Рішення

від 22.09.2020 по справі 910/9762/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2020Справа № 910/9762/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пластікс-Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фебріс

про стягнення 208 563,43 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" про стягнення 208 563,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №12/06/18 від 12.06.2018 в частині оплати поставленого товару у розмірі 185 049,48 грн, що стало підставою для нарахування пені у розмірі 6 905,13 грн та 36% річних у розмірі 16 608,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9762/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 13.07.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляду справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04114, м.Київ, вул. Дубровицька, буд.28.

Конверт з ухвалою суду від 13.07.2020 був вручений відповідачу, що підтверджується поштовим повідомленням №0105474415402.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фебріс" (постачальник) було укладено договір поставки з відстроченням платежу №12/06/18, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них, в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його.

Згідно п.5.2 договору №12/06/18 від 12.06.2018 передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, що вказана в накладній, є датою поставки товару постачальником за умови підписання видаткової накладної покупцем.

За умовами п.7.4 договору №12/06/18 від 12.06.2018 (в редакції додаткової угоди №2 від 12.02.2020 до договору №12/06/18 від 12.06.2018) строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Пунктом 8.2 договору №12/06/18 від 12.06.2018 передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставляється відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання, яка нараховується до повної оплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п.8.4 договору №12/06/18 від 12.06.2018 відповідно до ст..625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу від неоплаченої суми на дату поставки.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №12/06/18 від 12.06.2018 у передбачено чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №12/06/18 від 12.06.2018 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №12/06/18 від 12.06.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Фебріс" прийнято товар згідно видаткової накладної №16585 від 28.02.2020 на суму 185 049,48 грн.

Проте, за поясненнями позивача, товар згідно видаткової накладної №16585 від 28.02.2020 на суму 185 049,48 грн. відповідачем оплачено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" утворилась заборгованість в сумі 185 049 грн, що і стало підставою для нарахування відсотків річних, пені та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.

Як вказувалось вище, згідно п.7.4 договору №12/06/18 від 12.06.2018 (в редакції додаткової угоди №2 від 12.02.2020 до договору №12/06/18 від 12.06.2018) строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було отримано згідно видаткової накладної №16585 від 28.02.2020 на суму 185 049,48 грн., настав.

Проте, судом вказувалось, що у позові зазначено про невиконання покупцем свого обов`язку з оплати поставленого товару, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Фебріс утворилась заборгованість в сумі 185 049,48 грн.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини належного виконання своїх обов`язків за договором №12/06/18 від 12.06.2018 належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором №12/06/18 від 12.06.2018 не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" в частині стягнення основного боргу в сумі 185 049,48 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення 6905,13 грн пені, 36% річних в сумі 16 608,82 грн. При цьому, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 8.2 договору №12/06/18 від 12.06.2018 передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставляється відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов`язання, яка нараховується до повної оплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за товар, позивачем за період з 30.03.2020 по 01.07.2020 було нараховано пеню в сумі 6905,13 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилку в частині визначення початкової дати прострочення та загального періоду, за який може бути нараховано неустойку.

Зокрема, суд звертає увагу позивача на те, що право на нарахування пені виникає з наступного дня за днем, коли зобов`язання повинно було бути виконаним.

За умовами п.7.4 договору №12/06/18 від 12.06.2018 (в редакції додаткової угоди №2 від 12.02.2020 до договору №12/06/18 від 12.06.2018) строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної.

У ч.ч.4, 5 ст.254 Цивільного кодексу України вказано, що строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що право застосування позивачем заходів відповідальності за порушення відповідачем обов`язку з оплати товару виникло у заявника 31.03.2020р.

Одночасно, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку, незважаючи на помилку у визначенні періоду прострочення, арифметично визначена позивачем сума пені є вірною, а отже, позовні вимоги в частині стягнення неустойки підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.4 договору №12/06/18 від 12.06.2018 відповідно до ст..625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу від неоплаченої суми на дату поставки.

Отже, сторонами досягнуто згоди щодо збільшення розміру процентів річних згідно ст.625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що заявником допущено ті ж помилки у визначенні початкової дати прострочення.

Проте, здійснивши перерахунок, судом встановлено, що заявлена до стягнення сума відсотків річних арифметично є вірною, а отже, позов в частині стягнення 36% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" про стягнення 208 563,43 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" (04114, місто Київ, вул. Дубровицька, будинок 28, ЄДРПОУ 41000520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (04201, місто Київ, вул.Полярна, будинок 20-В, ЄДРПОУ 24587464) основний борг в сумі 185 049 (сто вісімдесят п`ять тисяч сорок дев`ять) грн, 48 коп., пеню в розмірі 6905 (шість тисяч дев`ятсот п`ять) грн 13 коп., 16 608 (шістнадцять тисяч шістсот вісім) грн, 82 коп. та судовий збір в розмірі 3128 (три тисячі сто двадцять вісім), 45 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено та підписано 22.09.2020р.

Суддя В.В. Князьков