Рішення

від 23.09.2020 по справі 910/1340/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2020Справа № 910/1340/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпряне"

про стягнення 494 040, 10 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Якимчук Д.М. за довіреністю від 18.09.2020;

від відповідача: Шкуро Ю.А. за довіреністю від 19.08.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" (далі - відповідач) про стягнення 494 040, 10 грн., з яких: 8 115, 55 грн. - 3% річних, 85 924, 55 грн. - пеня, 400 000, 00 грн. - штраф.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" було укладено Договір поставки № 13/18 від 27.02.2018, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити у власність покупця товар, а відповідач - прийняти товар та оплатити його вартість. Проте всупереч умов Договору відповідач свій обов`язок щодо своєчасної оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду із даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.02.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/1340/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.03.2020 року.

Проте, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 19.03.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що підготовче засідання, призначене на 24.03.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час наступного підготовчого засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

24.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

06.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зобов`язання позивача направити на його адресу копію позовної заяви з доданими до неї документами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2020 підготовче засідання призначено на 16.06.2020 року.

15.06.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 14.07.2020 року. Крім того, у задоволенні клопотання представника відповідача про зобов`язання позивача направити на його адресу копію позовної заяви з доданими до неї документами відмовлено.

30.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача, а також клопотання про поновлення строку для подання цього відзиву на позов.

13.07.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, а також заяву про розгляд справи без його участі.

13.07.2020 року на електронну пошту господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позов було відмовлено, у зв`язку, зокрема, з тим, що такий строк пропущено не було, а підготовче засідання відкладено на 11.08.2020 року.

14.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" надміру сплаченої останнім суми судового збору в розмірі 9 818, 25 грн.

06.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції, проведення яких останній просив доручити господарському суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.08.2020 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" про проведення судових засідань у режимі відеоконференції відмовлено.

10.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву в порядку статті 167 Господарського процесуального кодексу України, а також клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 80 %.

До початку призначеного підготовчого засідання 11.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Крім того, до початку означеного засідання через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, в задоволенні якого судом було відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2020 закрито підготовче провадження у справі № 910/1340/20 та призначено її до судового розгляду по суті на 23.09.2020 року.

27.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про участь у судовому засіданні 23.09.2020 року в режимі відеоконференції з використанням програмного забезпечення Microsoft Teams.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2020 вищезазначене клопотання задоволено, вирішено проводити судове засідання, призначене на 23.09.2020 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення Microsoft Teams.

У судовому засіданні 23.09.2020 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.09.2020 року проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях. Крім того, останній просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 80 %.

Слід зазначити, що в процесі розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" було зареєстровано нову адресу місцезнаходження відповідача: 51230, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Голубівка, вулиця Лесі Українки, будинок 10.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, за якими справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

У судовому засіданні 23.09.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 13/18 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити у власність покупця товар, асортимент та ціна якого визначені у рахунку-фактурі, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити замовлений товар.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пункту 2.6 Договору перехід права власності на товар (як і ризики випадкового знищення/пошкодження товару) відбувається в момент передачі товару.

Відповідно до пункту 5.1 Договору вартість одиниці товару та всього товару, який постачається, вказані у попередньо виставленому рахунку-фактурі, який передається у письмовій формі на факс чи електронну пошту покупця та встановлюється у національній валюті України.

Згідно з пунктом 5.3 наведеного Договору, з урахуванням додаткової угоди до нього від 25.04.2019 року, оплата вартості переданого товару здійснюється шляхом 100 % (сто відсоткової) післяплати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Загальна сума цього Договору сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого товару та узгодженої на нього ціни відповідно до рахунків-фактур (пункт 5.6 Договору).

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та припиняє свою дію 31.12.2018 року. У випадку, коли на вказану дату будь-яка із сторін не виконала свої зобов`язання у повному обсязі, дія Договору продовжується до моменту повного і належного їх виконання.

Цей Договір щоразу автоматично продовжується на новий наступний однорічний строк, якщо він не розірваний ні однією із сторін шляхом направлення письмового повідомлення через засоби зв`язку, що забезпечують підтвердження факту і дати одержання (наприклад: рекомендованим листом з повідомленням про вручення, факсимільною згодою), не пізніше ніж за один місяць до його спливу.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач згідно з видатковими накладними № 522 від 02.03.2018 на суму 388 900, 00 грн., № 913 від 13.04.2018 на суму 388 900, 00 грн., № 2815 від 17.09.2018 на суму 244 850, 00 грн., № 1364 від 25.04.2019 на суму 819 924, 00 грн., № 1676 від 16.05.2019 на суму 805 600, 00 грн., № 1748 від 23.05.2019 на суму 842 374, 00 грн. та № 2034 від 11.06.2019 на суму 829 498, 00 грн. поставив відповідачу погоджений між сторонами товар на загальну суму 4 320 046, 00 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань.

Проте, в порушення вищевказаних умов Договору відповідач отриманий товар оплатив несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з покупця нарахованих штрафних санкцій та 3 % річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, оплата поставленого відповідачу товару здійснювалася останнім поза межами встановлених Договором строків.

У зв`язку з наведеними обставинами позивач просив суд стягнути з відповідача, зокрема, 85 924,55 грн. пені, нарахованої на відповідні суми заборгованості по кожній спірній накладній у період з 25.05.2019 року по 18.10.2019 року, а також 8 115,55 грн. 3 % річних, нарахованих на такі суми заборгованості протягом зазначеного періоду.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або укладеним між сторонами договором.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати вартості товару за цим Договором, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення. Сторони погодили, що строк нарахування пені за цим пунктом дорівнює строку позовної давності за цим Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 85 924,55 грн. та 3 % річних у розмірі 8 115,55 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення, кількості днів за відповідні періоди прострочення та неврахування днів здійснених відповідачем проплат, що призвело до заявлення вказаних сум у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня та 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та 3% річних.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

Проте, з наданого позивачем розрахунку пені та 3 % річних судом встановлено, що їх розрахунок було здійснено з урахуванням днів, в який відбулася оплата товару, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства. Крім того, позивачем всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України невірно визначено дати початкових періодів нарахування наведених сум.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди, є 7 325,75 грн., з яких: 134,78 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 819 924,00 грн. у період з 28.05.2019 по 29.05.2019; 44,93 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 546 616,00 грн. у період з 30.05.2019 по 30.05.2019; 157,25 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 273 308,00 грн. у період з 31.05.2019 по 06.06.2019; 3,14 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 4 774,67 грн. у період з 07.06.2019 по 14.06.2019; 89,07 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 541 841,34 грн. у період з 19.06.2019 по 20.06.2019; 22,46 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 273 308,00 грн. у період з 21.06.2019 по 21.06.2019 (кінцева дата такого нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку); 183,40 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 1 115 682,00 грн. у період з 25.06.2019 по 26.06.2019; 701,59 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 569 066,00 грн. у період з 27.06.2019 по 11.07.2019; 804,65 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 1 398 564,00 грн. у період з 12.07.2019 по 18.07.2019; 650,15 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 1 130 030,67 грн. у період з 19.07.2019 по 25.07.2019; 370,10 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 900 573,07 грн. у період з 26.07.2019 по 30.07.2019; 863,72 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 700 573,07 грн. у період з 31.07.2019 по 14.08.2019; 2 712,83 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 660 122,07 грн. у період з 15.08.2019 по 03.10.2019; 587,68 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 510 718,67 грн. у період з 04.10.2019 по 17.10.2019.

Крім того, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вказані останнім періоди, є 83 039,64 грн., з яких: 1 572,46 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 819 924, 00 грн. у період з 28.05.2019 по 29.05.2019; 524,15 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 546 616,00 грн. у період з 30.05.2019 по 30.05.2019; 1 837,53 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 273 308,00 грн. у період з 31.05.2019 по 06.06.2019; 36,63 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 774,67 грн. у період з 07.06.2019 по 14.06.2019; 1 039,15 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 541 841,34 грн. у період з 19.06.2019 по 20.06.2019; 262,08 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 273 308,00 грн. у період з 21.06.2019 по 21.06.2019 (кінцева дата такого нарахування, зазначена позивачем у його розрахунку); 2 139,66 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 1 115 682,00 грн. у період з 25.06.2019 по 26.06.2019; 8 185,20 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 569 066,00 грн. у період з 27.06.2019 по 11.07.2019; 9 387,62 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 1 398 564,00 грн. у період з 12.07.2019 по 18.07.2019; 7 368,42 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 1 130 030,67 грн. у період з 19.07.2019 по 25.07.2019; 4 194,45 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 900 573,07 грн. у період з 26.07.2019 по 30.07.2019; 9 788,83 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 700 573,07 грн. у період з 31.07.2019 по 14.08.2019; 30 239,02 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 660 122,07 грн. у період з 15.08.2019 по 03.10.2019; 6 464,44 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 510 718,67 грн. у період з 04.10.2019 по 17.10.2019.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" підлягає 3 % річних у розмірі 7 325,75 грн. та 83 039,64 грн. пені. Водночас у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 789,80 грн. 3 % та 2 884,91 пені слід відмовити.

Також у поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" 400 000,00 грн. штрафу, нарахованого у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.4 Договору, у випадку порушення строків оплати вартості товару за цим Договором, покупець на вимогу постачальника сплачує штраф у розмірі 25 % від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень, або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Згідно з положеннями частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавець наділяє суб`єктів господарських відносин при укладенні договору правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладені положення законодавства сторони, керуючись принципом свободи договору, у пункті 7.4. Договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір у разі порушення строків оплати вартості товару - штраф у розмірі 25 % від вартості неоплаченого товару.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09.02.2018, у справі № 911/1351/17 від 22.03.2018, у справі № 922/1720/17 від 25.05.2018, у справі № 917/194/18 від 02.04.2019, у справі № 904/5770/18 від 19.09.2019.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а також не перевищує обрахованого судом розміру цієї санкції, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 400 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилався на недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" передбаченого положеннями укладеного між сторонами Договору порядку досудового врегулювання спору.

Проте такі заперечення не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, у пунктах 7.2, 7.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати вартості товару за цим Договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 25 % від вартості неоплаченого товару, на вимогу постачальника.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Більше того, законодавством не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання спору для правовідносин, що виникають з договорів поставки.

Отже, означені доводи відповідача не спростовують обґрунтованості пред`явлення даного позову безпосередньо до суду та не свідчать про відсутність правових підстав для його задоволення (з урахуванням здійсненого судом розрахунку належних до стягнення з відповідача сум грошових коштів).

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості відповідного випадку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.

При цьому, суд зазначає, що неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу: є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру неустойки, зокрема, не надано доказів, що підтверджують його скрутне фінансове становище, свідчать про невідповідність розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення грошового зобов`язання відповідача.

При цьому, на переконання суду, наведена відповідачем у клопотанні обставина щодо відсутності у позивача збитків внаслідок наявної заборгованості за поставлений товар не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру пені та штрафу за відсутності інших істотних обставин, які б свідчили про таку необхідність.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 42 та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом із тим, доказів того, що порушення строків розрахунків за поставлений товар сталось не з вини відповідача, суду не надано.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір неустойки, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення неустойки, суд визнає належну до стягнення суму штрафу та пені такими, що, є розумним стимулюванням боржника виконувати основне грошове зобов`язання, і не вважає їх розмір несправедливо непомірним тягарем та джерелом отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків. У зв`язку з цим, а також зважаючи на часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та заявлення позивачем за власною ініціативою вимоги про стягнення штрафу в розмірі, вдвічі меншому від обґрунтованого розміру цієї санкції, підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки не вбачається.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати поставленого товару.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Щодо поданої позивачем заяви про повернення надміру сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 494 040, 10 грн. було сплачено до Державного бюджету України судовий збір в сумі 17 228,85 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2542 від 02.10.2019.

Водночас за розгляд позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 494 040, 10 грн. відповідно до положень підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" підлягав сплаті судовий збір у розмірі 7 410,60 грн. (1,5 відсотка ціни позову). Таким чином, судовий збір в сумі 9 818,25 грн. позивачем сплачено надмірно.

За таких обставин, поверненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 9 818,25 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" про стягнення 494 040, 10 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпряне" (51230, Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Голубівка, вулиця Лесі Українки, будинок 10; код ЄДРПОУ 41102289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (81151, Львівська область, Пустомитівський район, село Давидів, вулиця Львівська, будинок 2 А; код ЄДРПОУ 36874925) 400 000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 83 039 (вісімдесят три тисячі тридцять дев`ять) грн. 64 коп. пені, 7 325 (сім тисяч триста двадцять п`ять) грн. 75 коп. 3 % річних та 7 355 (сім тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (81151, Львівська область, Пустомитівський район, село Давидів, вулиця Львівська, будинок 2 А; код ЄДРПОУ 36874925) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 9 818 (дев`ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 25 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 2542 від 02.10.2019 на загальну суму 17 228,85 грн.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24.09.2020 року.

Суддя В.С. Ломака