Рішення

від 14.09.2020 по справі 631/1489/16-ц

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1489/16-ц

провадження № 2/631/25/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т.М.,

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі , в якому просить стягнути з останніх на його користь матеріальну шкоду за трудовим договором у загальному розмірі 1457292 гривень 36 копійок, моральну шкоду у сумі 50000 гривень 00 копійок та витрати на оплату правової допомоги в сумі 12000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі з 14 серпня 2013 року по 12 серпня 2015 року. 05 лютого 2015 року між представником власників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі та ОСОБА_1 був укладений контракт про прийняття позивача на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі . Строк дії контракту відповідно до пункту 22 був визначений з 05 лютого 2015 року по 31 грудня 2017 року. ОСОБА_1 вказав, що наказом № 26/1 від 06 серпня 2015 року він був звільнений з посади директора з 06 серпня 2015 року на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: порушення законодавства України щодо здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі , на підставі Протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі № 06/15 від 06 серпня 2015 року, акту комісії від 06 серпня 2015 року. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про визнання наказу частково недійсним, про зміну формулювання підстав звільнення, та про внесення запису в трудову книжку було задоволено, визнано частково недійсним наказ Товариства з обмеженою відповідальність Нововодолазькі теплові мережі за № 26/1 від 06 серпня 2015 року про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальність Нововодолазькі теплові мережі ОСОБА_1 в частині формулювання підстави звільнення за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; зобов`язано підприємство видати наказ, яким внести до трудової книжки інформацію про анулювання запису № 17 від 12 серпня 2015 року: звільнений з займаною посади згідно частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: порушення законодавства України щодо здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальність Нововодолазькі теплові мережі ; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальність Нововодолазькі теплові мережі видати наказ, яким внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 , зазначивши формулювання причини з підстав звільнення з посади директора ОСОБА_1 за пунктом 5 частини 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень посадової особи).

Позивач зазначив, що пункт 20 умов контракту з Товариством з обмеженою відповідальність Нововодолазькі теплові мережі передбачав, що у випадку дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця, роботодавець повинен у безспірному порядку виплатити робітнику компенсацію в розмірі 300 заробітних плат робітника у 10-денний термін з дня звільнення робітника з займаної посади. Згідно з пунктом 14 контракту, якщо після спливу 10 робочих днів працівник не отримав належну йому компенсацію, роботодавець окрім компенсації повинен додатково сплатити пеню у розмірі 0,5% від розміру компенсації за кожен день прострочення виплати компенсації. Проте, як вказав ОСОБА_1 станом на 01 серпня 2016 року відповідачем по справі умови контракту в частині виплати йому компенсації за дострокове припинення повноважень не виконане, компенсація в розмірі трьохста заробітних плат не виплачена, як й не виплачена сума пені відповідно до пункту 14 контракту.

Також посилаючись на приписи норм цивільного законодавства України щодо прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач просив стягнути на його користь суму заборгованості з урахування трьох відсотків річних від суми несплаченої компенсації у розмірі 14553 гривні 36 копійок та втрати від інфляції з період з вересня 2015 року по липень 2016 року у розмірі 45339 гривень 00 копійок.

Серед іншого у своєму позові ОСОБА_1 зазначив, що відповідач своїми діями, які виразились у достроковому розірванні в односторонньому порядку трудового договору та добровільного невиконання зобов`язання щодо виплати йому компенсації за дострокове розірвання контракту, спричинив позивачу окрім матеріальної, ще й моральну шкоду, яку останній оцінює у 50000 гривень. Окрім іншого, для захисту свого порушеного права позивач вимушений був звернутися за правовою допомогою до фахівця у галузі права - адвоката, потративши на правову допомогу 12000 гривень, які він також просить стягнути з відповідача

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої у складі судді Марюхна Л. А., від 13 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором було залишено без руху.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 серпня 2016 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 07 вересня 2016 року справу з єдиним унікальним № 631/1489/16-ц призначено до судового розгляду.

23 грудня 2016 року Нововодолазьким районним судом Харківської області постановлено ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором, шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунках в банківських установах України, відкритих на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі в межах суми позову 1519292 гривень 36 копійок до вирішення справи по суті.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2017 року скасовані заходи забезпечення позову щодо накладання арешту на грошові кошти на рахунках в банківських установах України, відкритих на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі в межах суми позову 1519292 гривень 36 копійок, які було вжито ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 грудня 2016 року.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 січня 2017 року призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором, судову технічну експертизу документа, на час проведення якої зупинено провадження у справі.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої у складі судді Пархоменко І.О., від 16 березня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором прийнято до провадження та поновлено провадження у справі.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 20 вересня 2018 року за № 1125 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2018 року справу передано до розгляду судді Трояновській Т. М.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2018 року цивільну справу № 631/1489/16-ц (провадження № 2/631/80/18) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором, прийнято до провадження суддею Трояновською Т.М. у зв`язку із зміною складу суду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором, до судового розгляду.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року було визначено про заочний розгляд справи з єдиним унікальним № 631/1489/16-ц.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщена завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане позивачем особисто 28 липня 2020 року.

Скориставшись правом, наданим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, представник позивача - адвокат Мякота Т. М., яка діє на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №68/16 від 26 грудня 2019 року та на підставі ордеру серії ПТ №152760, через канцелярію суду надала заяву, що була зареєстрована за вхідним № 5263/20 - вх. від 14 вересня 2020 року, відповідно до якої вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі, просить слухати справу за її відсутності та відсутності позивача, у разі неявки представника відповідача по справі не заперечує проти прийняття заочного рішення.

Уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі у судові засідання, що призначались неодноразово не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Судові повістки про виклик представника відповідача у судові засідання були повернуті на адресу суду з відміткою відділення УДППЗ Укрпошта за закінченням встановленого строку зберігання .

Крім того, у судове засідання, що було призначено на 14 вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі повідомлялися шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/ 946023/).

Причини неявки відповідача суду не відомі. Відзив на позовну заяву, відповідно до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, представник відповідача не подав.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Раніше, іншому складу суду у 2016 році, представник відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі надіслав заперечення проти позову, відповідно до якого просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі мотивуючи тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки трудовий договір між позивачем та відповідачем був припинений 06 серпня 2015 року з ініціативи роботодавця, а позивач звернувся до суду з відповідним позовом лише через рік. Крім того, позовна вимога в частині стягнення компенсації за дострокове розірвання контракту не відповідає фактичним обставинам справи, не має нормативного підґрунтя та сума компенсації не співмірна заробітної плати позивача, що складала всього 1700 гривень. Вимоги щодо стягнення інфляційних витрат та стягнення 3% річних, на думку представника відповідача, є незаконними, а вимога щодо стягнення пені взагалі не відноситься до цивільно - правових відносин, а Кодекс законів про працю України не містить норм щодо порядку та розміру нарахування пені. Щодо заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди представник Товариства з обмеженою відповідальності Нововодолазькі теплові мережі зазначив, що позивачем не надано жодного доказу, що йому відповідачем було спричинено моральні страждання.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач будучи завчасно належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явився у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно приписів частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Із матеріалів справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі є юридичною особою, код ЄДРПОУ 38602733, що підтверджується Витягом є державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 14, т. 1).

ОСОБА_1 працював на посаді директора Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі з 14 серпня 2013 року по 12 серпня 2015 року, на яку був призначений на підставі наказу № 9 від 11 серпня 2013 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 6 - 8, т. 1).

05 лютого 2015 року між представником власників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі Мерзлікіним Романом Валерійовичем та ОСОБА_1 , на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі № 04/15 від 03 лютого 2015 року (а. с. 11, т. 1), був укладений Контракт про прийняття позивача на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі . Строк дії контракту відповідно до пункту 22 був визначений з 05 лютого 2015 року по 31 грудня 2017 року (а. с. 9 - 10, т.1, а. с. 167 - 170 т. 2).

Положеннями статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Визначення трудового договору містить у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, яка мовить, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 статті 21 Кодексу законів про працю України).

Згідно зі статтею 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну законодавство ), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 Кодексу законів про працю України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

Постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 року затверджено Положення про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору , яке визначає порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також до громадян.

Відповідно до пунктів 10, 19 та 22 вищевказаного Положення у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. Контрактом може бути встановлено додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин. Уразі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Судом встановлено, що наказом за № 26/1 від 06 серпня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора з 06 серпня 2015 року на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: порушення законодавства України щодо здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальності Нововодолазькі теплові мережі , на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі № 06/15 від 06 серпня 2015 року, акту комісії від 06 серпня 2015 року.

12 серпня 2015 року відповідачем був вчинений запис у трудову книжку позивача про звільнення з займаної посади згідно до пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: порушення законодавства України щодо здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі , що підтверджується ксерокопією трудової книжки ОСОБА_1 (з. б. а. с. 7, т. 1).

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 березня 2016 року у справі з єдиним унікальним № 643/15729/15 - ц (провадження № 2/643/790/16) позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про визнання наказу частково недійсним, про зміну формулювання підстав звільнення, та про внесення запису в трудову книжку було задоволено; визнано частково недійсним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі № 26/1 від 06 серпня 2015 року про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі ОСОБА_1 в частині формулювання підстави звільнення за статтею 41 пункту 1 Кодексу законів про працю України, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі видати наказ, яким внести до трудової книжки ОСОБА_1 інформацію про анулювання запису № 17 від 12 серпня 2015 року: звільнений з займаної посади згідно ч.1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: порушення законодавства України щодо здійснення господарської діяльності ТОВ Нововодолазькі теплові мережі ; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі видати наказ, яким внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 , зазначивши формулювання причини з підстав звільнення з посади директора ОСОБА_1 за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (з припиненням повноважень посадової особи). Вказане рішення суду набрало законної сили (а. с. 12 - 13, т. 1).

Таким чином, у даній справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (з припиненням повноважень посадової особи), що є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до умов контракту, укладеного 05 лютого 2015 року між представником власників Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі Мерзлікіним Романом Валерійовичем та ОСОБА_1 , а саме пункту 20 передбачено, що у випадку дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця, роботодавець повинен у безспірному порядку виплатити робітнику компенсацію в розмірі 300 заробітних плат робітника у 10-денний термін з дня звільнення робітника з займаної посади. Згідно з пунктом 14 контракту, якщо після спливу 10 робочих днів працівник не отримав належну йому компенсацію, Роботодавець окрім компенсації повинен додатково сплатити пеню у розмірі 0,5% від розміру компенсації за кожен день прострочення виплати компенсації.

Згідно висновку судово-технічної експертизи документів № 1045, проведеної 12 грудня 2017 року судовим експертом Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса Лошмановою Г. В. відповідно до ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 січня 2017 року, встановлено, що у наданому на дослідження Контракті від 05 лютого 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі та ОСОБА_1 , зміни шляхом підчистки, додрукування, травлення не проводилось. Встановити, чи замінювались аркуші у наданому контракті від 05 лютого 2015 року не уявляється можливим (а. с. 216-232, т. 2).

Оцінюючи висновок експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його вірним, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечить іншим доказам у справі.

Підтверджень виплати Товариством з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі на користь ОСОБА_1 компенсації в розмірі 300 заробітних плат робітника у 10-денний термін з дня звільнення робітника з займаної посади - до суду не надано.

Таким чином, у правовідносинах, що виникли між сторонами у справі на підставі Контракту про прийняття позивача на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі від 05 лютого 2015 року, відповідачем порушено вимоги пункту 20 умов Контракту із застосуванням пункту14. Отже, порушене право позивача на відшкодування збитків з боку відповідача, підпадає під дію норм, які захищаються статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції (права мирно володіти своїм майном).

Відповідно до приписів пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Положеннями статті 20 Закону України Про оплату праці визначено, що оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина 1 статті 116 Кодексу законів про працю України).

Пленуму Верховного суду України у пункті 4 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснив, що при розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання. Згідно зі статтею 21 КЗпП, статті 20 Закону оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.

Даючи оцінку доводів позивача щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем відповідно до пункту 20 Контракту, укладеного 05 лютого 2015 року, за яким у випадку дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця, роботодавець повинен у безспірному порядку виплатити робітнику компенсацію в розмірі 300 заробітних плат робітника у 10-денний термін з дня звільнення робітника з займаної посади та пункту 14 Контракту, за яким якщо після спливу 10 робочих днів працівник не отримав належну йому компенсацію, роботодавець окрім компенсації повинен додатково сплатити пеню у розмірі 0,5% від розміру компенсації за кожен день прострочення виплати компенсації, суд погоджується з доводами позивача, що розмір матеріальної шкоди за пунктом 20 Контракту складає: 1700 гривень 00 копійок х 300 заробітних плат = 510000 гривень 00 копійок; за пунктом 14 Контракту складає: 510000 гривень х 0,5% х 348 днів=887400 гривень.

Доказів на спростування доводів та розрахунків позивача з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі надано не було.

Що стосується посилання позивача на застосування приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин щодо стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по несплаченій компенсації, то слід зазначити наступне.

Грошовим зобов`язанням, за змістом статей 524, 533 - 535 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим необхідно вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, статтями 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої Цивільного кодексу України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України). Тобто, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Системний аналіз зазначених норм права вказує на те, що стягнення трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 296/1390/18, провадження № 61-31178св18.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором стосовно позивача у цивільно-правових відносинах, слід дійти висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних за прострочення зобов`язання з виплати компенсації.

Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 711/4010/13-ц (14-429цс19) зазначила про те, що припис частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі моральної шкоди, спричиненою бездіяльністю відповідача, у розмірі 50000 гривень, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 23 Цивільного кодексу України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди визначаючи, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна тощо.

Відповідно до частин 3, 4 та 5 вищевказаної норми права, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено у пунктах 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі STANKOV v. BULGARIA , заява № 68490/01, § 62).

Натомість, в ході судового розгляду справи учасниками процесу не заявлялось клопотання про призначення експертизи з визначення розміру моральної шкоди, а позивачем не доведено розмір моральної шкоди саме у заявленому розмірі та не вказано, у чому саме полягала моральна шкода: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, настанні інших негативних наслідків тощо.

Виходячи із принципів виваженості, розумності, справедливості та об`єктивної, повної й неупередженої оцінки всіх обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є не обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

З огляду на вказане, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором належить задовольнити частково, а саме у розмірі 1397400 гривень 00 копійок.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Питання щодо судових витрат, суд вирішує відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням положень частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України за якими суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; при цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки питання відшкодування судових витрат зі сплати судового збору під час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 не порушувалось, процесуальне рішення з вказаного питання судом не приймається.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 - 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих до позовної заяви копій документів вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Мякотою Оленою Юріївною 01 серпня 2016 року було укладено договір про надання юридичних послуг № 68/16.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг, складеного 08 серпня 2016 року в селище міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області між замовником - ОСОБА_1 та виконавцем - адвокатом Мякотою Оленою Юріївною, відповідно до договору № 68/16 від 01 серпня 2016 року, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 12000,00 гривень, яка безпосередньо оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 68/16.

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAllianceLimited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначений договором про надання юридичних послуг № 68/16 від 01 серпня 2016 року детально визначений у відповідному акті, а відтак, робить висновок про те, що позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати на правничу допомогу адвоката Мякоти О. Ю. за цим позовом в сумі 12000 гривень 00 копійок, які слід стягнути з відповідача на його користь.

При цьому, суд також бере до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі не надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, хоча відповідач був обізнаний про їх розмір.

На підставі вищенаведеного, керуючись статями 21, 41, 237-1 Кодексу законів про працю України, статями 15, 16, 23, 625 Цивільного кодексу України, статтею 20 Закону України Про оплату праці та статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 76 - 81, 83, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 - 283, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі про стягнення матеріальної та моральної шкоди за трудовим договором - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі на користь ОСОБА_1 суму компенсації за дострокове розірвання контракту від 05 лютого 2015 року у розмірі 510000 (п`ятсот десять тисяч) гривень 00 копійок, пеню за прострочення виплати компенсації за дострокове розірвання контракту від 05 лютого 2015 року у сумі 887400 (вісімсот вісімдесят сім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті правової допомоги в сумі 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У відповідності до пункту 15.5 розділу 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання або перебування: АДРЕСА_1 .

Відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю Нововодолазькі теплові мережі , місцезнаходження: місто Київ, вулиця Крутий узвіз, будинок № 6/2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38602733.

Повний текст рішення складений та підписаний з урахуванням приписів частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України 23 вересня 2020 року.

Суддя: Т. М. Трояновська