Рішення

від 23.09.2020 по справі 120/3383/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 вересня 2020 р. Справа № 120/3383/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сальницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Сальницької сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення №419 від 18.06.2020 про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки.

Ухвалою від 23.07.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, хоча копію ухвали від 23.07.2020 отримав 30.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та відомостями, отриманими за допомогою сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному веб-сайті Укрпошти (трек номер 2100106538060).

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, а також керуючись положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду даної адміністративної справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини справи.

Так, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.12.2018 по справі №149/3275/18, окрім іншого, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 1,5491 га в умовних кадастрових гектарах в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області, яке належало ОСОБА_2 як співвласнику колективної власності КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області серії ВН від 03.01.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №12.

В подальшому, маючи намір реалізувати надане їй право, позивач звернулась до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Встановлено, що рішенням 30 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №284 від 24.04.2019 позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу через відсутність вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

27.01.2020 позивач вдруге звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про виділення їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га.

Разом із тим, рішенням 36 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №396 від 11.02.2020 їй відмовлено через відсутність вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

25.05.2020 позивач втретє звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

Рішенням 38 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №419 від 18.06.2020, позивачці відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку з відсутністю вільних земель комунальної власності на території сільської ради. Крім того, даним рішенням також рекомендовано позивачу звернутись до Сальницької сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі після визнання спадщини відумерлою в порядку, встановленому ст. 1277 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини 2та 3 статті 25 ЗК України).

У свою чергу, частинами 3-5 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із частиною 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

26.04.2003 набрав чинності Закон України №675-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України , яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Натомість, приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Із наведеного вище слідує, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 5 червня 2003 року № 899-IV Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон № 899-IV).

Відповідно ст. 1 Закону №899-IV, право на земельну частку (пай) мають, окрім інших, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам (ст. 5 Закону № 899-IV).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (ст. 3 Закону № 899-IV).

Відповідно до ст. 2 Закону № 899-IV, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.12.2018 по справі №149/3275/18, окрім іншого, визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 1,5491 га в умовних кадастрових гектарах в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області, яке належало ОСОБА_2 як співвласнику колективної власності КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю в КСП Сальницьке с. Сальниця Хмільницького району Вінницької області серії ВН від 03.01.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №12.

З метою реалізації права на приватизацію земельної ділянки, 25.05.2020 позивач звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

Разом із тим, рішенням 38 сесії 7 скликання Сальницької сільської ради №419 від 18.06.2020, позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку з відсутністю вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

Надаючи оцінку наведеним в оскаржуваному рішенні підставам для відмови у наданні позивачу відповідного дозволу, суд виходив із наступного.

Так, положеннями статті 13 Закону № 899-IV визначено, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

В свою чергу, невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Із аналізу наведених вище положень слідує висновок, що нерозподілені (не витребувані) частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності , а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.10.2019 по справі №922/2723/17, та мають застосовуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.

В даному ж випадку, як уже зазначалось судом вище, 25.05.2020 позивач звернулася до Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

В той же час, оскаржуваним у даній справі рішенням №419 від 18.06.2020, позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку з відсутністю вільних земель комунальної власності на території сільської ради.

Разом із тим, у заяві від 25.05.2020 позивачем не ставилось питання щодо надання їй дозволу на розробку відповідної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) саме із земель комунальної власності, адже позивач просила виділити їй земельну ділянку із земель нерозподілених часток (паїв), які не є землями комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідача до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному ж випадку, враховуючи усі наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуване у даній справі рішення №419 від 18.06.2020 не відповідає вимогам ст. 2 КАС України, адже прийняте відповідачем без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В даному ж випадку, враховуючи встановлені вище обставини справи, а також з метою відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2020 щодо надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв).

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено повністю судові витрати зі сплати судового збору в сумі840,80 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступним.

Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №18 від 09.07.2020, акт приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 25.07.2020 року, що містить перелік (опис) наданих послуг, розрахунок суми гонорару від 09.07.2020 р., книгу обліку доходів і витрат, а також квитанцію №18 від 09.07.2020, що підтверджує здійснення позивачем оплати у розмірі 2000 грн. за надані послуги.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція №18 від 09.07.2020, за яким позивач сплатив гонорар у розмірі 2000 грн., на виконання умов договору від 09.07.2020.

Як видно із акта приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору від 09.07.2020 року, позивачеві надано такі юридичні послуги, як надання усних консультацій, збір та правовий аналіз інформації і вивчення судової практики, написання адміністративного позову та виготовлення додатків до нього, на загальну суму 2000 грн.

Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.

Враховуючи вищевикладене, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94,139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області №419 від 18.06.2020.

Зобов`язати Сальницьку сільську раду Хмільницького району Вінницької області повторно розглянути ОСОБА_1 від 25.05.2020 щодо надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області площею 1,5491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель нерозподілених часток (паїв), з врахуванням висновків, викладених у даному рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Сальницька сільська рада Хмільницького району Вінницької області (вул. Соборна, 38, с. Сальниця, Хмільницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331774).

Повний текст рішення складено 23.09.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна