Суми - Фарм (покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 3 (далі за текстом Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору визначено, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначена у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п.1.2. Договору предметом поставки є наступний товар: лікарські засоби, вироби медичного призначення та інше.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником замовлень на поставку товару.

Відповідно до п. 4.1. Право власності на Товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві.

Зі змісту п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору вбачається, що ціна за одиницю товару визначається (погоджується) сторонами на підставі Прайс-листа постачальника, що діє на момент замовлення товару покупцем, в якому наведено перелік (асортимент) товару, що є предметом поставки відповідно до цього договору та його ціна. Зміна та/або оновлення такого Прайс-листа, а також направлення його покупцям, здійснюється за правилами постачальника. Ціна товару за одиницю визначається в національній валюті України - гривні. Ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. Загальна сума по Договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до даного договору.

Відповідно до п.6.1. Договору сторонами узгоджено, що покупець зобов`язується здійснити оплату в повному обсязі за поставлену продукцію, протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу товару на загальну суму 240995 грн 79 коп., відповідно до видаткових накладних за період з 25.11.2019 по 14.01.2020 (а.с. 40-222, том. 1).

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох сторін, буз будь-яких зауважень.

Як зазначає позивач і вбачається з матеріалів справи відповідач частково сплатив за поставлений товар по видатковій накладній № ОК-005019 від 25.11.2019 суму в розмірі 1589 грн 22 коп.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що на виконання взятих на себе зобов`язань передав відповідачу товар відповідно до видаткових накладних на загальну суму 240995 грн 79 коп., однак Відповідач всупереч умовам Договору оплатив отриманий товар частково.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на день розгляду справи становить 239406 грн 57 коп.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що він має ознаки договору поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними, які підписані належним чином представниками сторін підтверджується факт поставки позивачем відповідачу відповідно до умов Договору товару на загальну суму 239406 грн 57 коп.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 239406 грн 57 коп. основного боргу.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 19867 грн 27 коп. пені, нарахованої за період прострочення відповідно до вимог п. 10.3. Договору, яким передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом вище було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок пені, суд приходить до висновку про те, що позивачем пеня нарахована в межах строків та у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 19867 грн 27 коп. пені, підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3028 грн. 00 коп. - 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, а також встановивши факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частині стягнення з відповідача 3028 грн 00 коп - 3% річних.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Суми-Фарм» (41812, Сумська область, Білопільський район, м. Ворожба, вул. Перемоги, 23, код ЄДРПОУ 05399277) на користь Приватного підприємства Оксамит (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Депутатська, 92, код ЄДРПОУ 31166592) 239 406 грн 57 коп. основного боргу, 19867 грн 27 коп пені, 3028 грн 00 коп - 3% річних, 3934 грн 54 коп витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.09.2020

Суддя С.В. Заєць