Постанова

від 22.09.2020 по справі 752/25403/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року м. Київ

Справа № 22-11336 Головуючий у1-й інстанції - Хоменко В. С.

Унікальний № 752/25403/19 Доповідач - Пікуль А. А.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А. А.

суддів Гаращенка Д. Р.

Невідомої Т. О.

за участю секретаря Осінчук Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лічмана Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень про припинення дії, яка порушує право,-

у с т а н о в и л а:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 пред`явила в суд позов до ОСОБА_1 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень , про припинення дії, яка порушує право, в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 , як власника зазначеної квартири, припинити використовувати її як хостел та привести квартиру у первісний житловий стан (а.с.2-8).

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , розташовано хостел. Функціонування даного хостелу є незаконним та спричиняє незручності для власників сусідніх квартир у будинку, мешканці хостелу постійно смітять у під`їзді, розпивають спиртні напої, палять у коридорах і під вікнами квартир, що збільшує експлуатаційні витрати на утримання будинку та спричиняє моральну шкоду іншим мешканцям будинку. Функціонування хостелу в квартирі багатоквартирного жилого будинку є незаконним, оскільки це є нецільовим використанням квартири у багатоквартирному будинку.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Квітень , про припинення дії, яка порушує право задоволено частково.

Суд зобов`язав ОСОБА_1 припинити використовувати квартиру АДРЕСА_1 в якості хостелу.

В решті позовних вимог - про зобов`язання відповідача привести квартиру у первісний житловий стан, відмовлено.

Судові витрати про сплаті судового збору у розмірі 768 грн 40 коп. віднесено за рахунок ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Лічман О. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.194-197).

В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України , відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

В суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник, адвокат Лічман О. М. не з`явились, про дату, місце та час апеляційного розгляду сторона відповідача, ураховуючи положення ч.5 ст. 130 та ч.1 ст. 131 ЦПК України, повідомлена належним чином.

Адвокат Лічман О. М. отримав судову повістку-повідомлення 27 серпня 2020 року (а.с.224).

Судова повістка-повідомлення про розгляд справи, призначений на 22 вересня 2020 року, направлена на адресу ОСОБА_1 , повернулась на адресу суду як не вручена з відміткою причини повернення адресат відсутній (а.с.225).

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 та її представника, залишивши без задоволення клопотання адвоката Лічмана О. М. про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою адвоката (перебування на лікарняному), оскільки поважність причин неявки адвоката у судове засідання не підтверджена жодними доказами, а причини неявки в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 суду не повідомлені.

Водночас, відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення представника ОСОБА_2 , адвоката Петрини С. М., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 є мешканкою квартири АДРЕСА_2 .

Сусідня квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.11-14).

З відомостей листів Голосіївського УП ГУНП України від 12 грудня 2018 року, 04 грудня 2018 року, 09 листопада 2018 року, актів мешканців будинку АДРЕСА_3 від 01 лютого 2019 року, Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про обстеження квартири АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2018 року, листів Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Управління житлово-комунальної політики від 13 листопада 2018 року, 15 жовтня 2018 року, листів ОСББ Квітень від 01 квітня 2018 року, 14 січня 2019 року, 14 січня 2020 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 з 2015 року використовується як хостел ІНФОРМАЦІЯ_1 . У квартирі розташовано 30 ліжок та проживають одночасно 30 осіб. За період з 01 січня 2015 року до 03 грудня 2018 року по лінії 102 надійшло 17 викликів про порушення вимог чинного законодавства за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.16-25).

Упровадженні Голосіївського УП ГУНП України перебуває кримінальне провадження № 12019100010007087 від 22 серпня 2019 року за фактом незаконного розміщення хостелу за адресою: АДРЕСА_4 .

В рамках досудового розслідування було допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , котрі показали, що за адресою: АДРЕСА_4 знаходитьсяхостел Кашемір . За користування цим хостелом вони сплачують готівкою, жодних квитанцій не отримують.

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про припинення використання квартири у якості хостелу районний суд виходив з того, що його функціонування є незаконним, оскільки цивільним законодавством України передбачено, що квартира у багатоквартирному будинку призначена для постійного проживання, у той час, як у вищезгаданій квартирі розташований хостел , який спричиняє велику кількість незручностей та проблем для власників квартир у під`їзді, зокрема й позивача.

Функціонування так званого хостелу у житловому багатоквартирному будинку є незаконним, порушує права позивача, інших власників та мешканців квартир в будинку АДРЕСА_3 , через що пошкоджується майно спільного користування, загальний коридор постійно забруднений, поруч з під`їздом і в під`їзді мешканці хостелу палять, розпивають спиртні напої, дебоширять, порушують санітарні норми щодо рівня шуму тощо.

При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про припинення використання квартири у якості хостелу відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про припинення використання квартири у якості хостелу, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.100-104).

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 , 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України , але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (частина перша статті 382 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст. 383 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У частині четвертій статті 319 ЦК Українивстановлено, що власність зобов`язує.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України та частини п`ятої статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян , інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У даному випадку з матеріалів справи убачається, що квартира АДРЕСА_1 з 2015 року використовується як хостел ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому розташовано 30 ліжок і одночасно проживають 30 осіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що за адресою АДРЕСА_4 хостелу під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 не існує та не доведено факту порушення права мешканця сусідньої квартири ОСОБА_2 , відхиляються апеляційним судом як неприйнятні з огляду на наступне.

По-перше, факт розташування за вказаною адресою хостелу підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема, повідомленнями з Національної поліції України головного управління національної поліції у м. Києві Голосіївського управління поліції, актом № 2, складеним ОСББ Квітень , актом обстеження квартири АДРЕСА_1 , підтвердженням ОСББ Квітень тощо (а.с.16-25).

По-друге, саме використання квартири, яка відповідно до вимог чинного законодавства повинна використовуватися для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб, та відповідно до Державних будівельних норм України В.2.2/15-2005 не може бути використана як хостел (хостел (англ. hostel гуртожиток ) - тимчасове житло економ-класу, головна відмінність якого від готелю - плата за місце, а не за номер), тобто фактично - готель, є порушенням охоронюваних немайнових прав позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля та порушенням права власності, зокрема, власника сусідньої квартири ОСОБА_2 (позивач у справі), яка унаслідок існування поряд з її квартирою такого хостелу має перешкоди у здійсненні права власності на допоміжні приміщення будинку - загальний коридор, сходова клітина, сходові марші, ліфт тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до договору оренди від 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 передала квартиру АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_8 та вона є користувачем цієї квартири та повинна виступати відповідачем у даній справі колегія суддів відхиляє як неприйнятні, оскільки саме відповідач є власником квартири , у якій вчиняються дії, що порушують права позивача. Передання майна в оренду саме по собі не звільняє власника від відповідальності внаслідок незаконного використання належного йому майна, адже відповідач не надала суду доказів щодо використання квартири під хостел без її відома та всупереч її волі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача припинити використання квартири АДРЕСА_1 у якості хостелу відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

За правилом ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року N 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини для цілей статті 6 (Конвенції) виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення у справі Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, п.40).

За правилами п. п. 1, 2, 3, ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення.

У даному випадку при ухваленні рішення про зобов`язання відповідача вчинити дію щодо припинення порушення права районним судом не було визначено строк його виконання - строк, протягом якого необхідно вчинити дію щодо припинення порушення права, що може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Указана обставина, ураховуючи прецедентну практику Європейського суду з прав людини та положення ст. 376 ЦПК України, дає суду апеляційної інстанції підстави для зміни оскаржуваного рішення шляхом доповнення абзацу другого резолютивної частини рішення вказівкою про строк, протягом якого відповідачу необхідно вчинити дію щодо припинення порушення права - протягом тридцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили. У зв`язку з чим, абзац другий резолютивної частини рішення підлягає викладенню у новій редакції.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374-376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу адвоката Лічмана Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2020 року змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції.

Зобов`язати ОСОБА_1 протягом тридцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили припинити використання квартири АДРЕСА_1 у якості хостелу.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 23 вересня 2020 року.

Головуючий А. А. Пікуль

Судді Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома