Рішення

від 16.09.2020 по справі 918/534/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/534/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Ножняк Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця Рязанова Станіслава Анатолійовича до Благодійного фонду "Надія"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

За участю представників сторін:

від позивача: Маслюк О.М.;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року фізична особа - підприємець Рязанов Станіслав Анатолійович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Благодійного фонду "Надія" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 07.07.2020 року.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року розгляд справи відкладено на 19.08.2020 року.

Ухвалою суду від 19.08.2020 року розгляд справи відкладено на 03.09.2020 року.

03 вересня 2019 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення паперових копій доказів.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/534/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2020 року.

У судове засідання 16.09.2020 року представник відповідача не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав. Про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчать повідомлення поштового зв`язку, які знаходиться в матеріалах справи.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду - ухвали суду надсилалися на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 33024, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Пересопницька, буд. 1.

Органом поштового зв`язку повернуто ухвали суду від 12.06.2020 року, 07.07.2020 року, 19.08.2020 року, 03.09.2020 року з відміткою "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується повідомленнями поштового зв`язку, які знаходиться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду у судовому засіданні і причини неподання відповідачем відзиву на позовну заяву не визнаються поважними.

Разом з цим, слід зазначити, що на офіційному сайті Господарського суду Рівненської області були розміщенні повідомлення про час та місце розгляду даної справи.

Таким чином, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 16.09.2020 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснив, що Благодійний фонд "Надія", керівником якого є громадянинка ОСОБА_1 , вже тривалий час (більше 15 років) неправомірно користується частиною земельної ділянки позивача, шляхом облаштування там притулку для тварин. Оскільки позивач має намір використовувати вказану землю за призначення (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств), останній неодноразово звертався до представників (працівників) притулку, який розташований на його земельній ділянці, з проханням (вимогою) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення огорожі, вольєрів та інших малих архітектурних форм і споруд, з яких складається притулок для собак, самовільно розміщених Благодійним фондом "Надія" на вказаній земельній ділянці. Однак відповідач жодним чином на контакт не йде: на письмові листи не відповідає, на усні звернення не реагує. Вказані обставини і стали причиною звернення до суду з даним позовом. Просив суд позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши подані позивачем документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Фізична особа - підприємець Рязанов Станіслав Анатолійович є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:004:0083 площею 3,9544 га., для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №190292900 від 26 листопада 2019 року (а.с. 12-13).

Як стверджує позивач та встановлено в ході розгляду справи, відповідачем - Благодійним фондом "Надія", керівником якого є громадянка ОСОБА_1 (а.с.82-83), самовільно без дозволу власника розміщено з 2002 року на вказаній земельній ділянці притулок для собак (а.с. 16-21, 51-73).

Так, між позивачем, який є власником земельної ділянки та відвідачем, який користується спірною землею, не існує договірних відносин щодо цього майна і частина земельної ділянки перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до Головного управління Держеокадастру у Рівненській області щодо підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності по АДРЕСА_1 , де у відповідь спеціалістами управлінням, в результаті виїзду на місце працівників вказаної установи встановлено, що керівником Благодійного фонду "Надія" Мамчур А.Б використовується частина вказаної земельної ділянки для влаштування притулку для собак, який огороджено металевим парканом з сіткою.

Листом Головного управління Держгкокадастру у Рівненській області від 29.10.2019 року №Р-108/1-409/0/6-19 (а.с. 14-15) повідомлено, що відповідно до наданого плану земельної ділянки, складеного за результатами проведення зйомки ПП "Рівнебудземпроектсервіс", площа частини земельної ділянки, яка використовується громадянкою ОСОБА_1 , становить 0, 0920 га. (а.с. 8-11).

Вказані факти свідчать про порушення вимог земельного законодавства, а саме ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки площею 0, 0920 га, шляхом влаштування собачого притулку та огородження металевим парканом з сіткою по АДРЕСА_1 .

Громадянка ОСОБА_1 відмовила у доступі до території, від надання пояснень та подальшої участі в проведенні перевірки, складання відповідних процесуальних документів та вжиття заходів реагування також відмовила (а.с.14).

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог учасників судового процесу, дотримуючись принципів об`єктивної істини, добросовісності, розумності та справедливості суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між сторонами виникли спірні правовідносини, з приводу користування позивачем земельною ділянкою, яка належить йому на праві власності. Тобто, існує спір про користування земельною ділянкою, предметом якого є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що належить на праві власності позивачу.

Відтак, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, є земельними та регулюються відповідними положеннями Конституції України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб`єктів певної правової поведінки.

Так, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ст. 212 ЗК України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положення ст. 391 Цивільного кодексу України, якою передбачено права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, передбачають регулювання захисту права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Тобто передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019р. у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019р. у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 року у справі №907/810/15).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Зважаючи на викладене, позивачем із даними позовними вимогами може виступати власник або постійний землекористувач.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-ІV дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно до положень ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що здійснення державної реєстрації прав (в тому числі права власності) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

Оскільки під час розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Благодійним фондом "Надія", керівником якого є громадянинка ОСОБА_1 , шляхом влаштування собачого притулку використовується частина площею 0,0920 га самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 3,9544 га. по АДРЕСА_1 , власником якої є позивач - фізична особа - підприємець Рязанов Станіслав Анатолійович, - суд дійшов висновку, що Благодійний фонд "Надія" є належним відповідачем у справі.

Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідач тривалий час користується самовільно зайнятою частиною земельної ділянки позивача, що в свою чергу, є підставою для застосування правової конструкції, передбаченої ст. 391 ЦК України.

Водночас, суд зауважує, що між сторонами у справі відсутні договірні (орендні) правовідносини, що свідчить про можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування (негаторний позов). Судом не встановлено обставин, що свідчили б про правомірність користування земельною ділянкою з боку відповідача.

За таких обставин, суд констатує, що аргументи, наведені позивачем знаходять своє підтвердження у встановлених судом обставинах, які перевірені наданими суду доказами.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд приходить до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив на позовну заяву не надав. Жодних доказів в спростування наведених позивачем обставин відповідачем не було подано.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи, що позов задоволено, а позивач у даній справі звільнений від сплати судового збору, судовий збір покладається на відповідача та підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 13, 73-80, 86, 129, 196, 232, 233, 236-238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Благодійному фонду "Надія" (33024, м. Рівне, вул. Пересопницька, 1, код ЄДРПОУ 26206354) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5610100000:01:004:0083 площею 3,9544 га, яка належить на праві приватної власності фізичній особі - підприємцю Рязанову Станіславу Анатолійовичу ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) і призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Соборна, земельна ділянка 420 - шляхом знесення огорожі, вольєрів та інших малих архітектурних форм і споруд, з яких складається притулок для собак, самовільно розміщених Благодійним фондом "Надія" на вказаній земельній ділянці.

3. Стягнути з Благодійного фонду "Надія" (33024, м. Рівне, вул. Пересопницька, 1, код ЄДРПОУ 26206354) в дохід Державного бюджету України 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 24 вересня 2020 року.

Суддя Романюк Ю.Г.