Рішення

від 23.09.2020 по справі 640/14816/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року м. Київ № 640/14816/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Київській області Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а, код ЄДР: 39393260), в якому просить суд визнати протиправною, такою що не підлягає виконанню та скасувати вимогу від 05.12.2018 № Ф-815-17У з визначеною сумою недоїмки з ЄСВ, штрафу і пені всього 18 458,91 грн. (недоїмка 2112,00 грн., штраф - 3 600,08 грн., пеня - 12 746,83 грн.).

Позивач також заявляє про розмір витрат за послуги адвоката - 4000 грн.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що є платником податків на загальних умовах, з 07.06.2017 працює директором ТОВ ЄВРО МЕДТЕХСЕРВІС (код ЄДР 41383382) на підставі безстрокового трудового договору.

Саме з цього часу, як стверджує позивач, вказане товариство здійснює нарахування та сплату ЄСВ за позивача як найманого працівника, що підтверджується, як зазначає позивач, звітами про суми нарахованої заробітної плати.

Позивач додає також, що на підставі власного рішення, 10.1.2019 державним реєстратором до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , номер запису 25690060003001714.

Позивач зазначає, що з 2015 року до дати фактичного припинення 10.01.2018 ФОП ОСОБА_1 не здійснював господарську діяльність і не отримував дохід. Весь час з 2015 по 2018 позивач подавав декларації із зазначенням нульового доходу.

10.06.2019 при спробі використати кредитну карту позивач отримав відмову. Надалі було з`ясовано, що рахунок заблоковано державним виконавцем.

Вказані дії були пов`язані із виконанням оскаржуваної вимоги.

Позивач звертає увагу, що ще в 2018 ним був сплачений борг з ЄСВ, штраф та пеня в рамках виконання вимог № Ф-815-17 від 04.08.2017 та № Ф-815-17 від 07.11.2017.

В обґрунтування позову зазначається, що внаслідок змін у профільне законодавство з 01.01.2017 ДФС незаконно вимагало сплачувати ЄСВ в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску всіма ФОП незалежно від того, чи отримував даний суб`єкт дохід.

Позивач не розуміє: на підставі чого і за який період позивачу були нараховані нові суми боргу з ЄСВ, штрафу і пені.

Позивач вважає ці нарахування помилковими та незаконними.

В обґрунтування позову позивач, крім іншого посилається на рішення Кіровоградського окружного адмінсуду.

Посилаючись на положення профільного законодавства, позивач вважає, що закон не містить застережень для ФОП, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. У ФОП, на думку позивача, який обрав спрощену систему та не отримує дохід, не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Нарахування здійснюється за актами перевірок. При цьому, як знову звертає увагу позивач, з 10.01.2018 він не є ФОП. ЄСВ за позивача сплачував роботодавець.

Враховуючи наведене у позовній заяві, позивач вважає оскаржувану вимогу протиправною.

Позиція відповідача.

У відзиві (а.с. 57-60) відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення.

Звертає увагу, що позивач був ФОП з 26.10.2007. Надалі, 10.01.2018 державним реєстратором внесено запис про припинення діяльності ФОП.

Зазначає також, що автоматичні щоквартальні нарахування ЄСВ ФОП ОСОБА_1 були проведені з І кварталу 2014 року по 4 квартал 2017 року.

За 2014 рік: на початок звітного періоду (термін 22.04.2014) переплата становила 1194,03 грн., нараховано - 5 071,80 грн.

На кінець звітного періоду (термін 20.01.2015) сума боргу становить 3877,77 грн.

За 2015 рік: (термін 20.04.2015 по 19.01.2016) нараховано - 5 293,88 грн.

За 2016 рік: (термін 19.04.2016 по 19.01.2017) нараховано - 3 797,64 грн.

За 2017 рік: (термін 19.04.2017 по 19.01.2018) нараховано - 8 448,00 грн.

30.01.2018 позивачем сплачено кошти по єдиному внеску у розмірі 17193,29 грн., а 15.06.2018 сплачено 2112 грн.

Очевидним є той факт обов`язкові сплати Позивачем були здійснені без дотримання граничних строків сплати, а платника забуває про свій обов`язок не лише у повному обсязі сплачувати єдиний внесок, але й сплачувати такий збір вчасно.

Згідно з п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

ГУ ДПС зазначає, що оскільки позивачем не було своєчасно сплачено єдиний соціальний внесок, контролюючим органом було винесено Рішення від 06.09.2018 № 0042695302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску яким нараховано штрафних санкцій у розмірі 3600,08 грн. та пені в розмірі 12746,83 грн.

З урахуванням наведеного та даних інформаційних систем, загальна сума заборгованості складає 18458,91 грн., у зв`язку з чим і була сформована вимога про сплату боргу.

Посилаючись на положення профільного законодавства, відповідач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

У відповіді на відзив (а.с. 79 - 84) позивач наполягав на обґрунтованості своїх доводів відносно протиправності оскаржуваної Вимоги.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 14.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення засідання та виклику учасників справи.

Ухвалою від 20.09.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ГУ ДПС у Київській області.

Встановлені судом обставини.

У даному випадку учасниками справи не заперечуються обставини реєстрації позивача в якості ФОП, припинення діяльності ФОП. Учасниками справи також не спростовуються та не заперечуються проведені раніше нарахування та сплата нарахувань, зазначені у відзиві, підтверджуються карткою особового рахунку.

При цьому, з наявних матеріалів справи, пояснень ГУ ДПС, розрахунку боргу (а.с. 61), рішення від 06.09.2018 № 0042695302 (а.с. 62), картки особового рахунку (а.с. 65 - 68) підтверджується нарахування позивачу сум, вказаних у відзиві на позов.

З цих матеріалів вбачається, що штраф і пеня , які визначені у спірній вимозі , нараховані (застосовані) відповідно до Рішення від 06.09.2018 № 0042695302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 23.04.2014 по 15.06.2018 .

З наявних матеріалів справи вбачається, що за зазначеним рішенням вказані санкції нараховані відносно попередніх періодів, за якими раніше були виставлені вимоги про сплату боргу (недоїмка) та які були сплачені позивачем.

Вказані вимоги за попередні періоди, як і власне самі нарахування ЄСВ за вказані періоди, за якими нараховані санкції, позивачем не оскаржуються , не є предметом спору у даній справі, а відтак, питання правомірності вказаних нарахувань знаходяться поза межами компетенції суду у даній справі в силу вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог .

При цьому, Рішення від 06.09.2018 № 0042695302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, яке покладено в основу оскаржуваної вимоги, яка по суті є зведеним узагальненням нарахувань , також не є предметом оскарження у даній справі та питання його законності знаходиться поза межами компетенції суду у даній справі.

Відтак , оскільки спірна Вимога в частині санкцій сформована на підставі Рішення від 06.09.2018 № 0042695302, яке не оскаржено та не скасовано та яке у свою чергу сформовано у зв`язку із прострочкою сплати позивачем раніше нарахованої недоїмки за раніше виставленими вимогами (№ Ф-815-17 від 04.08.2017 та № Ф-815-17 від 07.11.2017) за попередні періоди, які також не оскаржені та не скасовані, суд, беручи до уваги відсутність рішень контролюючого органу про списання нарахованих сум, не вбачає підстав для скасування в цій частині спірної вимоги, яка сформована на підставі ч. 14 ст. 25, четвертого абзацу ч. 15 статті 25, частин 3, 4 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - Закон про ЄСВ).

Що стосується оцінки спірної вимоги в іншій частині , а саме - щодо включеної до вимоги суми недоїмки у розмірі 2112 грн. (нарахування ЄСВ за 4 кв. 2017 від 19.01.2018 із терміном сплати 19.01.2018, слід зазначити наступне.

Так, відносно нарахування не на підставі акту перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, що має місце і у даному випадку.

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для висновку про протиправність дій відповідача щодо формування оскаржуваної вимоги на підставі даних інформаційних систем.

Власне математичний розрахунок наведено вище та щодо наведених у ньому показників, крім власне доводів про відсутність обов`язку сплачувати ЄСВ як такого (стосується недоїмки у розмірі 2112 грн.), позивачем не надано обґрунтованих заперечень.

При цьому, як сформулював правовий висновок Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 у справі № 826/25425/15, положеннями законодавства не передбачено обов`язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.

Підсумовуючи оцінку доводів позивача щодо порушення відповідачем формальних правил та процедур, суд звертає увагу, що навіть за наявності окремих недоліків оформлення вимоги, окремі дефекти не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

По суті доводів позивача відносно відсутності обов`язку ФОП сплачувати ЄСВ, безвідносно є він фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, оскільки за нього ЄСВ сплачує роботодавець, у якого фізична особа працює найманим працівником, суд зазначає наступне.

Так, позивач зазначає, що у період, зокрема, червня - грудня 2017 його нарахований дохід складав від 2240 грн. на місяць до 3400 грн. на місяць з якого нараховувався ЄСВ.

У зв`язку з цим слід зазначити, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах , встановлених законом .

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Так, Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

По суті це зведений внесок за різними видами страхування .

Метою запровадження ЄСВ є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.

Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів ) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги , що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.

У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством

Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.

Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта , його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.

Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ.

Суд не може перебирати на себе нормотворчу функція законодавця, усувати прогалини законодавства та визначення пільгових режимів оподаткування.

Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема:

- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";

- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;

- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.

Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності станом на час нарахування 19.01.2018 ЄСВ (недоїмки) до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов`язку).

Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати.

Крім цього, слід додати наступне.

Як вже зазначалося, позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП).

Окремим платником ЄСВ є і ТОВ ЄВРО МЕДТЕХСЕРВІС (роботодавець), в якому працює позивач як найманий працівник, що не заперечується учасниками справи.

Відповідно до ст. 5 Закону України Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:

обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб , які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб`єктів підприємницької діяльності

Відповідно до положень ст. 7 Закону України Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:

особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності .

Наведені базові принципи страхування визначають осіб, які є найманими працівниками та ФОП як окремих суб`єктів, для цілей загальнообов`язкового соціального страхування.

У свою чергу, частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є:

фізичні особи - підприємці , в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4);

підприємства , установи та організації, інші юридичні особи , утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4).

Відтак, для цілей загальнообов`язкового соціального страхування ФОП та юридичні особи є окремим платниками ЄСВ.

При цьому, як вже зазначалося, Закон про ЄСВ не містить норм щодо звільнення ФОП від сплати ЄСВ, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес ФОП не приносить доходів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Щодо бази нарахування ЄСВ.

Відповідно до положень ст. 7 Закону про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII).

У той же час, відносно періоду з 2 кв. 2017 та платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року , такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII).

Що стосується періоду з 01.01.2018 та платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, інформативно слід зазначити, що ЄСВ нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої статті 7 в редакції Закону від 03.10.2017 р. N 2148-VIII).

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування , форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином , ФОП та роботодавець, у якого працює така фізична особа як найманий працівник, є окремими платниками ЄСВ та мають окремі (власні) бази нарахування ЄСВ, які не є тотожними та не покривають , не об`єднують одна іншу, та однаковий, незалежний один від іншого, обов`язок сплачувати ЄСВ незалежно від результатів своєї господарської діяльності та, відповідно, фінансового стану, що є наслідком такої діяльності.

При цьому, у будь-якому випадку кожен з них має сплатити ЄСВ не нижче мінімального рівня.

У даному випадку відсутні правові підстави, визначені Законом про ЄСВ, вважати, що сплата ЄСВ роботодавцем покриває ( заміщую ) суми ЄСВ нараховані позивачу як окремому платнику податків, зареєстрованому підприємцем для цілей ведення власного бізнесу, що не може ототожнюватись з працею найманим працівником у вищезгаданого роботодавця.

Неотримання ФОП прибутку від власного бізнесу не є підставою для перекладання обов`язку сплачувати ЄСВ на роботодавця, робота в якого є окремим видом реалізації громадянином своїх здібностей, досвіду та можливостей.

Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов`язки позивача як платника ЄСВ, суб`єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача , як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик , до яких позивача ніхто не примушував , що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.

Закон чітко та недвозначно встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку, якщо ця фізична особа є найманим працівником у іншого роботодавця.

При цьому, суд нагадує, що за попередні періоди позивач як ФОП сплатив ЄСВ, що свідчить про усвідомлення нормативного регулювання відносно обов`язку сплати ЄСВ поза межами своєї праці як найманого працівника у вищезгаданому товаристві.

Відтак, в частині, що стосується нарахування ЄСВ у розмірі 2112 грн., враховуючи дотримання відповідачем встановлених правил та процедур під час прийняття оскаржуваної Вимоги, беручи до уваги відсутність у позивача визначених законом пільг , які б звільняли його від обов`язку сплачувати ЄСВ як ФОП, у т.ч. у мінімальному розмірі, виходячи з вищенаведених висновків суду по суті доводів позивача, а також беручи до уваги те, що позивачем в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України не доведено помилковості математичних розрахунків сум ЄСВ, визначених у Вимозі, суд приходить до Висновку, що оскаржувана Вимога як в цій частині, так і в частині санкцій, є законною та обґрунтованою, вірною по суті, а відтак підстав для її скасування, як і власне суми боргу, не має та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Доводи позивача, у т.ч. наведені у відзиві на відзив, та надані докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Що стосується відшкодування судових витрат, їх розподілу, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є: відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати, в силу наведеного у разі відмови у задоволенні позову не відшкодовуються, а відтак у даному випадку судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) - відмовити у повному обсязі .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін