Рішення

від 23.09.2020 по справі 910/9481/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2020Справа № 910/9481/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІСАН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІД-С ЛТД"

про стягнення 85703,11 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІСАН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІД-С ЛТД" про стягнення 85703,11 грн заборгованості, з яких: 65608,00 грн - основний борг, 7430,10 грн - пеня, 11812,09 грн - процентів річних, 852,92 грн - інфляційні збитки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки ЛФМ №3/2709 від 27.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

20.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.07.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/9481/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 28.07.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 28.07.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач наданим йому процесуальним правом, передбаченим ст.165, ст.178 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов не скористався.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІСАН" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМІД-С ЛТД" (покупець, відповідач) укладений договір поставки ЛФМ №3/2709 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п.1.2. договору, предметом поставки є алкідна лакофарбована продукція (далі - товар), що придбається покупцем з метою подальшого продажу чи власного використання.

Поставка товару здійснюється на підставі видаткової накладної. Видаткова накладна за цим договором є документам на підставі якого здійснюється поставка товару і в якому вказується:найменування та асортимент товару, ціна на кожну асортиментну позицію товару, кількість товару. Видаткова накладна є невід`ємною частиною цього договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.2.1. договору, постачальник зобов`язується разом з товаром передати оригінали наступних документів: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура.

Згідно із п.2.3. договору підписання покупцем видаткових документів є підтвердженням відсутності претензій щодо кількості та асортименту та зовнішнього вигляду товару.

За змістом пункту 5.1. договору вартість кожної партії товару, що постачається покупцю, за цим договором, визначається видатковими накладними та вказується у рахунках-фактурах постачальника.

У пункті 5.2. договору (у редакції додаткової угоди від 16.09.2019) сторони домовились встановити наступний строк оплати товару:

За умови, якщо сумарна вартість поставлених та неоплачених партій товару не перевищує 60000,00 грн, покупець зобов`язаний оплатити товар протягом 14 календарних днів за дати поставки кожної такої партії товару. Повна або часткова попередня оплата товару допускається. Якщо останній день відстрочення припадає на вихідний (неробочий день), погашення заборгованості повинно бути здійснено напередодні в останній робочий день. У випадку, якщо сумарна вартість поставленого товару, за умови здійснення поставки наступної партії товару, перевищить встановлений у даному пункті ліміт, покупець зобов`язаний погасити перевищення ліміту в день поставки цієї партії (пп.5.2.1.).

Наступна партія товару за цим договором поставляється покупцеві за умови повного розрахунку перед постачальником за партію, що постачалась в межах ліміту та щодо якої на момент чергової поставки сплив строк оплати, встановлений у п.5.2.1. договору (пп.5.2.2.).

У пункті 8.5. договору сторони погодили, що за затримку розрахунку за товар покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми прострочення, але не менше, ніж у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день існування такої заборгованості. Крім того, до покупця застосовується відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, при цьому сторони встановили річні у розмірі 36%.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до моменту укладення додаткової угоди про його розірвання, але у будь-якому разі не менше ніж до повного виконання його сторонами обов`язків, прийнятих на себе до розірвання даного договору (п.9.1.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товару на загальну суму 70250,40 грн, в підтвердження чого надав видаткові накладні: №1387954 від 14.11.2019 на суму 30537,60 грн, №1396804 від 20.11.2019 на суму 1728,00 грн, №1394148 від 20.11.2018 на суму 25693,80 грн, №1397346 від 21.11.2019 на суму 1514,40 грн, №1393947 від 22.11.2019 на суму 2232,00 грн, №1398325 від 22.11.2019 на суму 227,40 грн, №1385587 від 23.11.2019 на суму 1431,60 грн, №1399601 від 26.11.2019 на суму 4662,00 грн, №1399596 від 27.11.2019 на суму 2223,60 грн.

Позивач зазначає, що відповідач оплату поставленого товару здійснив частково на суму 4642,40 грн, у зв`язку із чим заборгованість відповідача за поставлений товар становить 65608,00 грн.

Оскільки відповідач оплату поставленого товару у повному обсязі не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 65608,00 грн, а також нарахованих у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання 7430,10 грн - пені, 11812,09 грн - процентів річних, 852,92 грн - інфляційні збитки.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки ЛФМ №3/2709 від 27.09.2018 поставив відповідачу товар на загальну суму 70250,40 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними: №1387954 від 14.11.2019 на суму 30537,60 грн, №1396804 від 20.11.2019 на суму 1728,00 грн, №1394148 від 20.11.2018 на суму 25693,80 грн, №1397346 від 21.11.2019 на суму 1514,40 грн, №1393947 від 22.11.2019 на суму 2232,00 грн, №1398325 від 22.11.2019 на суму 227,40 грн, №1385587 від 23.11.2019 на суму 1431,60 грн, №1399601 від 26.11.2019 на суму 4662,00 грн, №1399596 від 27.11.2019 на суму 2223,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У пункті 5.2.1. договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату товару протягом 14 календарних днів за дати поставки кожної такої партії товару за умови, якщо сумарна вартість поставлених та неоплачених партій товару не перевищує 60000,00 грн. У випадку, якщо сумарна вартість поставленого товару, за умови здійснення поставки наступної партії товару, перевищить встановлений у даному пункті ліміт, відповідач зобов`язаний погасити перевищення ліміту в день поставки цієї партії.

Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 4642,40 грн.

Так, за поясненнями позивача відповідач згідно із меморіальним ордером №633 від 19.11.2019 сплатив на користь позивача 17000,00 грн, з яких: 12357,60 грн було зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості по договору поставки ЛФМ №3/2709 від 27.09.2018 за попередній період та 4642,40 грн - як часткову оплату за видатковою накладною №1387954 від 14.11.2019.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за договором, повну оплату поставленого позивачем товару не сплатив, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 65608,00грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 65608,00 грн відповідачем не надано.

Ураховуючи викладене вище, оскільки невиконане зобов`язання за договором поставки ЛФМ №3/2709 від 27.09.2018 у сумі 65608,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 65608,00 грн, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем здійснено нарахування пені у сумі 7430,10 грн та 36% річних у сумі 11812,09 грн та інфляційних втрат у сумі 852,92 грн.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом пункту 8.5. договору за затримку розрахунку за товар відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі 1% від суми прострочення, але не менше, ніж у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день існування такої заборгованості.

Нарахування пені здійснено позивачем за періоди з 29.11.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1387954 від 14.11.2019; з 05.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковими накладними №1396804 від 20.11.2019, №1394148 від 20.11.2018; з 06.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1397346 від 21.11.2019; з 07.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковими накладними №1393947 від 22.11.2019, №1398325 від 22.11.2019; з 08.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1385587 від 23.11.2019; з 11.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1399601 від 26.11.2019; з 12.12.2019 по 09.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1399596 від 27.11.2019.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач здійснює нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що відповідає вимогам ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Судом встановлено, що позивачем, в порушення приписів ч.6 ст.232 ГПК України, нараховано пеню за порушення строків оплати за поставлений товар згідно із видатковими накладними: №1387954 від 14.11.2019, №1396804 від 20.11.2019, №1394148 від 20.11.2018, №1397346 від 21.11.2019, №1393947, №1398325 від 22.11.2019, №1385587 від 23.11.2019 здійснено за період, який перевищує шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком. З урахуванням зазначеного, суд зазначає, що нарахування пені має здійснюватись у такому порядку: за періоди з 29.11.2019 по 29.05.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1387954 від 14.11.2019; з 05.12.2019 по 05.06.2020 на заборгованість за видатковими накладними №1396804 від 20.11.2019, №1394148 від 20.11.2018; з 06.12.2019 по 06.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1397346 від 21.11.2019; з 07.12.2019 по 07.06.2020 на заборгованість за видатковими накладними №1393947 від 22.11.2019, №1398325 від 22.11.2019; з 08.12.2019 по 08.06.2020 на заборгованість за видатковою накладною №1385587 від 23.11.2019. Періоди нарахування пені на заборгованість за видатковими накладними №1399601 від 26.11.2019 та №1399596 від 27.11.2019 визначені позивачем правильно.

За перерахунком суду, в межах періоду, який був заявлений позивачем в позові, розмір пені за прострочення зобов`язання щодо оплати поставленого товару становить 7242,56 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

У пункті 8.5. договору сторони погодили, що розмір процентів річних становить 36%.

Перевіривши розрахунок 36% річних за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що 36% річних становить 11784,86 грн, у зв`язку зі чим суд задовольняє вимоги у цій частині частково.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат нарахованих позивачем за грудень 2019 року по квітень 2020 року на заборгованість по кожній видатковій накладній окремо, за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судом встановлено, що розрахунки позивача є арифметично правильними, у зв`язку із чим суд вважає вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 852,92 грн обґрунтованими.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІСАН".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІД-С ЛТД" (03142, м.Київ, ПРОСПЕКТ АКАДЕМІКА ПАЛЛАДІНА, будинок 44, ЛІТ. "Б", ідентифікаційний код 42423808) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІСАН" (40000, Сумська обл., місто Суми, ВУЛИЦЯ ІВАНА ПІДДУБНОГО, будинок 25, ідентифікаційний код 32318370) заборгованість у сумі 65608,00 грн, пеню у сумі 7242,56 грн, 36% річних у сумі 11784,86 грн, інфляційні втрати у сумі 852,92 грн та судовий збір у сумі 2096,73 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.09.2020.

Суддя С.О. Турчин