Рішення

від 07.09.2020 по справі 910/5973/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2020Справа № 910/5973/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" (84333, обл. Донецька, м. Краматорськ, вул. Архипа Куїнджі, будинок 14; ідентифікаційний код 34546602)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіл Буд Сервіс" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2 Б; ідентифікаційний код 42300160)

про стягнення 51 380, 53 грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіл Буд Сервіс" про стягнення 51 380, 53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду уточненої позовної заяви із приведеною у відповідність прохальною частиною позову (зазначенням окремо сум: основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат).

25.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, до якого додано уточнену позовну заяву із приведеною у відповідність прохальною частиною позову та зазначенням окремо сум: основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що ухвала суду від 28.05.2020 направлялася на адресу відповідача-1 поштовим повідомленням № 0105471837594, однак, конверт з вказаною ухвалою повернувся на адресу суду із зазначенням причин "інші причини".

Відтак, станом на дату ухвалення рішення відповідачами відзиву на позовну заяву до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв`язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, а також не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, суд зазначає, що станом на 07.08.2020 відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стіл Буд Сервіс" (далі - орендар) був укладений договір оренди частини нежитлового приміщення № 18/2509-1 за умовами якого орендодавець зобов`язується передати в користування за плату на певний строк орендарю приміщення на другому поверсі окремо розташованої нежитлової будівлі за адресою: вул. Архипа Куїнджі, б. 14, м. Краматорськ Донецької області (іменоване в подальшому - "об`єкт оренди"), а орендар зобов`язується за користування об`єктом оренди вносити орендну плату.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що загальна площі об`єкта оренди становить 10,9 м 2 .

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору, строк оренди складає 1 (один) рік з моменту підписання акту прийому-передачі об`єкта оренди орендарю уповноваженими представниками сторін. Строк оренди може бути змінений або продовжений сторонами, про що укладається додаткова угода до договору.

Орендодавець 25 вересня 2018 року передає орендарю об`єкт оренди за актом прийому- передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. В акті прийому- передачі зазначаються стан об`єкта оренди, наявність в ньому обладнання, інвентарю, іншого майна, наявність дефектів та іншої інформації щодо об`єкта оренди. Об`єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання акту прийому- передачі. У момент підписання акту прийому-передачі орендодавець передає орендарю ключі від об`єкта оренди (п. 3.1., 3.2. договору).

Згідно п. 5.1., 5.2. договору розмір орендної плати в місяць складає 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 20 % 250,00 грн. (двісті п`ятдесят гривень 00 копійок). У складі орендної плати враховані розходи орендодавця зі сплати обов`язкових платежів за користування земельною ділянкою, послуг з вивозу і розміщення твердих побутових відходів, а також рідких нечистот, а також послуг, зазначених в п. 3.3. договору. Орендна палата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 10 (десятого) числа місяця.

Умовами п. 5.5. договору сторони погодили, що нарахування орендної плати починається з моменту підписання акту прийому-передачі об`єкту оренди і проводиться до дати підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкту оренди з орендного користування (акту повернення об`єкту оренди).

Пунктом 5.6. договору визначено, що у випадку, передбаченому п. 3.4. договору, орендар відшкодовує орендодавцю у термін до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним на підставі наданого орендодавцем рахунку витрати за електроенергію за попередній місяць. Рахунок на оплату має бути наданий орендарю до 3 (третього) числа місяця наступного за звітним. В разі несвоєчасного надання рахунку на оплату, орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату такого рахунку.

При несвоєчасній оплаті орендарем орендної плати та інших платежів, передбачених цим договором, орендодавцем нараховується пеня в розмірі, передбаченому п. 9.4. цього договору, яка включається в рахунок для оплати орендної плати за наступний місяць (п. 5.7. договору).

Відповідно до п. 9.1. договору за порушення строків внесення орендної плати, передбачених розділом 5 даного договору, орендар сплачує пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

В п. 13.1. сторони погодили, що даний договір вважається укладеним у день його підписання обома сторонами після скріплення печатками сторін та діє протягом строку, встановленого в розділі 2 даного договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" було передано в користування приміщення згідно договору оренди, проте, орендар постійно порушує умови договору стосовно оплати орендної плати. На даний час відповідач залишається винним позивачу 12 000, 00 грн. Крім того, у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань позивачем було нараховано пеню в розмірі 38 722, 00 грн, 3% річних в розмірі 317, 97 грн та інфляційні втрати в розмірі 340, 56 грн.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 18/2509-1 від 25.09.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Приписи частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлюють, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом на виконання умов договору № 18/2509-1 від 25.09.2018, орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування приміщення загальною площею 10,9 м 2 , що знаходиться на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: вул. Архипа Куїнджі, б. 14, м. Краматорськ, Донецької області, що підтверджується актом прийому-передачі від 25.09.2018.

Як встановлено судом в матеріалах справи наявні докази надання позивачем відповідачу послуг з оренди майна на загальну суму 18 300, 00 грн, що підтверджується актами: № 235 від 30.09.2018 на суму 300, 00 грн, № 244 від 31.10.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 315 від 30.11.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 345 від 31.12.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 14 від 31.01.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 28 від 28.02.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 68 від 31.03.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 104 від 30.04.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 159 від 31.05.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 210 від 30.06.2019 на суму 1 500, 00 грн, а також, рахунками на оплату: № 217 від 31.10.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 284 від 30.11.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 314 від 31.12.2018 на суму 1 500, 00 грн, № 14 від 31.01.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 26 від 28.02.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 65 від 31.03.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 100 від 30.04.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 154 від 31.05.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 201 від 30.06.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 291 від 31.07.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 376 від 31.08.2019 на суму 1 500, 00 грн, № 423 від 30.09.2019 на суму 1 500, 00 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи також наявні докази здійснення часткової оплати оренди приміщення, а саме, платіжні доручення № від 03.10.2018 на суму 1 500, 00 грн та № 165 від 29.03.2019 на суму 4 800, 00 грн.

Водночас, доказів щоб підтверджували здійснення відповідачем розрахунків за договором оренди в повному обсязі в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідача наявна заборгованість з орендної платити за договором № 18/2509-1 від 25.09.2018 в сумі 12 000, 00 грн.

Крім того, суд зазначає, що позивачем на адресу відповідача направлялася претензія № 26 від 29.01.2020 про погашення наявної заборгованості.

Втім відповіді на означену претензію відповідачем не надано, заборгованості погашено не було.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 5.2. договору орендна палата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 10 (десятого) числа місяця.

Таким чином, враховуючи умови п. 5.2. договору, відповідач зобов`язаний був сплачувати орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа місяця, тобто починаючи з 11 числа кожного наступного місяця відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України № 18/2509-1 від 25.09.2018 про оренду частини нежитлового приміщення, не здійснив повної сплати орендної плати, тобто, не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 12 000, 00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 38 722, 00 грн, то суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 9.1. договору за порушення строків внесення орендної плати, передбачених розділом 5 даного договору, орендар сплачує пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

При цьому, суд зазначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відтак, здійснивши перевірку розрахунку пені в розмірі 38 722, 00 грн, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 38 722, 00 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 317, 97 грн та інфляційні втрати в розмірі 340, 56 грн, то суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає дані розрахунки є обґрунтованими, такими, що не суперечить нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 317, 97 грн та інфляційних втрат в розмірі 340, 56 грн, також підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стіл Буд Сервіс" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 13/2 Б; ідентифікаційний код 42300160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" (84333, обл. Донецька, м. Краматорськ, вул. Архипа Куїнджі, будинок 14; ідентифікаційний код 34546602) заборгованість в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп., пеню в розмірі 38 722 (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 317 (триста сімнадцять) грн 97 коп., інфляційні втрати в розмірі 340 (триста сорок) грн 56 коп. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 07.09.2020

Суддя Д.О. Баранов