Рішення

від 24.09.2020 по справі 140/5927/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5927/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 20.03.2002 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП), проте ще до 2004 року підприємницька діяльність була фактично припинена та позивач працевлаштувався на роботу як найманий працівник.

З 25.01.2017 ОСОБА_1 працює у ТзОВ АЛЬФА ЕКСПО , яке як роботодавець здійснює сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі більшому від обов`язкового мінімально встановленого рівня.

Позивач у вересні 2019 року отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 23785,08 грн., підставою надіслання якої було те, що позивач був ФОП і тому повинен платити, незалежно від отримання доходу і здійснення підприємницької діяльності, мінімальний розмір ЄСВ, що становить 22% від розміру мінімальної заробітної плати. Крім того, позивачу було нараховано до сплати ЄСВ за липень, серпень, вересень 2019 року у розмірі 2754,20 грн. (тобто, у період між надісланням вимоги та закриттям ФОП).

Відповідно до квитанцій від 03.10.2019 № 21, від 16.10.2019 № 67 позивач сплатив нарахований ЄСВ через побоювання застосування до нього штрафних санкцій.

Проте, в подальшому позивач з`ясував, що обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП у нього не було, адже з січня 2017 року та по теперішній час є найманим працівником, а отже застрахованою особою. Таким чином, сплата ЄСВ у розмірі 26539,28 грн. є помилковою.

11.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів.

Листом від 27.03.2020 № 2787/ФОП/03-20-55-33 відповідач повідомив, що оскільки з 28.03.2002 по 30.09.2019 згідно з базою даних ІС Податковий блок позивач перебував на обліку як ФОП на загальній системі оподаткування та 31.10.2019 було подано звіт щодо сум нарахованого ЄСВ за 2017 - 2019 р. р., то відповідно кошти в сумі 23785,08 грн., які були сплачені на рахунки єдиного внеску були враховані в обов`язкову сплату єдиного внеску.

Позивач вважає вказану відповідь помилковою, у ній не визначена жодна із підстав відмови, яка передбачена пунктом 7 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 за № 193/28323 (далі - Порядок № 6).

Крім того, позивач в розумінні Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) є застрахованою особою і ЄСВ за нього у період з січня 2017 року по вересень 2019 року сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати ЄСВ позивачем як особою, що зареєстрована ФОП.

Позивач просить визнати протиправною відмову ГУ ДПС у Волинській області у поверненні помилково сплаченого ЄСВ в сумі 26539,28 грн. та зобов`язати відповідача задовольнити заяву про повернення коштів за формою Додатка № 1 Порядку № 6 і повернути помилково сплачені кошти в сумі 26539,28 грн., а також стягнути сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 29).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 06.05.2020 № 2111/03-20-08-02-07 (а. с. 32-33) представник відповідача Ярошик Т.В. позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що 31.10.2019 позивач самостійно подав звіти про суми нарахованого ЄСВ за 2017 - 2019 р. р. та сплачені кошти в сумі 23785,08 грн., а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 № Ф-11261-55 не оскаржив.

18.05.2020 представник позивача - адвокат Чабан Р.Л. подав відповідь на відзив, у якій вказав, що сплата ЄСВ та подання звіту не відбувалися добровільно, подання вказаного звіту не є доказом правомірності дій відповідача та відсутності підстав для повернення помилково та надміру сплаченого ЄСВ відповідачем, як і не оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ не вказує про її законність (а. с. 48-49).

Представник відповідача Ярошик Т.В. 25.05.2020 подав до суду заперечення, у яких навів доводи, аналогічні доводам відзиву (а. с. 54-56).

Ухвалою суду від 31.07.2020 було відмовлено у задоволенні заяви ГУ ДПС у Волинській області про розгляд справи в судовому засіданні (а. с. 59).

Крім того, ухвалою суду від 31.07.2020 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2017 - 2019 роки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) (а. с. 60).

18.08.2020 на виконання ухвали суду від 31.07.2020 про витребування доказів від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшла довідка за формою ОК-7 на ОСОБА_1 (а. с. 66-67).

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням строків, визначених статтею 258, пунктом 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований ФОП з 20.03.2002 по 30.09.2019, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а. с. 20).

08.08.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-11261-55, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 31.07.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 23785,08 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а. с. 8).

Як вбачається із відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., 19.04.2019 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2019 в розмірі 2457,18 грн., а також відображена станом на 31.07.2019 заборгованість у загальному розмірі 23785,08 грн., (а. с. 32-37).

Крім того, з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 вбачається сплата 03.10.2019 коштів в сумі 23785,10 грн. та 16.10.2019 коштів в сумі 2754,20 грн. (а. с. 34-37), відповідно до квитанцій від 03.10.2019 № 21, від 16.10.2019 № 67 (а. с. 9-10).

31.10.2019 позивач подав звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми № Д5 (річна) за 2017 - 2019 р.р., у яких відобразив суми нарахованого єдиного внеску за період з січня 2017 року по вересень 2019 року (а. с. 38-43).

В подальшому, 11.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив перерахувати помилково сплачені кошти у сумі 23785,08 грн. у жовтні 2019 року, та вказав, що підставою повернення коштів є постанова від 04.12.2019 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, та оскільки з січня 2017 року працює найманим працівником на ТзОВ АЛЬФА ЕКСПО і не здійснює діяльність, то у нього відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ за себе як ФОП і тому сплачена сума ЄСВ у жовтні 2019 року за 2017 - 2019 є помилковою, підлягає поверненню (а. с. 7).

Листом від 27.03.2020 № 2787/ФОП/03-20-55-33 відповідач повідомив, що оскільки з 28.03.2002 по 30.09.2019 згідно з базою даних ІС Податковий блок позивач перебував на обліку як ФОП на загальній системі оподаткування та 31.10.2019 було подано звіт щодо сум нарахованого ЄСВ за 2017 - 2019 р. р., то відповідно кошти в сумі 23785,08 грн., які були сплачені на рахунки єдиного внеску були враховані в обов`язкову сплату єдиного внеску (а. с. 5-6).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25.01.2017 по даний час перебуває у трудових відносинах з ПП АЛЬФА ЕКСПО , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 11-15), довідкою ПП АЛЬФА ЕКСПО від 28.02.2020 (а. с. 16), та згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 10.08.2020, протягом 2017 - 2019 р.р. ПП АЛЬФА ЕКСПО (ідентифікаційний код 39384214) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а. с. 67).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 25.01.2017 по даний час перебуває у трудових відносинах з ПП АЛЬФА ЕКСПО , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 11-15), довідкою ПП АЛЬФА ЕКСПО від 28.02.2020 (а. с. 16), та згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 10.08.2020, протягом 2017 - 2019 р.р. ПП АЛЬФА ЕКСПО (ідентифікаційний код 39384214) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а. с. 67).

Отже, вказана юридична особа ПП АЛЬФА ЕКСПО як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності суду не надано.

Крім того, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з січня 2017 року по вересень 2019 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

На думку суду, подання позивачем звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми № Д5 (річна) за 2017 - 2019 р. р., які подані в один день - 31.10.2019, а також не оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 № Ф-11261-55, не спростовує висновків суду про відсутність у позивача протягом січня 2017 року - вересня 2019 року обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП, оскільки наявними у справі доказами підтверджено статус позивача як застрахованої особи, сплату протягом вказаного періоду його роботодавцем ЄСВ в розмірі не менше мінімального та фактичне нездійснення позивачем підприємницької діяльності і відсутність доходів від провадження такої діяльності.

Відтак, суд дійшов висновку, що сплачений квитанцією від 03.10.2019 № 21 ЄСВ в сумі 23785,10 грн. є помилково сплаченими коштами.

Згідно із підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 6 повернення Коштів здійснюється у випадках: надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719.

Пунктом 6 Порядку № 6 передбачено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява). У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, Заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

За приписами пункту 7 Порядку № 6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації. Заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві Платника інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій. У разі відмови в задоволенні Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 Платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 6 на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства). Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства.

На думку суду, відмова у задоволенні заяви позивача від 11.03.2020 про повернення коштів в сумі 23785,08 грн., викладена у листі ГУ ДПС у Волинській області від 27.03.2020 № 2787/ФОП/03-20-55-33, є протиправною, наведені у вказаному листі причини відмови суд відхиляє, оскільки, як було вказано вище, позивач помилково сплатив ЄСВ, та у позивача протягом січня 2017 року - вересня 2019 року обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП не було, позаяк наявними у справі доказами підтверджено статус позивача як застрахованої особи, сплату протягом вказаного періоду його роботодавцем ЄСВ в розмірі не менше мінімального, а також фактичне нездійснення позивачем підприємницької діяльності та відсутність доходів від провадження такої діяльності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що заява про повернення коштів подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 6, та форма цієї заяви передбачає чітке зазначення суми надміру або помилково сплачених коштів, яка має бути вказана цифрами та словами.

При цьому, суд наголошує, що у заяві від 11.03.2020 позивач просив повернути кошти саме в сумі 23785,08 грн. (а. с. 7), саме щодо цієї суми відмовлено у поверненні листом від 27.03.2020 № 2787/ФОП/03-20-55-33 (а. с. 5-6), тоді як у позовній заяві позивач помилково стверджує про звернення за поверненням коштів в іншій сумі - 26539,28 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки протягом січня 2017 року - вересня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, ЄСВ в сумі 23785,10 грн. квитанцією від 03.10.2019 № 21 був сплачений помилково, тому у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у задоволенні заяви позивача від 11.03.2020 про повернення коштів в сумі 23785,08 грн., у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправною відмови, викладеної у листі ГУ ДПС у Волинській області від 27.03.2020 № 2787/ФОП/03-20-55-33, в задоволенні заяви позивача від 11.03.2020 про повернення коштів в сумі 23785,08 грн., та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11.03.2020 про повернення коштів в сумі 23785,08 грн., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача саме повернути сплачені кошти в сумі 26539,28 грн. не підлягають до задоволення з тих підстав, що за приписами пункту 8 Порядку № 6 повернення (перерахунок) коштів платнику здійснюється відповідним управлінням (відділенням) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства), на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Як передбачено частиною першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений квитанцією від 13.04.2020 № 0.0.1675136608.1 в сумі 840,80 грн. (а. с. 28), пропорційно до задоволених вимог в розмірі 420,40 грн.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, лише у випадку подання учасником справи доказів їх понесення та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач надав суду лише договір про надання правової допомоги від 16.03.2020, укладений між ним та адвокатом Чабаном Р.Л., якою передбачена вартість правової допомоги в сумі 5000,00 грн. (а. с. 24).

Проте, суду не надано доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу (зокрема, будь-якого платіжного документу, який підтверджує сам факт сплати адвокату коштів в сумі 5000,00 грн.), а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для вирішення питання щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн., як про це він просить у позовній заяві.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову, викладену у листі від 27 березня 2020 року № 2787/ФОП/03-20-55-33 Головного управління ДПС у Волинській області, в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року про повернення коштів в сумі 23785 гривень 08 копійок.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) від 11 березня 2020 року про повернення коштів в сумі 23785 гривень 08 копійок, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 420 гривень 40 копійок (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх